Очікує на перевірку

Муравченко Федір Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Федір Михайлович Муравченко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Муравченко Федір Михайлович
Народився18 березня 1929(1929-03-18)[1]
Запоріжжя-Грудувате, Синельниківський район, Дніпропетровська округа, Українська СРР, СРСР[1]
Помер8 лютого 2010(2010-02-08)[1] (80 років)
Запоріжжя, Україна
ПохованняКапустяне кладовищеd
КраїнаСРСР СРСР Україна Україна
Діяльністьвинахідник
Alma materНаціональний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»
Науковий ступіньдоктор технічних наук
ЧленствоНАНУ
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Почесна відзнака Президента України
Державна премія СРСР

Фе́дір Миха́йлович Мура́вченко (18 березня 1929, Запоріжжя-Грудувате — 8 лютого 2010, Запоріжжя) — доктор технічних наук (1991), професор (1999), член-кореспондент НАН України (Відділення механіки, травень 2003); Державне підприємство «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро „Прогрес“ імені академіка О. Г. Івченка», Генеральний конструктор (з 05.1989); член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з березня 1997).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 18 березня 1929 (с. Запоріжжя-Грудувате, Синельниківський район, Дніпропетровська область); українець.

Освіта

[ред. | ред. код]

Харківський авіаційний інститут, авіамоторобуд. факультет (1948-54), інженер-механік з авіадвигунобудування.

  • Квітень 1954 — грудень 1959 — інженер-конструктор III, II категорій,
  • грудень 1959 — березень 1965 — начальник конструкторської бригади,
  • березень 1965 — січень 1967 — провідний конструктор, Підприємство п/с 57 у Запоріжжі.
  • січень 1967 — червень 1983 — заступник головного конструктора з експериментальних робіт,
  • червень 1983 — листопад 1988 — головний конструктор — 1-й заступник керівника підприємства,
  • листопад 1988 — травень 1989 — головний конструктор, керівник підприємства, Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес».
  • з травня 1989 — генеральний конструктор Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро „Прогрес“ імені академіка О. Г. Івченка».

Звання

[ред. | ред. код]
  • Академік Інженерної академії України (1992),
  • Академік Міжнародної інженерної академії (1999).

Діяльність

[ред. | ред. код]

Брав участь у створенні понад 50 типів і модифікацій авіадвигунів. Обґрунтував і втілив в життя концепції створення сімейства турбореактивних двигунів з великим ступенем двоконтурності (за окремими напрямками не мають аналогів у світовій практиці), дають змогу значно знизити витрати на розробку, сертифікацію і впровадження у серійне виробництво авіадвигунів, газових турбін пром. призначення.

АН-224 «Мрія»

За цими концепціями (і під керівництвом) створено і впроваджено у серійне виробництво: перший вітчизн. турбореактивний двигун з великим ступенем двоконтурності Д-36 (7 модифікацій), який експлуатується на літаках Ан-72, Ан-74, Ан-74ТК-300, Як-42 і має сумарну наробку понад 8 млн годин; Д-436 (5 модифікацій) з тягою 6.4-8.2 тисяч кілограм, експлуатується на літаках Ту-334, Бе-200, Ан-148; один з найпотужніших у світі двигун Д-18Т (4 модифікації) з тягою 23430 кілограм для важких транспортних літаків Ан-124 «Руслан», Ан-225 «Мрія»; турбовальний двигун Д-136 (для гелікоптера Мі-26, що за потужністю і вантажопідйомністю немає аналогів у світі), високонадійний турбореактивний двигун ДВ-2 для навчального літака L-59 виробництва Чехії; авіадвигун 5-го покоління Д-27 (перший у світовій практиці гвинтовентиляторний), що забезпечує унікальні параметри середнього трансп. літака Ан-70.

Отримані сертифікати на турбогвинтовий двигун ТВ3-117ВМА-СБМ1 і допоміжний АИ9-3Б для літака Ан-140; ефективні генератори інертних газів ГІГ-8, АИ-19ГІГ для гасіння пожеж; газові турбіни Д-336 потужністю 4-10 МВт (9 модифікацій) (ними оснащені газоперекачувальні станції України, Росії, Ірану, Туреччини, Болгарії, Азербайджану, Туркменістану); проведено спектр інжинірингових робіт з забезпечення надійності та підвищення ресурсу двигунів, що знаходяться в експлуатації: усі модифікації АИ-20, АИ-24, АИ-25Т, АИ-25ТЛ, АИ-9, АИ-9В, Д-36, Д-136, Д-18Т.

На навчально-бойових літаках Як-130 (Росія) і L-15 (Китай) проходять дослідну експлуатацію двигуни АИ-222-25 і АИ-42Ф і розробляються інші модифікації тягою від 2200 до 4500 кгс. Для рос. близько-середнього магістрального літака МС-21 на базі газогенератора ТРДД Д-436 створюється двигун АИ-436Т12 тягою 12000 кгс; створюються двигуни АИ-22 для пасажир. літака Ту-324, АИ-450 — для сімейства легких гелікоптерів, літаків і БПЛА. Ведуться роботи зі створення малогабаритного газоперекачувального агрегату АИ-45 потужністю 0.5…1 МВт, газових турбін пром. призначення 12-ти типів потужністю 2.5-25 МВт.

Загалом у 60 країнах світу на 42 типах літальних апаратів експлуатуються авіаційні двигуни, в розробці яких брав безпосередню участь Федір Муравченко.

Автор та співавтор понад 200 наукових праць, понад 30 авторських свідоцтв і патентів.

На виборах Президента України 2010 року за підтримку авіапромисловості України підтримав Юлію Тимошенко і став її довіреною особою.

Помер 8 лютого 2010 року. Похований на Капустяному кладовищі в Запоріжжі[2].

Захоплення

[ред. | ред. код]

Поезія, малювання, риболовля, полювання.

Сім'я

[ред. | ред. код]
  • Батько Михайло Юхимович (1883—1969)
  • мати Варвара Миронівна (1885—1975) — колгоспники;
  • дружина Зінаїда Іванівна (1929) — ст. перекладач ДП «Івченко-Прогрес»;
  • донька Наталя (1954) — інженер-конструктор II категорії ДП "Івченко-Прогрес;
  • син Олег (1959—2003).

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Лауреат Державної премії СРСР (1984), Державної премії України в галузі науки і техніки (1994).
  • Заслужений діяч науки і техніки України (12.2003)[3].
  • Почесна відзнака Президента України (орден «За заслуги» III ст.), (03.1994)[4], орден «За заслуги» II (01.1999)[5], I ст. (08.2005)[6].
  • Почесна грамота КМ України (03.1999)[7].
  • Герой України (з врученням ордена Держави, 22.08.2002).
  • Орден Святого рівноапостольного князя Володимира, знак ордену «Святий князь Володимир» IV ст. з присвоєнням титулу «Лицар ордена „Святий князь Володимир“» (10.2000).
  • Золотий орден «Святий апостол Андрій Первозванний» (04.2004).
  • Золота медаль «За досягнення в науці» (09.2000, Міжнар. кадр. академія).
  • Повний кавалер міжнар. нагород «Славянская честь, доблесть, слава» (Собор слов'янських народів, 04.2006).
  • Орден «За верность долгу» (Фонд «Кремль», 05.2006).

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Вулиця Академіка Муравченка у місті Запоріжжя

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Вісник НАН України. — 2009. — N 3
  2. ↑ www.unian.net. Архів оригіналу за 12 грудня 2011. Процитовано 25 травня 2011.
  3. ↑ Указ Президента України від 19 грудня 2003 року № 1469/2003 «Про відзначення державними нагородами України працівників державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка"»
  4. ↑ Указ Президента України від 10 березня 1994 року № 74/94 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
  5. ↑ Указ Президента України від 28 січня 1999 року № 90/99 «Про відзначення нагородами України працівників підприємств, установ і організацій Запорізької області»
  6. ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2005 року № 1193/2005 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 14-ї річниці незалежності України»
  7. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 17 березня 1999 року № 413 «Про нагородження Муравченка Ф.М. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Муравченко_Федір_Михайлович&oldid=41396980