Хантайка
| Хантайка | |
|---|---|
 | |
 | |
| 68°06′59″ пн. ш. 86°32′45″ сх. д. / 68.116341° пн. ш. 86.545944° сх. д. | |
| Витік | Мале Хантайське озеро |
| • координати | 68°20′45″ пн. ш. 89°22′41″ сх. д. / 68.34583° пн. ш. 89.37806° сх. д. |
| Гирло | Єнісей |
| • координати | 68°6′50″ пн. ш. 86°33′0″ сх. д. / 68.11389° пн. ш. 86.55000° сх. д. |
| Басейн | Єнісей → Карське море → Північний Льодовитий океан |
| Країни: |  Росія |
| Регіон | Красноярський край |
| Довжина | 174 |
| Площа басейну: | 30 700 |
| Водойми в руслі | Усть-Хантайське водосховище |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Хантайка — річка на півночі Сибіру в Красноярському краї Росії, права притока Єнісею. На річці розташована Усть-Хантайська ГЕС, що утворює Усть-Хантайське водосховище[1]. Джерелом річки вважається Мале Хантайське озеро. Довжина — 174 км[2], сточище — 30 700 км².
Сточище річки розташовано вище північного полярного кола, в кліматичній зоні тундри і лісотундри, в області суцільного поширення вічної мерзлоти. Живлення річки змішане — снігове і дощове. Замерзає раніше і розкривається пізніше Єнісею — у жовтні і в першій половині червня, відповідно[1][3]
Територіально річка розташовується в Таймирському районі Красноярського краю. Середня частина річки затоплено Усть-Хантайським водосховищем, що утворює Усть-Хантайська ГЕС.[4]Стік зарегульований, середня витрата в 62 км від гирла становить 568 м³/с.[5] Річка судноплавна до греблі гідроелектростанції, яка не обладнана шлюзами і прохід суден у верхній б'єф неможливий.
На основному притоці річки, річці Кулюмбе, планується будівництво Кулюмбійського каскаду гідроелектростанцій.
Верхня течія річки та район Усть-Хантайського водосховища не мають великих населених пунктів, в нижній течії біля ГЕС розташоване смт. Снєжногорськ, на узбережжі Хантайського озера розташовано однойменне селище[6] Снєжногорськ адміністративно входить до складу Норильська, який віддалений на 160 км у північному напрямку від цього селища.
У сточищі річки Хантайка понад чотири тисячі озер загальною площею близько 1650 км², основним з них є розташоване на західних околицях плато Путорана озеро Велике Хантайське, а також озеро Мале Хантайське і Хантайське водосховище:[1][4][7]
- Хантайське водосховище розпочинається за 62 км від гирла, займає з півночі на південь близько 160 км при найбільшій ширині 9 км, загальна площа — 2230 км². Розташовується на висоті 52 м над рівнем моря, рівень водосховища може підніматися на 8 м[5].
- Мале Хантайське озеро розташоване за 174 км від гирла і вважається витоком річки[2][8][9]. Площа становить близько 70 км², система озер розташовується на висоті 62 м над рівнем моря[7][9].
- Велике Хантайське озеро пов'язане з Малим Хантайським протокою і розташовується на висоті 65 м над рівнем моря[7][9]. Довжина близько 80 км, ширина 25 км, площа становить близько 900 км². Утворилося через перегороджування мореною льодовикової долини[7]Велике Хантайське одне з найглибших озер Росії.
- Невеликі озера рівнинної частини сточища є водойми, утворення яких пов'язано з розвитком термокарсту у вічній мерзлоті. Походження озер що на плато Путорана в основному пояснюється тектонічною активністю, просуванням льодовиків в епохи зледенінь або комбінацією цих явищ за участю термокарстових процесів.[10]
- ↑ а б в |http://slovari.yandex.ru/~книги/БСЭ/Хантайка [Архівовано 14 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Довжина старого русла до будівництва Усть-Хантайської ГЕС.
- ↑ Хантайка // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ а б ХАНТАЙКА, Институт географии РАН
- ↑ а б Коротка хронологія будівництва і експлуатації Усть-Хантайської ГЕС[недоступне посилання з травня 2019], ВАТ «Ленгідропроект»
- ↑ Посёлок «Хантайское озеро» Карты Google
- ↑ а б в г Большая Советская Энциклопедия // II / Б. А. Введенский. — Москва : ПГК им. Молотова, 18.02.1957 г. — Т. 58 //ФУСЕ - ЦУРУГА//. — С. 304.
- ↑ Малое Хантайское озеро (Делимакит), Карты Google
- ↑ а б в Аркуш карти R-45,46 Норильск. Масштаб: 1:1 000 000. Видання 1990 р.
- ↑ А. А. Соколов. Глава 23. Восточная Сибирь // Гидрография СССР. — 1954 г.