Координати: 58°36′ пн. ш. 49°39′ сх. д. / 58.600° пн. ш. 49.650° сх. д. / 58.600; 49.650
Очікує на перевірку

Кіров (Кіровська область)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Хлинов)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кіров.
місто Кіров
Киров
Герб Кірова Прапор Кірова
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Кіровська область
Муніципальний район Кіровський
Код ЗКАТУ: 33401000000
Код ЗКТМО: 33701000001
Основні дані
Час заснування 1374
Завойоване Московією/Росією 1489
Населення ▲ 493 336 (2015)
Площа 757 км²
Поштові індекси 610000-610011
Телефонний код +7 8332
Географічні координати: 58°36′ пн. ш. 49°39′ сх. д. / 58.600° пн. ш. 49.650° сх. д. / 58.600; 49.650
Часовий пояс UTC+3
Водойма В'ятка
День міста 12 червня
Влада
Вебсторінка www.mo-kirov.ru
Міський голова Биков Володимир Васильович
Мапа
Кіров (Росія)
Кіров
Кіров
Кіров (Кіровська область)
Кіров
Кіров

Мапа

CMNS: Кіров у Вікісховищі

Кі́ров (рос. Киров, до 1781 р. Хли́нов, до 1934 — Вя́тка) — місто (з 1780) в Росії, адміністративний центр Кіровської області. Розташоване на річці Вятка, за 896 км від Москви. Утворює муніципальне утворення «місто Кіров»[1].

Населення міста — 493 336 осіб (2015), населення муніципального утворення м. Кіров — 508,1 тис. осіб (2013), населення Кіровської агломерації оцінюється в 750 тисяч осіб.[2] Розглядаються плани щодо приєднання до Кірова міст Кірово-Чепецька і Слобідського.

Кіров — історичний, культурний, промисловий і науковий центр Кіровської області[1]. Батьківщина димковської іграшки. «Хутряна»[3] і «торфова» столиця Росії.

Історія

[ред. | ред. код]
Див. також: Вятська вічова республіка

Хронологія перейменування міста неоднозначна, бо збереглось мало історичних документів, що підтверджують факт перейменувань.

Починаючи з 1374 року (перша згадка про Вятку, зараз ця дата вважається датою народження міста), слово «Хлинов» (рос. Хлынов) не зустрічається в жодному офіційному документі або літопису. Зате «Вятка» зустрічалась на мапах в ті роки і навіть входила у «Список всех русских городов дальних и ближних».

У 1455 році у Вятці побудували дерев'яний кремль із земляним валом, якому дали ім'я річки Хлиновиці (зараз Хлинівка — рос. Хлыновка), що протікає неподалік. Згодом назва Хлинов поширилася на посадську частину міста, а з 1457 року і все місто стали іменувати Хлиновом.

Після розгрому міста у 1489 році військами московського князя Івана III, більша частина його громадян, разом з жінками і дітьми, бажаючи зберегти волю, пішла на Північну Двіну, на Каму і вниз по Волзі, де і оселились в районі Жигулівських гір.

У 1780 році указом цариці Катерини II місту було повернено ім'я Вятка, а Вятську провінцію було перетворено в Вятське намісництво, таким чином Вятська земля перейшла зі складу Сибірської губернії у склад Казанської. У 1796 році була створена Вятська губернія.

1917-го Рада правління губернії не визнала Жовтневий переворот та оголосила про утворення Самостійної республіки[4], командувачем її військ став Петро Дяченко[5].

У 1934 році місто було перейменовано на Кіров на честь одного з більшовицьких керівників С. М. Кірова (1886–1934), уродженця міста Уржума Вятської губернії, який в самій Вятці ніколи не бував.

У 1993 у місті було проведено опитування (не референдум) населення міста про повернення назви «Вятка». Більшість висловилась за збереження назви «Кіров».

Зараз в місті діє громадський рух «Наша Вятка», що об'єднав вятську інтелігенцію і підприємців в обстоюванні повернення місту історичної назви. Його головною метою є організація повторного референдуму щодо цього питання.

Символіка

[ред. | ред. код]

Відповідно до статуту Кіров має три офіційні символи: герб,[6] знак[7] і прапор[8].

Герб

[ред. | ред. код]
Державна печатка Івана Грозного (XVI ст.)
Герб Вятки, 1781 рік

Геральдичний знак Вятського краю — лук з накладеною на нього стрілою — достовірно відомий з 1497 року. За часів Івана IV Грозного знак був розміщений на велику государеву печатку. З 1626 року до знаку додається «небесна» (виходить з хмари, тобто небесних сил) рука в обладунках, яка тримає стрілу. Вперше цей елемент з'явився на в'ятському гербі, витканому на садачному покрівці (сагайдаку) царя Олексія Михайловича. У 1672 році до верхньої частини вятського герба було додано червлений (червоний) хрест.

Герб В'ятки був створений герольдмейстером Олександром Волковим на основі наявного вятського герба. Волков увідповіднив герб до геральдичних вимог: було видалено обладунок з руки, лук і стріла були виконані в одному кольорі, хрест розміщений у центрі щита. Новий герб міста був затверджений імператрицею Катериною II відбулося 28 травня 1781 року, аж до нової геральдичної реформи у 1856 році. Герб В'ятки також вважався гербом усієї В'ятської губернії.

Герб Кірова, 2008 рік

27 серпня 2008 року герб міста, реконструйований Євгеном Дроговим та Галиною Поздняковою, рішенням Кіровської міської Думи був затверджений символом міста Кірова, а 30 жовтня зареєстрований як офіційний символ Геральдичною радою при Президентові РФ і внесений до Державного геральдичного реєстру за номером 4321.

У геральдичної традиції золотий колір на гербі свідчить про багатство, силу, вірність, чистоту, постійність, милосердя, смиренність. Червлений (червоний) — хоробрість і мужність. Лазуровий (блакитний) — великодушність і вірність, чесність і бездоганність. Лук зі стрілою у православній традиції символізує нехрещені, варварські народи, оскільки у В'ятському краї живе багато неслов'янських народів — марійців, удмуртів, татар. Хрест був доданий для пом'якшення язичницької символіки герба. Рука з луком, яка виринає з хмари, символізує особливу тактику ведення бою в'ятичами — невеликими блискавичними загонами. Золота баштова корона, увінчана лавровою гілкою, символізує статус Кірова як центру суб'єкта федерації[9][10].

Знак

[ред. | ред. код]
Знак Кірова, 1969 рік

У 1918 році старі символіки були заборонені декретом уряду. У 1960-х роках розроблено новий символ міста — знак, затверджений 27 травня 1969 року рішенням 2-ї сесії 12-го скликання Кіровської міськради. Офіційний опис:

На червоному щиті ліворуч зелена ялина, обрамлена золотом, з сидячою на ній золотою білкою, поверненою ліворуч. Основа ялинки обтяжена чорною ретортою, оточеною золотою напівшестернею та колосом. У золотій вільній частині знаку внизу праворуч рука тримає чорні лук зі стрілою. У незакінченій золотій вершині розташована назва міста.

У знаку відбиті основні риси Кірова як центру Кіровської області: великі запаси лісу, розвинені сільське господарство і промисловість. Білка вказує на статус Кірова як «хутряної» столиці[3][10][11].

Прапор

[ред. | ред. код]

У березні 2010 року за дорученням міського голови Володимира Бикова було створено робочу групу для розробки проєкту прапора міста Кірова[12]. За сприяння Євгена Дрогова, голови регіонального відділення Спілки геральдистів Росії, були відібрані три проєкти прапора, виставлені для загального обговорення і відправлені до Геральдичної ради при президентові РФ на попередню експертизу[13]. 31 березня проєкт прапора, схвалений Геральдичною радою і підтриманий більшістю населення міста, був затверджений Кіровською міською Думою[14]. 23 квітня Геральдична рада при Президентові РФ зареєструвала прапор у Державному геральдичному реєстрі РФ за номером 5902[15].

Опис міста

[ред. | ред. код]

Великий транспортний вузол (залізниці й шосейні дороги; Транссибірська магістраль) і річковий порт; є аеропорт. Великий центр машинобудування; металургія, легка, поліграфічна промисловість.

За оцінкою КіровСтату на 1 січня 2013 року в міському окрузі «Кіров» проживало 508 095 осіб, у тому числі міське населення становило 483 176 осіб, а сільське — 24 919.

За даними адміністрації, у статевому співвідношенні переважає жіноче населення — 56 %. У національному складі переважають росіяни, які становлять 96,6 % населення (за даними Всеросійського перепису населення 2010 року).[16] Працездатне населення становить 310 600 осіб (63 % від усього населення), 23,2 тисячі працівників — непрацездатного віку. Усього в економіці зайнято 237 900 осіб (79 % від трудових ресурсів міста)[17].

Динаміка населення Кірова за 1590–2012 роки:
Етнічний склад Кірова за даними Всеросійського перепису 2010 року:[18]
Народ Кількість осіб % від тих, хто вказав нац.
росіяни 459 284 96,65 %
татари 3 775 0,79 %
українці 2 732 0,57 %
марійці 1 470 0,31 %
удмурти 1 368 0,29 %
азербайджанці 1 223 0,26 %
білоруси 776 0,16 %
вірмени 758 0,16 %
інші 3 824 0,8 %
хто вказав національність 475 210 100,00 %
Всього міський округ КІРОВ 498 381

Особи, щодо яких немає даних про національну приналежність або не вказана національність у переписному листі складають 23 171 осіб, або 4,65 % від населення міського округу [18]

Кількість населення, осіб
1959 1970 1979 1989 2002 2010[19] 2013
252 416 332 503 389 533 440 240 457 578 473 668 483 176

Релігія

[ред. | ред. код]

У місті існував Олександро-Невський собор.

Храми міста Кірова:

  • Ансамбль Свято-Успенського Трифонового чоловічого монастиря (1684)
  • Спасо-Преображенський жіночий монастир (1696–1883)
  • Спаський собор (1769, відновлюється)
  • Собор Серафима Саровського (1904)
  • Храм Івана Предтечі (1717)
  • Каплиця Архангела Михаїла (1866, відновлена у 1999)
  • Знаменська (Царево-Костянтинівська) церква з дзвіницею (1778, відновлюється, до теперішнього часу освячений один приділ, у якому ведуться богослужіння для громадян з вадами слуху[20])
  • Феодорівська церква (1913, в 2007 на місці церкви побудована нова дерев'яна)
  • Храм Новомучеників і сповідників російських (1994)
  • Церква Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії (2003)
  • Каплиця Святого Пророка Іллі (2003)
  • Церква Святого Великомученика Пантелеймона Цілителя (2003)
  • Храм на честь ікони Пресвятої Богородиці «Всіх скорботних радість» (будівництво перебуває в стадії завершення)
  • Католицький храм Пресвятого Серця Ісуса (1903, служби проходять в парафіяльному будинку)
  • Вірменська Апостольська церква Христа Всеспасителя (1995—2003)
  • В'ятская соборна мечеть (1909)
  • Старообрядницький молитовний будинок

Екологія

[ред. | ред. код]

Основні екологічні проблеми міста пов'язані з високою концентрацією великих промислових об'єктів, транспортних потоків, великою щільністю населення та інфраструктури[21][22].

Найбільші забруднювачі атмосферного повітря — підприємства енергетичного комплексу (27 %), хімічна та нафтохімічна промисловість (5,3 %), транспорт (37 %). Основними забруднювальними речовинами є оксид вуглецю, пил, формальдегід. У середньому за рік в атмосферу зі стаціонарних джерел потрапляє 64 тис. тонн забруднювальних речовин, що відповідає 695 тоннам на км² або 204 кілограмам на людину[22].

Вода у найбільшому джерелі водопостачання — річці В'ятці — не відповідає наявним нормам і показникам. Це пов'язано з тим, що вище за течією знаходяться великі населені пункти — джерела стічних вод. До позначки Кіровського водозабору скидається 45 % всіх стічних вод області. Найбільшим забруднювачем є Кірово-Чепецький хімічний комбінат, який скидає відходи у другій смузі водоохоронної зони Кіровського водозабору. Для розв'язання цієї проблеми була розроблена регіональна програма «Позаплощадкові системи водопостачання м. Кірова», у рамках якої з 2002 року в слободі Корчемкіно споруджується новий водозабірний комплекс з сучасними системами очищення води[23].

Альтернативним джерелом водопостачання може бути лінза підземних артезіанських вод Куменского району області[24]. Однак, цьому джерелу також загрожує забруднення, оскільки поруч, на Кірово-Чепецькому хімічному комбінаті застосовується технологія шлакового заховання відходів, за якою щогодини на глибину півтора кілометра закачується до 20 м³ токсичних відходів[21].

Потенційну небезпеку створює також Марадиковський хімічний арсенал, який перебуває на відстані 90 км від міста. На цьому підприємстві станом на 2006 рік зберігалося 17,4 % запасів хімічної зброї Росії, включаючи боєприпаси з отруйними речовинами останніх поколінь — зарином, зоманом, VX газами, іпритно-люїзитними сумішами[21][25]. У 2006 році при арсеналі відкрито завод для утилізації хімічної зброї, яка має бути завершена до 2012 року[26].

У Кірові розташований Науково-дослідний інститут мікробіології Міністерства оборони РФ, який розробляє засоби захисту від наступальної біологічної зброї. Специфіка інституту передбачає роботу з особливо небезпечними вірусними штамами, що загрожує зараженням міської території.

Гостро стоїть проблема утилізації відходів. Найбільшим звалищем твердих побутових відходів Кірова є переповнений Костинський полігон. Через це існує проблема несанкціонованих звалищ[27]. У місті діє підприємство з утилізації небезпечних промислових відходів «Куприт», основним акціонером якого є Адміністрація міста Кірова[28]. 14 млн тонн промислових відходів Кірово-Чепецького хімічного комбінату, включаючи 12 млн тонн 3-го і 4-го класу небезпеки, зберігаються у водоохоронній зоні Кіровського водозабору[22].

Освіта

[ред. | ред. код]

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Законодательное Собрание Кировской области (30 вересня 2010). Закон Кировской области от 08.10.2010 № 557-ЗО. Официальный сайт ЗСКО. Архів оригіналу за 21.08.2011. Процитовано 17 жовтня 2010.
  2. ↑ «Наш город — Большой Киров». Архів оригіналу за 25 березня 2012. Процитовано 13 травня 2015.
  3. ↑ а б Народные промыслы Вятского края [Архівовано 13 жовтня 2011 у Wayback Machine.] на сайте Правительства Кировской области
  4. ↑ Энциклопедия земли Вятской / В. А. Бердинских. — Киров: ГИПП «Вятка», 1995. — Т. 4 — История. — С. 12—27, 36—50, 99—123, 282—455. — 528 с. ISBN 5-86645-010-0 (рос.)
  5. ↑ Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) Книга I. — К. : Темпора, 2007 (152 с.) ISBN 966-8201-26-4
  6. ↑ Ухвалений рішенням Кіровської міської Думи від 27.08.2008 № 19/4
  7. ↑ Принят 27.05.1969 решением 2-й сессии 12-го созыва Кировского горсовета. Архів оригіналу за 07.01.2012. Процитовано 02.07.2013.
  8. ↑ Утверждён решением Кировской городской думы от 31.03.2010. Архів оригіналу за 11 липня 2014. Процитовано 2 липня 2013.
  9. ↑ Герб города Кирова [Архівовано 18 лютого 2010 у Wayback Machine.] на сайте Муниципального образования «Город Киров»
  10. ↑ а б Гербы городов Кировской области [Архівовано 3 липня 2013 у Wayback Machine.] на сайте «Гербы городов Российской Федерации»
  11. ↑ Знак города Кирова [Архівовано 7 січня 2012 у Wayback Machine.] на сайте Муниципального образования «Город Киров»
  12. ↑ Обсуждаем проект флага муниципального образования «Город Киров» (рос.). Официальный сайт Администрации города Кирова. 15 березня 2010. Архів оригіналу за 16 квітня 2014. Процитовано 2 квітня 2010.
  13. ↑ Петелин А. (18 березня 2010). Для г. Кирова разработали несколько вариантов флага (рос.). Бюро новостей «Давеча». Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 2 квітня 2010.
  14. ↑ Кировская городская дума отметила свой 15-летний юбилей принятием флага города (рос.). Бюро новостей «Давеча». 31 березня 2010. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 2 квітня 2010.
  15. ↑ Флаг города прошёл государственную регистрацию (рос.). Официальный сайт Администрации города Кирова. 27 квітня 2010. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 28 квітня 2010.
  16. ↑ Національний склад населення [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  17. ↑ Население [Архівовано 10 жовтня 2009 у Wayback Machine.] на официальном сайте МО «Город Киров»
  18. ↑ а б КИРОВСТАТ http://kirovstat.kirov.ru/perepis10/documents/raion_nac.htm [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Чисельність постійного населення Російської Федерації міст, селищ міського типу і районів на 1.01.2010 р. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 6 квітня 2022.
  20. ↑ В Знаменской церкви прошло первое архиерейское богослужение с сурдопереводом | Kirovnet.ru — Кировский городской портал. Архів оригіналу за 16 квітня 2014. Процитовано 2 липня 2013.
  21. ↑ а б в Королёв М. Г. Состояние вятской природы // Энциклопедия земли Вятской / Отв. В. А. Ситников. — Киров : ГИПП «Вятка», 1997. — Т. 7 — Природа. — С. 583-589. — 15 000 екз. — ISBN 5-86645-015-1.
  22. ↑ а б в Шаламов Г. Е., Стародубцев В. Е. Среда, которой мы себя окружаем // Энциклопедия земли Вятской / Отв. В. А. Ситников. — Киров : ГИПП «Вятка», 1997. — Т. 7 — Природа. — С. 112-141. — 15 000 екз. — ISBN 5-86645-015-1.
  23. ↑ Пресс-служба Правительства Кировской области. 45 млн. рублей из федерального бюджета – на строительство водозабора в Корчемкино (рос.). Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 31 липня 2009.
  24. ↑ Пресс-служба Правительства Кировской области. Правительство области сумело привлечь более 100 млн. руб. федеральных средств на строительство объектов водоснабжения г. Кирова (рос.). Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 31 липня 2009.
  25. ↑ Птичкин С. Авиабомбы под ударом : Уникальный завод по уничтожению химоружия вводится в строй // Российская газета — Федеральный выпуск. — 2006. — № 4166, 8 сентября.
  26. ↑ Евдокушкин А. «Мирный» завод // Российская газета — Федеральный выпуск. — 2008. — Вип. 4797, 21 ноября.
  27. ↑ Свалки (рос.). Бюро новостей «Давеча». 24 березня 2007. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 31 липня 2009.
  28. ↑ Пресс-служба Правительства Кировской области (6 березня 2006). Сгорела ртутная лампа? несите в «Куприт»! (рос.). Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 31 липня 2009.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кіров (Кіровська область)


Росія Це незавершена стаття з географії Росії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кіров_(Кіровська_область)&oldid=43138822