Церква Успення Пресвятої Богородиці (Тернопіль)
| Церква Успення Пресвятої Богородиці (Монастирська церква) | |
|---|---|
 | |
| 49°33′12″ пн. ш. 25°35′41″ сх. д. / 49.55333° пн. ш. 25.59472° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування | Україна, Тернопіль |
| Архітектор | М.Кичко |
| Інженер | Соневицький, Фалендиш |
| Зруйновано | 1962 |
| Відбудовано | 1991 |
| Стиль | ампір |
| Належність | УГКЦ |
| Адреса | вул. Князя Острозького |
| Епонім | Небовзяття Діви Марії |
  Церква Успення Пресвятої Богородиці (Тернопіль) (Україна) | |
 | |
 Церква Успення Пресвятої Богородиці у Вікісховищі | |
Церква Успення Пресвятої Богородиці (Монастирська церква) — храм і парафія Центрального деканату Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ в Тернополі. Збудована до 1636 року (дерев'яна), вперше згадана у престольному Євангеліє, переданому «церкві Успенія на передмісті Тернопільськім».
Монастир із церквою зруйнувала більшовицька влада (1962). Нині на його місці відбудовано Успенську церкву і дзвіницю: сучасні споруди дещо модернізовано.
При Успенській церкві був монастир оо. Василіян, який закрили принаймні до кінця 19 ст.[a] У 1744 році церкву передали світському священикові.
У 1836 році дерев'яну церкву розібрали й на її місці звели муровану в стилі ампір із трьома візантійськими банями-куполами та дзвіницею (1837) із тесаного каменю: внизу чотирикутна, вгорі восьмигранна, завершувалася куполом.
Вище від дверей дзвіниці стояли статуї: ліворуч — святого Петра (із Євангелієм і ключами), посередині — Ісуса Христа (права рука піднята, у лівій — земна куля), праворуч — святого Павла з відкритим Євангелієм та хрестом.
На дзвіниці висів дзвін вагою 20 тонн.
Біля церкви був старовинний цвинтар, де були поховані, зокрема, о. Петро Білинський, Євстахій Прокопчиць; після війни тут заклали братську могилу загиблих у 1944 році в боях за м. Тернопіль (після зруйнування цвинтаря (1960-ті) прах перенесли на Микулинецький цвинтар).
У 1931 році митрополит Андрей Шептицький передав церкву оо. Редемптористам на чолі з Йосифом де Вохтом, за яких постала величава споруда з 6-а візантійськими банями і 3-а окремими входами із широкими сходами, що символізували хресну дорогу (інж. Соневицький і Фалендиш).
У 1932 році змурували нову каплицю, де відправляли Архієрейські Служби Божі та яка стала центром відпустів, водосвячень і посвячень пасок, овочів.
У 1933—1935 роках душпастирем при церкві Успення був майбутній виконувач обов'язків голови Української Греко-Католицької Церкви Володимир (Стернюк) ЧНІ.[1] У 1935 році сюди на відпуст приїжджав Микола Чарнецький.
Довгі роки тут був образ Божої Матері, оправлений у срібні з позолотою ризи (копія Ченстоховської ікони), який після знищення храму зберігали у церкві Різдва Христового (нині повернутий на старе місце).
До війни тут була багата бібліотека. Після війни відбувалися Успенські відпусти.
У 1958—1961 роках, безпосередньо перед його закриттям та зруйнуванням радянською владою, настоятелем храму був о. Олесь Ґерета.[2]
-
Монастирська церква, 1902 р. -
Дзвіниця -
Каплиця Діви Марії -
Панорамний вид заднього двору
- ↑ в статті про Тернопіль у Словнику Географічному Королівства Польського вказано, що він вже був закритий; можна припустити, що під час Йозефінської касати
- ↑ Мельничук Б., Окаринський В., Щербак Л. Стернюк Володимир Володимирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 346—347. — ISBN 978-966-528-279-2.
- ↑ Литвин M. Ґерета Петро Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 447—448. — ISBN 966-528-197-6.
- // Бойцун Л. Монастирська церква (Успення Пречистої Діви Марії) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 558. — ISBN 966-528-199-2.
- Церква Успення Пречистої Діви Марії // Бойцун Л. Тернопіль у плині літ: Історико-краєзнавчі замальовки. — Тернопіль : Джура, 2003. — С. 133—139.
- Tarnopol // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 187. (пол.) — S. 187–194. (пол.)
| |||||||||||||
