Чиновник
Чиновник[1], (українською - урядник) — державний службовець, особа, яку наймає держава на кваліфіковану роботу, здебільшого на необмежений термін, для виконання постійних обов'язків у сфері управління і отримує за це від держави постійну посаду (статус), чин або звання та відповідну платню.
Згідно зі словником В. Малиновського: чиновник — це особа, яка перебуває в державно-службових відносинах на засадах присяги з юридичною особою публічного управління і здійснює за дорученням останньої управлінської функції відповідно до наданої компетенції.[2]
Винятком є такі державні службов(и)ці, як судді та військові, які не вважаються чиновниками.
У Російській імперії державний службовець, що мав чин. У широкому значенні — назва і нижчих державних службовців, які не мали чинів (канцеляристи, копіїсти). Клас чиновників з'явився з появою «Табеля про ранги» 1722 року. Чиновники вищих класів зазвичай називалися сановниками. З ліквідацією «Табеля про ранги» після Жовтневого перевороту в 1917 році клас чиновників ліквідували. Особи, зайняті у сфері держуправління, стали називатися державними службовцями, проте неофіційно термін «чиновник» продовжує існувати й сьогодні.
- ↑ Чиновник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління.— Вид. 2-ге, доп. і виправл.— К.: Центр сприяння інституційного розвитку державної служби, 2005.— 254 с.— (Серія «Бібліотека молодого державного службовця»).- ISBN 966-8918-01-1.
- Чиновник // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
