Шварцбард Самуїл Ісаакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Шварцбард Шулем-Шміл)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самуїл Шварцбард
Псевдо«Бал-Халоймес» (Мрійник) і «Шолом»
Народився18 серпня 1886(1886-08-18)
Ізмаїл, Бессарабська губернія, Російська імперія[1][2], Смоленськ, Російська імперія[3] або Балта, Подільська губернія, Російська імперія[4]
Помер3 березня 1938(1938-03-03) (51 рік)
Кейптаун, ПАР
·інфаркт міокарда
ПохованняAvihayild
Країна Російська імперія
 Франція
 Українська РСР
 Російська СФРР
Національністьєврей
Діяльністьпоет, письменник, анархіст, грабіжник, страховий агент, годинникар
Знання мовїдиш, українська, французька, російська[5] і іврит
УчасникПерша світова війна, Громадянська війна в Росії, Битва на Соммі і Друга битва при Артуа
Нагороди
Воєнний хрест 1914–1918

Самуї́л-Шльо́ма Шва́рцбард (або Шварцбу́рд; 16 [28] червня 1886(18860628), Смоленськ[6][7] або Балта[8] — 3 березня 1938, Кейптаун) — єврейський поет, публіцист, анархо-комуніст, убивця Симона Петлюри, ймовірний агент репресивних органів СРСР[9].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в повітовому містечку Балта Подільської губернії, де рано захопився анархістськими ідеями, кілька разів піддавався арештам і брав участь у першій російській революції. У 1905 році нелегально емігрував до Румунського королівства. У 1908 році заарештований у Відні за спробу пограбувати банк. Здійснив втечу після 4-місячного ув'язнення і переїхав до Будапешта, де був заарештований за спробу пограбувати ресторан. Після цього був висланий із Австро-Угорської імперії. Свої злочини виправдовував анархістськими переконаннями. У 1910—1914 роках жив у Парижі. На початку Першої світової війни 1914—1918 років вступив у французький Іноземний легіон. Був нагороджений Воєнним хрестом 1914-1918 років[fr] — французькою військовою нагородою. 1917 року після тяжкого поранення в ході битви на Соммі і лікування був демобілізований. У серпні 1917 року, після Лютневої революції, разом із дружиною прибув до Російської республіки. Спочатку працював годинникарем у Балті. Є версія, начебто в січні 1919 року в Одесі Шварцбард вступив до Червоної армії і до середини 1920 року в лавах бригади Котовського брав участь у бойових діях Громадянської війни в Україні — був інтендантом при обозі, організатором єврейського загону та його каральних акцій супроти повстань українських селян[10]. Подібне не підтверджують окремі дослідники[11]. Після придушення політичної опозиції розчарувався в Радянській владі й знову поїхав до Парижа, де відкрив годинникову майстерню. Існує думка, що всі члени його сім'ї (всього 15 осіб) були вбиті в результаті хвилі єврейських погромів, що відбулися в Україні в 1918—1920 роках[12].

На процесі в Парижі 1927 року адвокат стверджував, що вони загинули в погромах, які проводилися «регулярними українськими частинами». Проте, єврейські погроми 1919 року в Балті відбулися в той час, коли там перебувала Червона Армія, а війська Директорії УНР Симона Петлюри перебували за 200 км від міста[13].

Вбивство Петлюри та паризький процес

[ред. | ред. код]
Докладніше: Процес Шварцбарда
Самуїл Шварцбард, виступає в суді, під ним на світлині Анрі Торрес, його захисник. Жов 1927

У 1920 році Шварцбард повернувся в Париж, де відкрив магазин для продажу годинників та ювелірних виробів. Продовжував брати участь в анархо-комуністичній організації, приятелював із Нестором Махном, Петром Аршиновим та ін. 25 травня 1926 застрелив у Парижі Симона Петлюру, і був заарештований на місці злочину.

Українська діаспора звинуватила Шварцбарда, що той радянський агент. Згідно з даними українського історика Михайла Палія до Парижу прибув агент ДПУ Михаїл Володін, і після зустрічі з ним Шварцбард почав стежити за Петлюрою.

Суд над Шварцбардом почався через півтора року, 18 жовтня 1927 року й отримав широкий розголос. За підсудного, крім комуністичної і єврейської преси, заступилися відомі люди різних переконань, в тому числі філософ Анрі Бергсон, письменники Ромен Роллан, Анрі Барбюс, Максим Горький, фізики Альберт Ейнштейн і Поль Ланжевен, політик Олександр Керенський та інші[14][12]; підготовкою експертних матеріалів для захисту займався колишній прем'єр-міністр Угорщини Міхай Карої. Вів захист відомий французький адвокат Анрі Торрес (фр. Henri Torres). Через 8 днів, 26 жовтня Шварцбард був виправданий більшістю присяжних і негайно звільнений з в'язниці La Santé, в стінах якої він провів півтора року попереднього слідства. Вже в тому ж 1927 році на батьківщині Шварцбарда — в Бессарабії — на їдиші двома виданнями вийшла в світ книга репортажів про хід процесу (Розенталь З. Дер Шварцбард-Процес — Процес Шварцбарда. — Кишинів: Ундзер Цайт, 1927) — перша в серії книг на цю тему, які будуть опубліковані в різних країнах і на різних мовах.

Літературна діяльність

[ред. | ред. код]

Після звільнення Шварцбард залишився в Парижі, де працював у страхових компаніях і продовжив літературну діяльність. У ці роки була написана збірка розповідей про французький фронт часів Першої Світової війни — «Мілхоме Білдер» (Образи війни), про перебування автора в Україні у 1917—1919 роках — «Фун Тіфн Опґрунт» (З глибокої прірви), вірші, п'єса, мемуари — «Ін Лойф Фун Йорн» (У бігу днів). Шварцбард на регулярній основі співробітничав з американськими і британськими періодичними виданнями на їдиші, включаючи серію спогадів «Фун Майне Мілхоме Тогбух» (З мого військового щоденника) в газеті «Арбетер Фрайнд» (Робочий товариш), статті в «Дер Момент» (Момент), «Фрайе Арбетер Штіме» (Вільний робочий голос) і «Ідіше Цайтунг» (Єврейська газета).

У 1937 році, за життя протагоніста на їдиші вийшла триактна п'єса «Шварцбард» відомого письменника і фотографа Алтера Кацизне, яка аж до початку Другої Світової війни з успіхом йшла на єврейських театральних підмостках Європи. У тому ж році Шварцбард поїхав спочатку в США, а звідти у вересні до Південно-Африканського Союзу на збір матеріалів для планованого нового видання Encyclopedia Judaica. Публікувався в «Афріканер Ідіше Цайтунг» (Африканській єврейській газеті). 3 березня 1938 року в Кейптауні він раптово помер від серцевого нападу. Похований там само.

Після смерті

[ред. | ред. код]

Через 30 років, у 1967 році, прах Шварцбарда перезаховали в Ізраїлі, у мошаві Кфар Авіхайіль північніше Нетанії — поселення колишніх легіонерів; декілька вулиць у Ізраїлі носять ім'я месник (הנוקם) — на честь Шварцбарда. Архів письменника зберігається в ІВО (Єврейському Науковому Інституті) в Нью-Йорку, у бібліотеці Кейптаунського університету.

  • Могила Самуїла Шварцбарда в мошаві Авіхаїл
    Могила Самуїла Шварцбарда в мошаві Авіхаїл
  • Пам'ятна дошка біля могили Шварцбарда в мошаві Авіхаїл
    Пам'ятна дошка біля могили Шварцбарда в мошаві Авіхаїл
  • Покажчик на вулиці «Ханокем (Шалом Шварцбард)» («Месник») у Беер-Шеві
    Покажчик на вулиці «Ханокем (Шалом Шварцбард)» («Месник») у Беер-Шеві

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Schwarzbard, Sholem // Encyclopaedia Judaica — 2 — Keter Publishing House, 1972. — Vol. 18. — P. 191.
  2. ↑ Шварцбард Шалом // Краткая еврейская энциклопедия / под ред. И. Орен — (untranslated), 2001. — Т. 10.
  3. ↑ Політичний терор і тероризм в Україні: ХІХ-ХХ ст. : історичні нариси — Наукова думка, 2002.
  4. ↑ https://web.archive.org/web/20180531162626/http://nadialipes.info/category/%D0%BC%D0%BE%D0%B8-%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%B8-%D0%B2-%D1%81%D0%BC%D0%B8/
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—XX ст. Історичні нариси НАН України. Інститут історії України. — К. : Наукова думка, 2002. — 952 с. — ISBN 966-00-0025-1.
  7. ↑ Яковлів А. І. Паризька трагедія 25 травня 1926 року (до процесу Шварцбарда). — Париж: Друкарня «Українських вістей», 1958. — 35 с.
  8. ↑ Самуил Шварцбард, убийца Петлюры. Часть вторая, неочевидная. - Jewish Genealogy. Jewish Genealogy (амер.). 29 травня 2018. Архів оригіналу за 2 червня 2018. Процитовано 3 червня 2018.
  9. ↑ Історія Без Міфів (22 травня 2024), Симон ПЕТЛЮРА – символ боротьби за Українську державність // Історія без міфів, процитовано 30 травня 2024
  10. ↑ «Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—XX ст. Історичні нариси» НАН України. Інститут історії України. — К. : Наукова думка, 2002. — 952 с. — ISBN 966-00-0025-1.
  11. ↑ Савченко, 2009, с. 124..
  12. ↑ а б Czerny, 2001, с. 57–71..
  13. ↑ Савченко, 2009, с. 125..
  14. ↑ Samuel Schwartzbard, Jewish anarchist & writer // The Anarchist Encyclopedia. [Архівовано з першоджерела 7 березня 2013.] (англ.) [Архівовано 27 червня 2006 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шварцбард_Самуїл_Ісаакович&oldid=43275259