Симон Бар-Кохба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Шимон Бар-Кохба)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Симон Бар-Кохба
івр. שמעון בר כוכבא‎
Біографічні дані
Народження1 століття
Смерть135[1][2][…]
Бейтар, Вифлеєм (провінція), Західний берег річки Йордан, Палестинська держава[4]
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Симон Бар-Кохба (іврит: שמעון בר כוכבא; помер у 135 р. н. е.), уроджений як Симон бен Косева, був лідером так званого Бар-Кохбського постання проти Римської Імперії у 132 р. н. е., що відродило незалежну єврейську державу, якою він керував 3 роки, як Насі («князь»). Його держава була завойована римлянами у 135 р. після двох із половиною років війни[a].

Ім'я

[ред. | ред. код]

Документи, виявлені у XX сторіччі у Печері листів дав його справжнє ім'я, з варіаціями: Симеон бар Косева (שמעון בר כוסבה‬), Бар Косева (בר כוסבא‬) або Бен Косева (בן כוסבא‬)[6]. Цілком ймовірно, що його перше ім'я було Бар Косева[7]. Ім'я може означати, що його батько за місцем походження був названий Косева[8][9], що також може означати спільне родове ім'я[7].

Єврейський мудрець Рабі Аківа вважав за можливе, що Симон міг бути єврейським месією, і дав йому прізвище «Бар-Кохба», що означає арамейською «син зірки», від зірки пророцтва вірш з Чисел 24:17: «прийде зірка від Якова»[10]. Ім'я Бар-Кохби не з'являється в Талмуді, але у християнських джерелах[11]. Рабиністичний письменник рабин Аківа не залишив свою оцінку Бен Косіви. Його учень Йосе Бен Халафта, у Седер Олам (розділ 30) називає його «бар Козіба» (בר כוזיבא‬), що означає «син брехні»[12]. Присуд бар Косебі у перекрученні його імені переноситься у пізнішому рабинистичному вченні, що найменше до кодифікації Талмуда, де назва завжди перекладається як «Симон Бар Козіба» (בר כוזיבא‬) або Бар Козева.

Повстання

[ред. | ред. код]
Симон Бар-Кохби в Кнесеті «Менора»
Бар-Кохбський срібний шекель/тетрадрахма. Аверс: Фасад єврейського Храму з висхідною зіркою, оточений текстом «Шимон». Реверс: на лулав і етрог, текст говорить: «За волю Єрусалима»
Бар-Кохбський срібний Зуз/денарій. Аверс: труби, оточені «За волю Єрусалиму». Реверс: Кіннор[13] в оточенні «Два роки волі Ізраїлю»

Незважаючи на руйнування римлянами в ході Юдейської війни (66—73 роки н. е.), що залишила населення краю у руїнах, римські імператори прийняли ряд законів, що надали стимул для другого повстання[14]. На основі розмежування років у Хроніконі Євсевія (тепер Хроніка Ієроніма), у 16-му році царювання Адріана, або у 4-му році 227-ї Олімпіади, почалося єврейське повстання під римським намісником Квінтом Тінейом Руфом, коли імператор Адріан послав армію, щоб придушити опір. Тодішній лідер опору Симон Бар-Кохба карав кожного єврея, котрий відмовлявся вступати до лав його війська[15]. Через 2,5 роки війна скінчилася. Римський імператор Адріан у цей час заборонив євреям в'їзд до Єрусалиму. На його місці мало бути побудовано нове римське місто Елія Капітоліна.

Друге юдейське повстання відбулося через 60 років після першого. Була відновлена самостійна єврейська держава, що проіснувала 3 роки. Для багатьох євреїв того часу, такий поворот подій був ознакою довгоочікуваної месіанської доби. Захват тривав недовго й після 3 років повстання було придушене римськими легіонами.

Римлянам слабо щастило на початку, коли вони стикнулися з єдиною Єврейською силою. Така єдність була відмінна від розбрату, що царював за першої єврейсько-римської війни. Йосип Флавій засвідчив про 3 окремі єврейські армії, що боролися один з одним за контроль над Храмовою горою протягом трьох тижнів після того, як римляни пробили стіни Єрусалиму й просувалися до його центру. Римляни були у меншості й зазнали важких втрат, вони прийняли тактику випаленої землі, що скоротила й деморалізувала юдеїв і повільно знищувала їх волю до боротьби.

Розгром Бетару

[ред. | ред. код]

Бар Кохба знайшов притулок у фортеці Бетар. Після облоги у 3,5 роки римляни захопили Бетар та вбили всіх захисників, крім одного єврейського юнака, якому було збережене життя — Симона бен Гамліела.[16]

Рабин Йоханан описує різанину, що була скоєна[17]:

…мізки 300 дітей були знайдені на одному камені, разом з 300 кошиками, що залишилися від філактерій (тфілінів) були виявлені у Бетарі, кожен з яких міг містити 3 міри (3 сеа, або, що еквівалентно приблизно 22 літрам). Якби ти полічив їх разом, то отримав би 300 мір.

Рабин (Шимон) Гамліель сказав:

П'ятсот шкіл були у Бетар, коли найменша з них була не менше 300 дітей. Вони зазвичай кажуть: Якщо ворог прийде на нас, з цими металевими указками (використовується для вказівки на літери Святого Письма), ми виступимо уперед й заколимо їх. Але оскільки беззаконня призвели (їх до падіння), ворог прийшов й загорнув кожну дитину у його власну книгу, й спалив їх разом, і ніхто не залишився, окрім мене.

Згідно Діо Кассію, 580 тисяч євреїв було вбито протягом війни й каральної операції по всій країні; близько 50 укріплених міст й 985 сіл були зруйновані до основи; у той час ті, хто загинув від голоду, хвороб та пожеж не були враховані[18]. Такою страшною ціною була Римська перемога імператора Адріана, який не вважав за доречне привітатися у доповіді римському сенату традиційним привітанням: «Якщо ви і ваші діти здорові, добре; я і легіони здорові»[19][20].

У післявоєнний період, Адріана об'єднав старі адміністративно-політичні одиниці Юдею, Галилею й Самарію у нову провінцію Сирія Палестина, що зазвичай трактується як спроба покінчити пов'язання з Юдеєю[21][22][23].

За останні кілька десятиліть, виявлена нова інформація про повстання з відкриттям кількох збірок листів з Печери листів з видом на Мертве море. Деякі з них, ймовірно, належать самому Бар-Кохбі[24][25]. Ці листи тепер можна побачити у Музеї Ізраїлю[26].

За словами ізраїльського археолога Ігаеля Ядина, Бар-Кохба намагався відродити іврит й зробити іврит офіційною мовою євреїв, як частину його месіанської ідеології. В «дорожню карту» до небес: антропологічне дослідження гегемонії серед священиків, мудреців і мирян (юдаїзм та єврейський спосіб життя) за Сигаліт Бен-Ціон (стор. 155), Ядин зауважив:

Схоже, що ця зміна сталася внаслідок наказу, що був даний Бар-Кохбою, який хотів відродити іврит й зробити його офіційною мовою держави.

Характер

[ред. | ред. код]

Симон Бар-Кохба зображується в рабинській літературі з нестандартною й запальною поведінкою. Талмуд[27] говорить, що він вів армію єврейських бойовиків чисельністю близько 200000, але змусив його молоде поповнення довести свою доблесть відрубанням одного з власних пальців. Мудреці Ізраїлю поскаржився йому на те що він нашкодив народу Ізраїль.

Всякий раз, коли він йшов у бій, він, як повідомлялося, він казав:

Владика Всесвіту, немає необхідності для Тебе допомоагти нам (проти наших ворогів), але також не ганьби нас![27]

Він також казав, що він убив свого дядька по материнській лінії, рабина Елазар Модіїма, запідозривши його у співпраці з ворогом, тим самим втратив Божий захист, що призвело до руйнування Бетар, у якому Бар-Кохба й загинув[27].

Страта євреїв-християн

[ред. | ред. код]

Бар-Кохба був безжальний лідер, карав будь-якого єврея, що відмовився вступати у ряди його армії. Згідно Хронікону Євсевія (тепер Хроніка Єрома), він суворо покарав євреїв-християн смертю різними способами тортур за відмову воювати проти римлян[15].

Популярна культура

[ред. | ред. код]

З кінця XIX сторіччя, Бар-Кохба був предметом численних творів мистецтва (драми, опери, романи та інші)[28], у тому числі:

Інша оперети на тему Бар-Кохби була написана українсько-єврейським емігрантським композитором Яковом Біланським Леваноном в Палестині у 1920-ті роки.

Камерний ансамбль Масад Джона Зорна записав альбом під назвою Бар-Кохба, зі світлиною листа Бар-Кохби до Єшуї, сину Галголи на обкладинці.

Гра Бар Кохба

[ред. | ред. код]

Одного разу, за легендою, за свого правління Бар-Кохбі було представлено понівечену людину, якій було вирвано язика й відрізані руки. Не в змозі говорити або писати, потерпілий не був здатний вказати на своїх кривдників. Бар-Кохба вирішив ставити прості питання, на які вмираюча людина могла кивнути, або похитати головою зі своїх останніх рухів. Його вбивці згодом були затримані.

В Угорщині, ця легенда породила гру «Бар-Кохба», в якій один з двох гравців придумує слово або предмет, а інший має це з'ясувати, ставлячи питання і отримуючі відповіді тільки «так» або «ні». Це питання зазвичай задає в першу чергу, якщо це жива істота, якщо ні, якщо це об'єкт, якщо ні, це, звичайно, абстракція. Дієслово «kibarkochbázni» («Бар-Кохби») стало спільною мовою дієслова, що означає «витягувати інформацію в надзвичайно виснажливий шлях»[30].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ The 2nd century chronicler, Rabbi Yose b. Halpetha (Halafta), says in his work, Seder Olam, chapter 30, that the wars waged by Ben Koziba (i.e. Bar Kokhba) lasted two and half years, although the siege on the Jewish stronghold, Betar, is said to have lasted three and a half years.[5]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118637789 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Catalogue of the Library of the Pontifical University of Saint Thomas Aquinas
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Encyclopædia Britannica
  5. ↑ Palestinian Talmud, Taanit 4:5 (24a) and Midrash Rabba (Lamentations Rabba 2:5).
  6. ↑ Skolnik, ред. (2007). Encyclopaedia Judaica. Т. 3. Thomson Gale. с. 156—7. ISBN 9780028660974.
  7. ↑ а б {{cite encyclopedia}}: Порожнє посилання на джерело (довідка)
  8. ↑ For the latter, Khirbat Kuwayzibah has been suggested. See Aharon Oppenheimer (1997). Leadership and Messianism in the Time of the Mishnah. У Henning Graf Reventlow (ред.). Eschatology in the Bible and in Jewish and Christian Tradition. A&C Black. с. 162. ISBN 978-1-85075-664-4. Архів оригіналу за 31 травня 2021. Процитовано 4 травня 2019. Additionally, Conder, Claude R. Tent Work in Palestine: A Record of Discovery and Adventure (вид. 1887). с. 143.
  9. ↑ Others, namely Emil Schürer, think the surname may have been an indication of his place of nativity, in the village known as Chozeba (Chezib). See Schürer, E. (1891). Geschichte des jüdischen Volkes im Zeitalter Jesu Christi [A History of the Jewish People in the Time of Jesus Christ] (English) . Т. 1. New York: Charles Scribner's Sons. с. 298 (note 84). Архів оригіналу за 31 травня 2021. Процитовано 4 травня 2019.
  10. ↑ Numbers 24:17: There shall come a star out of Jacob, and a sceptre shall rise out of Israel, and shall smite the corners of Moab, and destroy all the children of Sheth.
  11. ↑ {{cite encyclopedia}}: Порожнє посилання на джерело (довідка)
  12. ↑ The standard lexicon of rabbinic Hebrew and Aramaic is Marcus Jastrow, A Dictionary of the Targumim, The Talmud Babli and Yershalmi, and the Midrashic Literature (New York/Berlin: Verlag Choreb and London: Shapiro Valentine & Co. 1926). The only meaning given for the Aramaic word Kazab in Jastrow is «falsehood», and all examples cited by Jastrow from rabbinic literature have the meaning of lie, deception, or falsehood. In modern Hebrew, the usual meaning of kazab is «lie», although it can also take the meaning of «disappointment.» But any attempt to translate «bar Kozeba» as «son of the disappointment» would be forcing a meaning from a modern language onto a similar word in a different language and from a different millennium.
  13. ↑ LaSor, general editor, Geoffrey W. Bromiley ; associate editors, Everett F. Harrison, Roland K. Harrison, William Sanford (2009). The International standard Bible encyclopedia (вид. [Fully rev.].). Grand Rapids, Mich.: W.B. Eerdmans. с. 440. ISBN 978-0-8028-3785-1.
  14. ↑ Historia Augusta, Hadrian 14.2, where the Caesar forbade Jews to circumcise their infants. See also Babylonian Talmud (Avodah Zarah 8b and Sanhedrin 14a) where the Roman authority forbade Jews from appointing Jewish judges to adjudicate in cases of indemnities and fines.
  15. ↑ а б [1] [Архівовано 3 квітня 2011 у Wayback Machine.] Chronicle of Jerome, s.v. Hadrian. See also Yigael Yadin, Bar-Kokhba, Random House New York 1971, p. 258.
  16. ↑ Palestinian Talmud, Taanit 4:5 (24a–b)
  17. ↑ Midrash Rabba (Lamentations Rabba 2:5)
  18. ↑ Dio's Roman History, Epitome of Book LXIX, 14:1-2; pp. 447—451 in Loeb Classical Series.
  19. ↑ In greek [Архівовано 8 серпня 2021 у Wayback Machine.]: ‘εἰ αὐτοί τε καὶ οἱ παῖδες ὑμῶν ὑγιαίνετε, εὖ ἂν ἔχοι: ἐγὼ καὶ τὰ στρατεύματα ὑγιαίνομεν
  20. ↑ Cassius Dio: Roman History 69.14:3; The Archaeology of the New Testament, E.M. Blaiklock, Zondervan Publishing House, Grand Rapids MI, p. 186
  21. ↑ When Palestine Meant Israel, David Jacobson, BAR 27:03, May/Jun 2001. Cojs.org. Архів оригіналу за 4 жовтня 2011. Процитовано 7 серпня 2011. [Архівовано 2011-10-04 у Wayback Machine.]
  22. ↑ Lehmann, Clayton Miles (Summer 1998). Palestine: History: 135–337: Syria Palaestina and the Tetrarchy. The On-line Encyclopedia of the Roman Provinces. University of South Dakota. Архів оригіналу за 12 жовтня 2008. Процитовано 6 липня 2008.
  23. ↑ Sharon, 1998, p. 4. According to Moshe Sharon: «Eager to obliterate the name of the rebellious Judaea», the Roman authorities renamed it Palaestina or Syria Palaestina.
  24. ↑ Diggers. Time. 5 травня 1961. Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 20 серпня 2009. The Bar Kochba explorers—160 soldiers, students and kibbutz volunteers—had been led to the desert badlands just west of the Dead Sea by Archaeologist and former General Yigael Yadin. They found a treasure their first day at the diggings. In the same bat-infested, three-chambered Cave of Letters where he had discovered the rebel chieftain's papyri orders just a year ago. Archaeologist Yadin found some 60 more documents in a goatskin and a leather bag. [Архівовано 2008-12-20 у Wayback Machine.]
  25. ↑ Shimeon bar Kosiba. Texts on Bar Kochba: Bar Kochba's letters. Livius. Архів оригіналу за 20 листопада 2007. Процитовано 7 серпня 2011. [Архівовано 2007-11-20 у Wayback Machine.]
  26. ↑ Bar Kokhba. Israel Museum: Jerusalem. Архів оригіналу за 6 жовтня 2011. Процитовано 7 серпня 2011. [Архівовано 2012-03-21 у Wayback Machine.]
  27. ↑ а б в Palestinian Talmud, Ta'anit 4:5 (24b); same episode repeated in Midrash Rabba (Lamentations Rabbah 2:5)
  28. ↑ G. Boccaccini, Portraits of Middle Judaism in Scholarship and Arts (Turin: Zamorani, 1992).
  29. ↑ Estraikh, Gennady (2007). «Shmuel Halkin». Encyclopaedia Judaica. 2nd ed. Macmillan Reference USA. Retrieved via Biography in Context database, 2016-12-16.
  30. ↑ (угор.) kibarkochbázni

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • W. Eck, 'The Bar Kokhba Revolt: the Roman point of view' in the Journal of Roman Studies 89 (1999) 76ff.
  • David Goodblatt, Avital Pinnick and Daniel Schwartz: Historical Perspectives: From the Hasmoneans to the Bar Kohkba Revolt In Light of the Dead Sea Scrolls: Boston: Brill: 2001: ISBN 90-04-12007-6
  • Richard Marks: The Image of Bar Kokhba in Traditional Jewish Literature: False Messiah and National Hero: University Park: Pennsylvania State University Press: 1994: ISBN 0-271-00939-X
  • Leibel Reznick: The Mystery of Bar Kokhba: Northvale: J.Aronson: 1996: ISBN 1-56821-502-9
  • Peter Schafer: The Bar Kokhba War Reconsidered: Tübingen: Mohr: 2003: ISBN 3-16-148076-7
  • David Ussishkin: «Archaeological Soundings at Betar, Bar-Kochba's Last Stronghold», in: Tel Aviv. Journal of the Institute of Archaeology of Tel Aviv University 20 (1993) 66ff.
  • Yigael Yadin: Bar Kokhba: The Rediscovery of the Legendary Hero of the Last Jewish Revolt Against Imperial Rome: London: Weidenfeld and Nicolson: 1971: ISBN 0-297-00345-3

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Симон_Бар-Кохба&oldid=43837309