Історичні записи

Двадцять чотири історії

	Твір	Автори	Сувої
1	Ши цзі 史記	Сима Цянь 司馬遷 (Західна Хань)	130
2	Ханьшу 漢書	Бань Ґу 班固 (Східна Хань)	100
3	Хоу Ханьшу 後漢書	Фань Є 范曄 (Лю Сун)	120
4	Саньґочжи	Чень Шоу	65
5	晋書	唐・房玄齢他	130
6	Книга Сун 宋書	Шень Юе 沈約 (Південна Ці)	100
7	南斉書	梁・蕭子顕	59
8	梁書	唐・姚思廉	56
9	陳書	唐・姚思廉	36
10	魏書	北斉・魏収	114
11	北斉書	唐・李百薬	50
12	周書	唐・令狐徳棻他	50
13	隋書	唐・魏徴、長孫無忌	85
14	南史	唐・李延寿	80
15	北史	唐・李延寿	100
16	旧唐書	後晋・劉昫他	200
17	新唐書	北宋・欧陽修、宋祁	225
18	旧五代史	北宋・薛居正他	150
19	新五代史	Оуян Сю 欧陽修 (Північна Сун)	74
20	宋史	元・トクト（脱脱）他	496
21	遼史	元・トクト（脱脱）他	116
22	金史	元・トクト（脱脱）他	135
23	元史	明・宋濂他	210
24	Історія Мін 明史	清・張廷玉等	332

«Істори́чні за́писи» (кит. трад. 史記, спр. 史记, піньїнь shǐjì, «Ши цзі») — історичний твір, утворенний Сима Цянєм на матеріалах, успадкованих від батька, Сима Таня.

Загальна характеристика

«Ши-цзі» - один з найраніших та найвпливовіших творів у світовій історіографії, був завершений близько 100 р. до н.е. На відміну від західного підходу, який характеризує лінеарність викладення, метод складання «Ши-цзі» - це побудова комплексного наративу, у якому близько 2500 років китайської історії освітлено через виведення певних осіб або тем.

Побудова

Твір складається з 130 сувоїв, розподілених на п'ять розділів:

• Базові аннали Беньцзі 本紀 (12): біографії володарів Китаю від Жовтого Імператора до імператора Ву династії Хань. Перші п'ять розділів обіймають правління П'яти імператорів та перших чотирьох династій: Ся, Шан-їнь, Чжоу і Цінь. Наступні дві присвячені біографіям Цінь Ши хуанді та Сян Юя, а останні п'ять - володарям династії Хань.
• Хронологічні таблиці Бяо 表 (10):
• Трактати Шу 書 (8): тематичні нариси на провідні теми часу (ритуал 禮, музика 樂, система космологічних вимірів люй-люй 律, календар 歷, астрономія 天官, релігійний культ 封禪, гидравліка 河渠, фінансова система та монетизація 平準).
• Життєписи видатних родин Шицзя 世家 (30):
• Біографії [видатних особистостей та груп] Лєчжуань 列傳 (70):

Ідеологія історичного нарису

Основними принципами, що визначають структуру кола історичної життєдіяльності народу, Сима Цянь називає прямодушність (чжун), шанобу (цзін) та культурність (вень).

Чжун

Принцип "кордоцентризму". Письмовий знак, за допомогою якого фіксується слово «чжун» 忠, є поєднанням символів — «середина» і «серце», отож, означає щось таке, що йде з самого серця — чистосердечність, прямодушність, щирість, правдивість та інші терміни цього синонімічного ряду. Причому тлумачиться «чжун» не просто як одна з багатьох властивостей людини, а як одна з небагатьох найцінніших, атрибутивних характеристик «жень» 仁 (людяності), того, що, власне, і становить людське в людині, робить її людиною. Саме така прямодушність як атрибутивна, глибинна характеристика природи людини и становить, за Сима Цянем, один з трьох наріжних принципів політичної влади.

Цзін

Другий принцип — «цзін» 敬 — шаноба, шанобливість, шанування, шанувати. Сягаючи корінням у культ предків, шанування богів (батьків і представників старшого покоління загалом), у міру формування державності «цзін» поступово набуває дедалі більшого значення саме політичного принципу — принципу шанування правителя. Звісно, правителя достойного, мудрого і справедливого, такого, що дотримується законів і вміс керуватися ними і водночас скерувати за їх допомогою життєдіяльність громадян своєї держави.

Вень

Принцип культурності, культури, цивілізованості — «вень» 文. Подібно до прямодушності й шанобливості, культурність, культурне начало теж тлумачиться не як одна з рядоположних, акцидентальних властивостей людини, а як безпосереднє вираження людськості в людині, такого, що притаманне лише їй. Але якщо шанування чи любов до іншого — характеристика віковічної природи людини, то «вень» — щось набуте, характеристика людини як істоти саме (і тільки) суспільної. При цьому культурне начало, «вень», відрізняється від суспільних законів. Культура —- це те, що розширює людину, наповнює її новим, дедалі багатшим змістом, закони ж, навпаки, постають регуляторами її діяльності, правилами, за допомогою яких діяльність людини скеровується.

Баланс принципів

Перебіг процесів, що утворюють цей цикл, зумовлений неминучою зміною основ історичної життєдіяльності народу. Неминучою ж ця зміна стає остільки, оскільки влада, заснована на одному з принципів, урешті-решт обов'язково перероджується внаслідок трансформації самого (відповідного їй) принципу. Так, прямодушність, щирість — «чжун», гіпертрофуючись, як принцип політичної влади і стаючи самоціллю, невідворотно вироджується в те, що Сима Цянь позначив як дикість — «є». Відповідно й влада, що прагне керувати, спираючись лише на прямодушність, хоче вона того чи ні, спричиняє до того стану речей, який прирікає людей на дикунство, У підсумку — на деградацію суспільного ладу і перехід до іншого ладу, заснованого на принципі шанування.

Проте свій, внутрішній, органічно притаманний йому гондж (?) має й принцип шанобливості «цзін». Виростаючи з одного з найпрадавніших інстинктів людської природи — інстинкту шанування (передусім батьків), шанобливості, у процесі формування органічного суспільства принцип починає переорієнтовуватись на закон, владу, правителя. Однак і в цьому має бути розумне міра. Якщо шанобливість «цзін» трансформується у марновірство, обожнювання того, хто подібного не вартий, іншими, сучаснішими, словами, в культ особи, та це зумовлює настання соціального хаосу і в подальшому перехід до наступного соціального устрою, що виходить з принципу «вень» — культурного начала, цивілізованості.

Та й принцип «вень» амбівалентний за своєю суттю. Безоглядно захоплення ним і тлумачення його як єдино правильного та універсально дійового спричиняє панування в суспільстві вже не справжньої культури, а її сурогату — формальної, нежиттєвої, можна сказати схоластичної «освіти» та «вчень». У відносинах же між людьми перебільшення реальної ролі культурного начало призводить до порушення повідчужених, безпосередніх зв'язків, притлумлює, а то й взагалі елімінує в них простоту, щирість, невимушеність, сердечність. Гіпертрофуючись, культурність обертається фальшивістю, ганебністю, сурогатністю. А щоб вибратися з цього, здавалося б, глухого кута, щоб врятувати людину і суспільство від цієї фальшивості, немає, на думку Сима Цяня, нічого ліпшого, ніж повернутися до прямодушності. Цикл замикається. Ці ідеї знайшли своє відображення у творчості онука Сима Цяня — Ян Юня.

Циклічність історії

У подальшому циклічний напрям у філософії історії, як і інші її напрями, розвивається, наповнюється новим змістом і поглиблюється, однак при цьому помітно інтенсифікується у періоди переходу під суспільства одного типу до суспільства іншого типу. Скажімо, у період переходу від доіндустріального суспільства до суспільства індустріального з'являються системи ібн-Хальдуна, Макіавеллі, Кампанелли та Джамбаттісти Віко; перехідний період між індустріальним і постіндустріальним дав філософсько-історичні концепції М. Я. Данилевського, Освальда Шпенглера і Арнольда Тойнбі.

Джерела

• Бойченко І. В. Філософія історії // Підручник.;— К.: Знання, 2000.

Посилання

• «Ши цзі» («Історичні нотатки») // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 586.