Юрченкове (Чкаловська селищна громада)
| село Юрченкове | |
|---|---|
.jpg)
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Харківська область |
| Район | Чугуївський район |
| Тер. громада | Чкаловська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA63140150180041714 |
| Облікова картка | Юрченкове |
| Основні дані | |
| Засноване | 1645 |
| Населення | 485 |
| Площа | 3,19 км² |
| Густота населення | 152,04 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 63532 |
| Телефонний код | +380 5746 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°49′38″ пн. ш. 37°5′6″ сх. д. / 49.82722° пн. ш. 37.08500° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
114 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 63544, Харківська обл., Чугуївський р-н, селище Пролісне, вул. Свободи, буд. 1 |
| Карта | |
  Юрченкове | |
 Юрченкове | |
| Мапа | |
| |
Юрче́нкове — село в Україні, у Чкаловській селищній громаді Чугуївського району Харківської області (селищний голова – Соловйов Віктор Дмитрович, староста села Юрченкове – Петля Микола Васильович). Населення становить 320 осіб.
Село Юрченкове знаходиться на березі пересихаючої річки Середній Бурлук та її притоки Сухоми, вище за течією на відстані 4 км розташоване село Великі Хутори, нижче за течією на відстані 5 км розташоване село Приморське. Вище за течією річки Сухома на відстані 5 км розташоване село Журавка.
Найближчим значним економічним центром є місто Харків, до якого 75 км. Відстань до сел. Чкаловське – 32 км, до районного центру (м. Чугуїв) – 43км.
Площа населеного пункту – 350 га. Протяжність села - 7 км.
1645 — дата заснування.
За іншими джерелами село Юрченкове засноване в 1648 році.[1]
Юрченкове було засноване селянами — втікачами на «слободи» в першій половині 17 століття. Перші письмові згадки (історичні документи) сягають 1648 року. За давніми переказами, поселення заснував козак на ймення Юрко. Нащадки його прозивали себе Юрченками.[2]
Наприкінці ХІХ ст. у селі була дерев'яна церква з дерев'яною дзвіницею. На початку ХХ століття громада вирішала будувати нову цегляну. Меценатом в будівництві церкви був дворянин Василь Григорович Колокольцов.[3]
У 1910 році за часів столипінської реформи окремі заможні селяни одержали наділи родючих земель поблизу села. Жителі Юрченкового були не кріпаками, а державними селянами.[2]
У 1906—1907 роках у селі був побудований цегельний завод. В 30-х роках ХХ століття за часи Голодомору 1932—1933 років та колективізації с. Юрченкове зазнало значних людських втрат.[4]
Герой Радянського Союзу, уродженець с. Юрченкове, Белокінь К. Ф. так описував ці роки: «Не піддається здоровому глузду, що на найродючіших у світі українських землях мільйони людей, в основному селяни, руками яких і вирощувався хліб та інші продукти харчування, померли голодною смертю. Світова історія такого не знає».[5]
З осені 1941 року до червня 1942 року через Юрченкове проходила перша лінія оборони Червоної армії вдовж річки Сіверський Донець.
В період Другої світової війни село Юрченкове було окуповане фашистами з 10 червня 1942 року до 4 лютого 1943 року. 3 лютого 1943 року село звільняла від фашистів 25-та гвардійська дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу Кіндрата Васильовича Білютіна.[4]
За іншими джерелами 4 лютого 1943 року звільнила село 184-а стрілецька дивізія під командуванням П. Я. Галузи (дивізія входила до складу Воронезького фронту, командуючий - генерал-полковник П. І. Голиков)[6][7][8].
З кінця лютого — початку березня 1943 року в Юрченковому для дислокації військ стояв 78-ий стрілецький полк 25-ї гвардійської дивізії, яким командував гвардії-полковник К. В. Білютін.[9][10]
В березні 1943 року в селі був розташований штаб 3-й танкової армії під командуванням генерала-лейтенанта П. Рибалка 5-го танкового корпусу під командуванням генерала-майора А. Кравченка.
За час німецької окупації фашисти зруйнували село.[4]
Після війни велику допомогу колгоспникам у будівництві і реконструкції старих будівель надали шефи — завод «Станкострой» (м. Харків).[11]
В період Другої світової війни за героїчні подвиги двом жителям села Юрченкове присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу: Кузьмі Филимоновичу Білоконю та Василю Харитоновичу Корнейко[12]. На їх честь встановлено меморіальну дошку на будівлі школи.[13]
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Чкаловської селищної громади[14].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Чугуївського району, село увійшло до складу новоствореного Чугуївського району Харківської області.[15]
- «Агроресурс», ДчП ВАТ «Слобожанський».
- Школа I—II ст.
- Будинок культури.
- Фельдшерсько-акушерський пункт.
- Білокінь Кузьма Филимонович (24.10.1915 — 13.04.2005) — уродженець села, учасник Другої світової війни, льотчик штурмової авіації, за весь час війни мав 170 бойових вилетів, учасник Параду Перемоги в Москві 24 червня 1945 року, з 1957 року — полковник у відставці. За особисту мужність та героїзм в ході війни нагороджений званням Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі Золота Зірка (26.10.1944), також серед його нагород були 3 ордени Червоного Прапора, орден Олександра Невського, орден Вітчизняної Війни І та ІІ ст., 2 ордени Червоної Зірки, орден Богдана Хмельницького І, ІІ та ІІІ ст. Жив у Харкові.
- Корнійко Василь Харитонович (1924 — 27.03.1944) — уродженець села, учасник Другої світової війни, молодший лейтенант, геройськи загинув під час визволення України від німецько-фашистських військ поблизу села Натягайлівка, похований у місті Вознесенську в братській могилі. За мужність та героїзм удостоєний звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та ордена Червоної Зірки посмертно (13.09.1944).
- Назаренко Ганна Пантеліївна (нар. 1944) — заточувальниця Харківського заводу тракторних двигунів. Депутат Верховної Ради УРСР 9—11-го скликань.
-
Панорама села -
Колишня Юрченківська школа -
Братська могила радянських воїнів -
Річка Сухома
.jpg)
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР ... Головна редакційна колегія: Тронько П. Т., голова Головної редколегії [and others], etc (українська) . Київ: Голов. ред. УРЕ АН УРСР. 1967. OCLC 504597254.
- ↑ а б редкол: В.В. Лобойченко, І. А. Сторожев, В. В. Коростельов, ред. (2013). Мій край Чугуївщина (українська) . Харків: Золоті сторінки. с. 283.
- ↑ редкол: В.В. Лобойченко, І. А. Сторожев, В. В. Коростельов, ред. (2013). Мій рідний край Чугуївщина (українською) . Харків: Золоті сторінки. с. 284. ISBN 978-966-400-269-8.
- ↑ а б в редкол: В.В. Лобойченко, І. А. Сторожев, В. В. Коростельов (ред.). Мій рідний край Чугуївщина. с. 285.
- ↑ Білокінь К. (18.03.2003). Немає чорнішої сторінки нашої історії. Слобідський край (українська) . с. 3.
- ↑ Освобождение населенных пунктов Чугуевского района. Красная звезда (російською) . № № 64 (10009). 9 августа 2003. с. 7.
- ↑ В боях за Харьковщину. Воспоминания участников Великой Отечественной войны / Редакционная коллегия: И.С. Ганже, С.З. Голиков. Предисловие С.З. Голикова (русский) (вид. 2-е изд., исправ. и доп.). Харьков: Прапор. 1968. с. 191.
- ↑ Исаев С. И., Левченко В. Н. (1988). Герои-освободители Харьковщины (русский) . Харьков: Прапор. с. 16—17. ISBN 5-7766-0005-7.
- ↑ Олійник І. (2 лютого 2013). Нетлінна пам'ять. Краснаяи звезда. № № 6 (10781). с. 4.
- ↑ В.В. Калинин, Д.Г. Макаренко (1970). Герои подвигов на Харьковщине. Харьков: Прапор. с. 161—162.
- ↑ редколегія: В.В. Лобойченко, І.А. Сторожев, В.В. Коростельов (2013). Мій рідний край Чугуївщина (українською) . Харків: Золоті сторінки. с. 287. ISBN 978-966-400-269-8.
- ↑ Подвиги во имя Отчизны: Документальные очерки о Героях Советского Союза-уроженцах Харькова и Харьк.обл. / А.К.Апальков, Ф.В. Атакин, К.П. Багрянова и др.; Сост. В.Т. Милюха; Предил. В.П. Мысниченко (вид. друге, переработано и дополнено). Харьков: Прапор. 1985. с. 346—347.
- ↑ Олейник И. (24 апреля 2010). Поклонимся всем павшим и живым. Красная звезда. № № 17 (10636). с. 9.
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 4 листопада 2022.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. В двадцяти шести томах. За ред. П. Тронько. Стор. 928.
- Білокінь К.Ф. «Нема чорнішої сторінки нашої історії», «Слобідський край» від 18 березня 2003 р.,стор.3
- Мій рідний край Чугуївщина /Чугуїв, райдержадмін., Чугуїв. Райрада; редкол.: В.В. Лобойченко, В.В. Коростельов. – Х.:Золоті сторінки, 2013. 285-286 стор.
- Мій рідний край – Чугуївщина. Нариси з історії селищ і сіл Чугуївського району. – Чугуїв, 2008р. 366 стор.
- Мій рідний край Чугуївщина /Чугуїв, райдержадмін., Чугуїв. Райрада; редкол.: В.В. Лобойченко, В.В. Коростельов. – Х.:Золоті сторінки, 2013. 287 стор.
- Газета «Червона зірка»(рос. мовою) № 64(10009) від 9 серпня 2003р. стор.7
- Витяг з архіву М.О. 1943р. м. Подільськ Літер ХЮ 8121 – 24818
