Януш Острозький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Острозький.
Януш Острозький
ПсевдоІван
Народивсябл. 1554
Помер12 вересня 1620(1620-09-12)
Тарнів
ПохованняТарнів[1]
КраїнаОстрозьке князівство Річ Посполита Корона Польська
Національністьрусин (українець)
Місце проживанняОстрог, Дубно, Київ, Луцьк, Краків
Діяльністьдержавний, політичний, культурний діяч, меценат
Титулкнязь
Посадавоєвода волинський, каштелян краківський
НаступникВладислав Домінік Заславський-Острозький
Конфесіяправославний, уніат, католик
РідОстрозькі
БатькоВасиль Костянтин Острозький
МатиСофія Тарновська
РодичіЙонас Юрґіс (Ян Єжи) Радзивілл (зять)
Брати, сестриОстрозький Олександр Васильович, Катерина Острозька і Єлизавета Софія Острозька
У шлюбі зСузанна Середі (Зузанна Шередій[2])
Катажина Любомирська
Теофіла Тарло
ДітиЕлеонора, Єфросинія, Володимир/Войтех, Януш-Володимир
Герб
Герб

Януш Острозький (лит. Jonušas Ostrogiškis) (1554 — 1620) — руський (український) князь, магнат, військовий та державний діяч Речі Посполитої. Засновник «Острозького майорату (ординації)»[3]. Перший римо-католик у роді князів Острозьких.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Портрет
Елеонора Острозька
Медаль Василя Костянтина Острозького

Син князя Василя Костянтина Острозького та його дружини Софії з Тарновських гербу Леліва. Останній чоловік з великого роду князів Острозьких.

При народженні отримав хрестильне православне ім'я Іоанн, ім'я Януш отримав вже в юнацькому віці після переходу в католицизм[4]. Освіту отримав вдома при дворі батька в Дубному (батько навчав військового мистецтва) та при дворі імператора Священної Римської імперії. У Відні Іван-Януш перебував протягом 1568—1573 років, тоді ж перейшов з православ'я до католицизму, але не втратив руської (української) ідентичності[5]. В серпні 1573 року за дорученням батька їздив до Познані, звідки перевіз до Дубного двоюрідну сестру Гальшку Єлизавету. В лютому 1574 р. з батьком брав участь у коронації Генріха Валуа. Тісно співпрацював з батьком під час безкоролів'я, представляв його на з'їзді «баторіян» в Єнджеєві (лютий 1576 р.)[6].

В 1576 році, вперше після повернення з освітньої подорожі Західною Європою, Іван-Януш Острозький отримав свій перший уряд в Речі Посполитої — намісника київського воєводи (тоді київським воєводою був його батько, князь Василь-Костянтин Острозький)[7].

В 1577 р. за дорученням батька обороняв Дубно від облоги татар.

У 1579 році (може, й раніше[8]) перейшов до католицизму[9] (за іншими даними, перейшов до унії), що було причиною конфліктів з батьком, який, можливо, закрив його у в'язниці замку в Дубному[10]. У молодому віці очолював княже військо для захисту міста від татар.

В 1584 році Іван-Януш Острозький отримав уряд волинського воєводи, що дозволило йому стати сенатором Речі Посполитої. В 1586 році під час обрання нового короля Речі Посполитої Іван-Януш Острозький підтримав австрійського ерцгерцога Максиміліана з династії Габсбургів, в той час, як його батько, князь Василь-Костянтин Острозький, підтримав шведського принца Сигізмунда з династії Ваза, якого і було обрано королем Речі Посполитої під ім'ям Сигізмунда III. Відсутність підтримки під час обрання однак не стала причиною ворожнечі молодого князя і нового короля, навпаки — Іван-Януш Острозький став надавати підтримку Сигізмунду III, за що у 1593 році отримав уряд краківського каштеляна, який робив його першим сенатором Речі Посполитої[11].

У 1590 році Іван-Януш Острозький купив у Вишневецького Олександра начебто «куплений» маєток Криштофа Косинського, що розташовувався на Київщині. Це призвело до конфлікту з Криштофом Косинським і козацтвом — наприкінці грудня 1591 року самопроголошений гетьман Криштоф Косинський на чолі запорозьких козаків і частини реєстрових здійснив несподіваний напад на білоцерківську фортецю, резиденцією білоцерківського старости, князя Івана-Януша Острозького[12]. Місто було захоплене, але повсталі козаки князя Івана-Януша Острозького в Білій Церкві не застали, але вчинили кривду білоцерківському підстарості, руському князю Дмитру Васильовичу Курцевичу-Булизі. Напавши на дім князя Курцевича-Булиги, козаки Косинського не просто пограбували його, а забрали скриньку з грошима, клейнодами й листами; серед останніх були особливі бланки для вписування наказів, довірені князю Дмитру Васильовичу Курцевичу-Булизі білоцерківським старостою князем Янушем Острозьким, а також деякі жалувані грамоти і привілеї князям Острозьким на староства, маєтності і ґрунти[13]. Так почалося Повстання Косинського, в придушенні якого князь Іван-Януш Острозький брав одну з провідних ролей, адже зачіпалася його честь, як урядника на Білоцерківщині, тим паче, що повстанці захопили артилерію, боєприпаси та спалили архів білоцерківського старости, було пограбовано і дім самого Івана-Януша Острозького у Білій Церкві. Наприкінці 1591 року Іван-Януш Острозький збирав шляхетські загони в Галичині та найманців в угорських землях для придушення козацького повстання. Вирішальна битва відбулася під містечком П'ятка, яке належало Івану-Янушу Острозькому ще з 1585 року, коли він отримав його і ще 45 сіл на Київщині, як дарунок від батька з нагоди весілля з Сюзанною Середи[14]. У вирішальній битві під П'яткою, яка сталася 1-2 лютого 1593 р., князь Іван-Януш Острозький відіграв ключову роль — він підійшов на допомогу князівсько-шляхетському війську, яке очолював князь Олександр Вишневецький, який не міг взяти штурмом козацький табір, що рушив з містечка П'ятки вранці 2 лютого, і навіть почав відступати під натиском козаків. В момент відступу князівсько-шляхетського війська Олександра Вишневецького з'явився Іван-Януш Острозький, який на чолі кінних хоругов прорвав козацькі лави і увірвався до табору повстанців — військо Криштофа Косинського почало безладний відступ до містечка П'ятки, де 10 лютого капітулювало перед князем Василем-Костянтином Острозьким[15].

Іван-Януш Острозький високо цінував цю перемогу, тому замовив у Троїцькому межирицькому монастирі виготовлення і встановлення мармурової таблички, присвяченої перемозі в битві під П'яткою. Придворний поет князя Костянтина-Василя Острозького, Симон Пекалід, в тому ж 1593 році присвятив цій перемозі латиномовну поему «De bello Ostrogiano…», яка була опублікована в 1600 році. В поемі поруч з старим князем Острозьким однією з центральних фігур є Іван-Януш. 25 лютого 1593 року князь Іван-Януш Острозький отримав за перемогу під П'яткою уряд краківського каштеляна (найвищу світську посаду в Речі Посполитій) від короля Сигізмунда III. Ця подія неабияк посилила вплив роду Острозьких, яких і так називали некоронованими королями Русі. Призначення руського князя на посаду краківського каштеляна викликало невдоволення краківської шляхти, яка відмовилась бути присутньою на урочистому в'їзді Івана-Януша Острозького до Кракова 6 квітня 1593 року. Урочисто зустрічали нового каштеляна вітали лише урядовці та краківське духівництво з представниками двору кардинала Єжи Радзивіла[16].

Власник сотні міст та замків, тисяч сіл на Волині, з 1593 року каштелян краківський, з щирої монаршої і сеймової ласки отримав саме чорноземне серце України — староства Білоцерківське, Богуславське, Брацлавське, Черкаське, Корсунське і Переяславське. Став найпотужнішим паном в Речі Посполитій (до Вишневецьких).

Як і батько, Іван-Януш Острозький критично ставився до авантюри по завоюванню московського престолу для Лжедмитрія, в 1604 році заперечував плани його підтримки[17]. З відома батька Януш Острозький в 1604 році з кількатисячним загоном слідував по землі Київського воєводства за військом Лжедмитра до самого кордону з Московським царством[18]. Особисто був знайомий з Лжедмитром, про що писав королю Сигізмунду III у листі

Я знаю Димитрія вже декілька років, так як він пробавлявся досить довго в монастирі мого батька в Дермані, потім він пішов звідти і схилився до анабаптистів, виконуючи їх відправу. З того часу я втратив його з поля зору

На сеймі 1605 року князь Януш Острозький підтримав на посаді архімандрита Києво-Печерського монастиря кандидатуру клієнта свого батька — Єлисея Плетенецького. Це викликало невдоволення короля Речі Посполитої Сигізмунда III, який підтримував іншу кандидатуру — Іпатія Потія. В листі до Папи Римського нунцій Клаудіо Рангоні, який близько спілкувався з Янушем Острозьким, пояснював позицію князя тим, що підтримка кандидатури Плетнецького була засвідчена на сеймі в знак дотримання привілеїв київської шляхти, адже Києво Печерський архімандрит обирався за участь київської православної шляхти[19].

Під час рокошу Миколая Зебжидовського став на сторону короля в битві під Гузовим. Вів перемовини з рокошанами, одним з посередників на яких був Януш Радзивілл.[20] Під час рокошу 1606—1608 років послідовно відстоював інтереси православної шляхти і духовенства як перед рокашанами, так і перед королівським двором. Як наслідок у 1608 році віленське православне братство присвятило князю Янушу Острозькому полемічний твір «Антиграфи». Окремими рокошанами князь Януш Острозький розглядався навіть, як кандидат на трон в разі скинення Сигізмунда III, сам же Януш Острозький був більш скромним у бажаннях і обмежував їх булавою коронного гетьмана (головнокомандувач коронного війська Речі Посполитої)[21].

У 1609 році для захисту кордонів держави і своїх володінь заснував Острозьку ординацію, столицею якої згодом стало Дубне. У Дубенському замку постійно тримав до 300 воїнів. Оберігав скарби дідів-прадідів, серед яких особливо дорожив золотою медаллю з зображенням свого батька, яку завжди, як оберіг, брав з собою в походи[22]. Православ'ю у своїх володіннях не перешкоджав.

В тому ж 1609 році князь Януш Острозький став хрещеним батьком сина короля Речі Посполитої Сигізмунда III — Яна Казимира, майбутнього короля Речі Посполитої. Тоді ж князь Януш погодився на прохання короля надати 1 тисячу вояків для воєнного походу на Московське царство. В серпні 1609 року король Сигізмунд III надіслав князю Янушу Острозькому листа з вимогою упокорити козацтво («загамувати козацьке своєвільство по Українї, аби не збирало ся до купи і не нарушало договорів з сусїднїми державами»)[23], але отримав дипломатичну відмову — князь посилався на нездатність до виконання цього

Тепер іменем вашої королівської милости по Українї корогви носять і ріжні люде називають себе слугами ваш. кор. милости, хоч то і не правда; і я бачу, що під такою управою не тільки я, але й сильнїйший від мене не потрапить вгамувати сього

Після смерті князя Василя-Костянтина Острозького князь Януш продовжив підтримувати Острозьку друкарню, в якій в 1612 році вийшли друком Часослов із Місяцесловом, в яких була окремо вміщена присвята князю Янушу Острозькому[24].

За його заповітом було створено командорство Мальтійського ордену у Польщі.

Помер 12 (або 13) вересня 1620 р., був похований 3 листопада. Поховальну промову на церемонії виголосив краківський канонік Якуб Островскі.[25] У костелі в Тарнові встановлено йому надгробок з епітафією.[26]

Після смерті Януша Острозького, останнього представника князівського роду по чоловічій лінії і віддання заміж дочок змусило Анну Костку — вдову князя Олександра — брата Януша Острозького, до поділу маєтків. Найстарша дочка Софія — дружина тогочасного коронного підчашого (став воєводою краківським) Станіслава Любомирського (1583—1649) — одержала в спадщину Полонне.

Уряди

[ред. | ред. код]

Волинський воєвода (1584–1593), краківський каштелян («номінація» 25 лютого 1593-1620; завдяки прихильності католицьких кіл[8]), білоцерківський, богуславський, черкаський, корсунський, канівський, переяславський (1594–1620) та володимирський староста (1604–1620).

Шлюби, діти

[ред. | ред. код]

Перша дружина — Сузанна Середі "Середзянка" (Зузанна Шередій[2]) — донька Дьйордя Середі, внучка угорського гетьмана Каспера Середі[27]. Діти:

Друга дружина — Катажина з Любомирських.
Третя дружина — Теофіла з Тарлів. Син від третьої дружини Януш Володимир помер малолітнім.

Маєтності

[ред. | ред. код]

Був власником, зокрема, Богуслава, Дубна, Василіва, Обухова. Надалі, після смерті князя Януша і згасання роду Острозьких, величезні маєтності Острозьких перейшли до князів Заславських, згодом — до князів Сангушків та інших шляхетських родів.

Будівництво, фундуші

[ред. | ред. код]
Надгробок Осторозьких у катедрі м. Тарнів

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У місті Тетіїв є вулиця Януша Острозького.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 122. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
  2. ↑ а б Левицький О. Сім'я і побут українців у XVI ст. // На переломі. — К. : Україна, 1994. — С. 224. — ISBN 5-319-01070-2.
  3. ↑ Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна… — C. 308.
  4. ↑ Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Почаев: типография Почаево-Успенсой лавры, 1889. — с.445
  5. ↑ "Князь Януш Острозький – політик та оборонець земель руських". Національний університет Острозька академія. Науковий блог. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2022.
  6. ↑ Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 481.
  7. ↑ Князі Острозькі. Науково-популярне видання/Під наук.ред. І.Тесленка.–К: ТОВ "Балтія-Друкˮ,2015.–С.119
  8. ↑ а б Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 482.
  9. ↑ Ясіновський А. Острозький Януш Костянтинович… — С. 693.
  10. ↑ це твердження ставив під сумнів М. Гембарович → Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 482.
  11. ↑ "Краківський каштелян князь Януш Острозький (1553–1620)". Центральний державний історичний архів України. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 8 лютого 2022.
  12. ↑ "Володимир Голубицький. Запорозьке козацтво. - Розділ IV. Повстання 1591-1593 років під керівництвом Криштофа Косинського". Ізборник.Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації. Архів оригіналу за 1 квітня 2010. Процитовано 8 лютого 2022.
  13. ↑ "Повстання козаків проти поляків під керівництвом Криштофа Косинського". Дніпропетровський національний історичний музей ім.Д.І.Яворницького. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2022.
  14. ↑ Тарас Данилюк. Князі Острозькі і містечко П'ятка. — Острозький краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник м. Острога; Острозьке науково-краєзнавче товариство «Спадщина» імені князів Острозьких. — Випуск 6. — Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2013.
  15. ↑ Тарас Данилюк. Князі Острозькі і містечко П'ятка. — Острозький краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник м. Острога; Острозьке науково-краєзнавче товариство «Спадщина» імені князів Острозьких. — Випуск 6. — Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2013. — с.85-86
  16. ↑ Тарас Данилюк. Князі Острозькі і містечко П'ятка. — Острозький краєзнавчий збірник / Державний історико-культурний заповідник м. Острога; Острозьке науково-краєзнавче товариство «Спадщина» імені князів Острозьких. — Випуск 6. — Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2013. — с.85-87
  17. ↑ Там само. — S. 483.
  18. ↑ В. І. Ульяновський. Лжедмитрій І і Україна (політичні аспекти) — https://shron3.chtyvo.org.ua/Ulianovskyi_Vasyl/Lzhedmytrii_I_i_Ukraina_politychni_aspekty.pdf [Архівовано 18 лютого 2022 у Wayback Machine.]?
  19. ↑ Збірник наукових праць Острозької академії «Осягнення історії». П. Кулаковський «Князь Януш Острозький і поунійна релігійна боротьба». — Острог-Нью-Йорк, 1999 р. — с.325
  20. ↑ Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 205. (пол.)
  21. ↑ Збірник наукових праць Острозької академії «Осягнення історії». П. Кулаковський «Князь Януш Острозький і поунійна релігійна боротьба». — Острог-Нью-Йорк, 1999 р. — с.326
  22. ↑ Ця медаль нині знаходиться в Ермітажі.
  23. ↑ М.Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ VI. Стор. 2.
  24. ↑ Збірник наукових праць Острозької академії «Осягнення історії». П. Кулаковський «Князь Януш Острозький і поунійна релігійна боротьба». — Острог-Нью-Йорк, 1999 р. — с.327
  25. ↑ Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Janusz książę (ok. 1554—1620)… — S. 485.
  26. ↑ Starovolscius S. Monumenta Sarmatarum. — Cracoviae : in Officina Viduae et Haeredum Francisci Caesarij, 1655. — S. 644—645. (лат.)
  27. ↑ Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności… [Архівовано 22 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — t. 3. — S. 517.
  28. ↑ Вознюк О. Родовід князв Заславських [Архівовано 16 листопада 2016 у Wayback Machine.].

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник
Андрій Вишневецький 		Воєвода Волинський
1585-1593 		Наступник
Олександр Острозький
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Януш_Острозький&oldid=42671592