Перейти до вмісту

Монастир Ґінкаку

Координати: 35°1′36.75″ пн. ш. 135°47′53.7″ сх. д. / 35.0268750° пн. ш. 135.798250° сх. д. / 35.0268750; 135.798250
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ґінкакудзі)
Монастир Ґінкаку
35°1′36.75″ пн. ш. 135°47′53.7″ сх. д. / 35.0268750° пн. ш. 135.798250° сх. д. / 35.0268750; 135.798250
Адресапрефектура Кіото, місто Кіото, район Сакьо, квартал Ґінкакудзі 2
ОфіційноМонастир Дзісьо[1]
ТитулСхідна гора[2]
СектаРіндзай
Святинябудда Шак'ямуні
Засновано1490
ЗасновникАсікаґа Йосімаса, Мусо Сосекі

Монасти́р Ґінка́ку або Ґінка́ку-дзі (яп. 銀閣寺, ぎんかくじ, МФА[ginkaku d͡ʑi], «монастир срібного павільйону») — буддистський монастир в Японії. Належить секті Ріндзай. Розташований за адресою: префектура Кіото, місто Кіото, район Сакьо, квартал Ґінкакудзі 2. Монастирський титул — Східна гора[2]. Офіційна назва — Монастир Дзісьо[1]. Заснований 1490 року. Головною святинею монастиря є будда Шак'ямуні. Повна офіційна назва — Монастир Дзісьо́ на Східній горі[3]. Пам'ятка культури Хіґасіяма. Колишня резиденція сьоґуна Асікаґи Йосімаси, перетворена на монастир після його смерті. Названий на честь Срібного павільйону, найкрасивішої будівлі монастиря. 1994 року занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО в Японії.

Короткі відомості

[ред. | ред. код]

Ґінкакудзі виник на базі резиденції Асікаґи Йосімаси, восьмого сьоґуна сьоґунату Муроматі. Її будівництво почалося 1465 року на місці колишнього монастиря Дзьододзі[4] секти Тендай, в гірському районі Хіґасіяма на схід від середньовічного Кіото. 1485 року, після закінчення Головного палацу резиденції[5], сьоґун переселився до нього зі столиці. У зв'язку з цим весь комплекс новобудов отримав назву палац Хіґасіяма — «Східногірський палац»[6][7].

1490 року Йосімаса помер і за його заповітом палац перетворили на дзенівський монастир. Засновником обителі став Мусо Сосекі, вчений-монах дзенівської секти Ріндзай[7]. Монастир назвали Дзісьодзі на пам'ять про покійного сьоґуна, що отримав посмерте чернече ім'я Дзісьо — «Милосердне сяйво». За правління десятого сьоґуна Асікаґи Йосітане, його молодший брат Кореакі став настоятелем Ґінкакудзі. Після нього цю посаду займали вихідці з найвищих прошарків кіотської аристократії.

Наприкінці 15 століття монастир нараховував понад десяток будівель, серед яких найкрасивішою вважалася двоярусна башта — Зала бодгісаттви Каннон[8]. Вона мала два шатрові дахи, верхній з яких увінчував мідний шпиль із зображенням китайського фенікса. Перший поверх башти називався Залою пустого серця[9]. Він був збудований на зразок звичайного самурайського помешкання тієї епохи. Другий поверх мав назву Павільйон милосердя[10] і нагадував буддистський храм. В ньому розміщувався вівтар зі статуєю бодгісаттви Каннон. Починаючи з 17 століття башту стали називати Ґінкаку — «Срібний павільйон», а монастир — Ґінкакудзі, за аналогією із Золотим павільйоном монастиря Кінкакудзі[11][7].

Асікаґа Йосімаса
Східний храм
Загальний вигляд
Море, гірка і павільйон

Станом на початок 21 століття на території монастиря збереглися лише частина автентичних споруд. Окрім Срібного павільйону до їхнього числа входять Східний храм[12], Головний храм[13] і Альтанка радісної чистоти[14]. Східний храм — це колишня кумирня сьоґуна Йосімаси, в якій вшановувався образ будди Аміда. У східному крилі цього храму розташована сьоґунська кімната[15], збудована у ранньому кабінетному стилі. Вона вважається однією з найстаріших в Японії кімнат, призначених для проведення чайної церемонії. Срібний павільйон і Східний храм занесені до Національних скарбів Японії.

Між храмом і Срібним павільйоном пролягає піщаний сад. Він був створений у 16 столітті художником Соамі на зразок саду в монастирі Сайходзі. Сад уособлює маленький всесвіт, в якому кожен об'єкт має свою назву. Так, поруч із Дзеркальним ставком[16] розміщено Море срібного піску[17] — невелику піщану ділянку, стилізовану під море з хвилями. Біля неї знаходиться ще одна піщана композиція — Місячна гірка[18]. Усі камінці, кущики і місточки також мають власні імена[19]. Сад вважається унікальним зразком піщаного садового мистецтва 16 століття і має статус цінної культурної пам'ятки Японії[7].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. яп. 慈照寺, じしょうじ, «монастир Милосердного сяйва».
  2. яп. 東山, とうざん, МФА[toːd͡zaɴ].
  3. яп. 北山慈照寺, とうざんじしょうじ, «монастир Милосердного сяйва на Східній горі».
  4. яп. 浄土寺, じょうどじ, «монастир Чистої землі».
  5. яп. 常御所, つねのごしょ, цуне-но-ґосьо.
  6. яп. 東山殿, ひがしやまどの, хіґасіяма-доно.
  7. а б в г Ґінкакудзі // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  8. яп. 観音殿, かんのんでん, каннон-ден.
  9. яп. 心空殿, しんくうでん, сінку-ден. «Пусте серце» — буддистський термін, що означає стан в якому людина досягає просвітлення.
  10. яп. 潮音閣, ちょうおんかく, тьоон-каку. Дослівно: Павільйон звуків прибою. «Звуки прибою» — буддистський термін, який уподібнює милосердя будд і бодгісаттв до звуків хвиль океану.
  11. Офіційна сторінка монастиря Ґінкакудзі [Архівовано 10 червня 2010 у Wayback Machine.].
    Походження назви «Срібний павільйон» достеменно не відоме. У 18 столітті з'явилися оригінальні міські легенди, які намагалися пояснити його. Найпопулярніша легенда стверджувала, що сьоґун-засновник Асікаґа Йосімаса хотів покрити будівлю сріблом, на зразок Золотого павільйону, збудованого його дідом Асікаґою Йосіміцу. Проте через нестачу фінансів срібла не вистачило, тому Срібний павільйон залишився срібним лише на папері. Висувалися також припущення, що будівля була срібною, але в часи міжусобиць срібло вкрали.
  12. яп. 東求堂, とうぐどう, тоґу-до.
  13. яп. 本堂, ほんどう, хон-до.
  14. яп. 弄清亭, ろうせいてい, росей-тей.
  15. яп. 同仁斎, どうじんさい, додзінсай.
  16. яп. 錦鏡池, きんきょういけ, кінкьо-іке.
  17. яп. 銀沙灘, ぎんしゃだん, ґінся-дан.
  18. яп. 向月台, こうげつだい, коґецу-дай.
  19. Офіційна сторінка монастиря Ґінкакудзі. Архів оригіналу за 7 серпня 2011. Процитовано 30 травня 2010.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Монастир Ґінкаку // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.
  • (яп.) 井上靖、塚本善隆監修、竹中郁、村上慈海著『古寺巡礼京都20 金閣寺・銀閣寺』、淡交社、1977

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Монастир Ґінкаку