Дятел-кардинал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Campephilus)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дятел-кардинал
Дятел-кардинал світлодзьобий (Campephilus guatemalensis)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дятлоподібні (Piciformes)
Родина: Дятлові (Picidae)
Підродина: Жовнині (Picinae)
Триба: Campephilini
Рід: Дятел-кардинал (Campephilus)
G.R. Gray, 1840[1]
Види
Синоніми
Dendrocopus Bonaparte, 1838[2]
  • Megapicos Malherbe, 1849[3]
  • Phloeoceastes Cabanis, 1862[4]
  • Scapaneus Cabanis & F. Heine, Sr., 1863
  • Cniparchus Cabanis & F. Heine, Sr., 1863
  • Ipocrantor Cabanis & F. Heine, Sr., 1863
  • Megalopipo Sundevall, 1866[5]
Посилання
Вікісховище: Campephilus
Віківиди: Campephilus
EOL: 45509785
ITIS: 178263
NCBI: 56084
Fossilworks: 39439

Дятел-кардинал[6] (Campephilus) — рід дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae). Представники цього роду мешкають в Америці[7].

Дятли-кардинали — дятли середнього і великого розміру, середня довжина яких становить 28-60 см, а вага 178-570 г. Мексиканський дятел-кардинал є найбільшим представником родини дятлових, його довжина становить 56-60 см. Забарвлення дятлів-кардиналів переважно строкате, чорно-біле, голова часто червона, іноді чорна або чорно-біла. У деяких видів на голові є помітний червоний або чорний чуб. Четвертий (великий) палець довгий і функціональний. Лапи дятлів-кардиналів більш широко розставлені, ніж у інших дятлів, що створює враження, ніби вони "обіймають" стовбур дерева.

Дятли-кардинали живуть в лісах, живляться личинками і лялечками комах. Вони зазвичай не барабанять, а стучать по стовбурах характерним подвійним або потрійним стуком[8].

Виділяють дванадцять видів:[9]

Відомий також вимерлий вид Campephilus dalquesti, скам'янілі рештки якого бли знайдені у відкладеннях часів пізнього плейстоцену у окрузі Скаррі в штаті Техас, США[11].

Етимологія

[ред. | ред. код]

Наукова назва роду Campephilus походить від сполучення слів дав.-гр. καμπη — гусінь і φιλος — любитель.[12]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Gray, George Robert (1840). A List of the Genera of Birds : with an Indication of the Typical Species of Each Genus. London: R. and J.E. Taylor. с. 54.
  2. Ch.L. Bonaparte: A geographical and comparative list of the birds of Europe and North America. London: J. Van Voorst, 1838, s. 39. 
  3. A. Malherbe. Nouvelle classification des Picinées ou pics, devant bervir de base a une monographie de ces oiseaux grimpeurs, accompagnée de planches peintes. „Mémoires de l’Académie nationale de Metz”. 30, s. 317, 1849. 
  4. J. Cabanis. Uebersicht der im Berliner Museum befindlichen Vögel von Costa Rica. „Journal für Ornithologie”. 10, ss. 175–176, 1862. 
  5. C.J. Sundevall: Conspectum avium picinarum. Stockholm: Samson & Wallin, 1866, s. 4. 
  6. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  7. D.W. Winkler, S.M. Billerman & I.J. Lovette: Woodpeckers (Picidae), version 1.0. W: S.M. Billerman, B.K. Keeney, P.G. Rodewald & T.S. Schulenberg (red.): Birds of the World. Ithaca, NY: Cornell Lab of Ornithology, 2020. DOI:10.2173/bow.picida1.01. [dostęp 2020-06-28].  (необхідна підписка)
  8. Shakya, S.B.; Fuchs, J.; Pons, J.M.; Sheldon, F.H. (2017). Tapping the woodpecker tree for evolutionary insight. Molecular Phylogenetics and Evolution. 116: 182—191. doi:10.1016/j.ympev.2017.09.005. PMID 28890006.
  9. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 13.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 серпня 2023.
  10. Campephilus splendens у базі Avibase.
  11. Albrecht Manegold, Antoine Louchart: Biogeographic and Paleoenvironmental Implications of a New Woodpecker Species (Aves, Picidae) from the Early Pliocene of South Africa. In: Journal of Vertebrate Paleontology 32 (4), 2012. DOI:10.1080/02724634.2012.664597, S. 926–938.
  12. Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 87. ISBN 978-1-4081-2501-4.