Зозуля-довгоніг велика
Зозуля-довгоніг велика | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Carpococcyx renauldi Oustalet, 1896 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Зозуля-довгоніг велика[2] (Carpococcyx renauldi) — вид зозулеподібних птахів родини зозулевих (Cuculidae)[3]. Мешкає в Індокитаї.
Довжина птаха становить 55 см, з яких близько 33 см припадає на довгий хвіст. Виду не притаманний статевий диморфізм. Забарвлення переважно світло-сіре. Голова, шия. верхня частина грудей, хвіст і махові пера крил є блискучо-чорними. Навколо очей плями голої синьої шкіри, під очима широкі пурпурові кільця, райжужки жовті. Міцний дзьоб і довгі, міцні лапи мають червоне забарвлення. У молодих птахів голова темно-коричнева, лоб рудуватий, навколо очей плями голої сірої шкіри. Верхня частина тіла у них бурувата, гузка рудувато-коричнева, дзьоб темно-коричневий.
Великі зозулі-довгоноги мешкають в Таїланді, Камбоджі, Лаосі і В'єтнамі. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах і чагарникових заростях. Зустрічаються на висоті до 900 м над рівнем моря.
Великі зозулі-довгоноги ведуть прихований спосіб життя, тому велику частину інформації щодо їх поведінки науковці отримали, спостерігаючи за птахами в неволі. Ці птахи живляться безхребетними і дрібними хребетними. На відміну від багатьох інших зозуль, великі зозулі-довгоноги не практикують гніздовий паразитизм. Гніздо робиться з гілок і листя та розміщується на висоті до 5 м над землею на дереві або в чагарниках. В кладці від 2 до 4 білих яєць. Інкубаційний період триває 18-19 днів, насиджують і самці, і самиці. Пташенята народжуються голими, шкіра у них коричнева. Вони відкривають очі на 5 день, покидають гніздо у віці 17-19 днів і починають самостійно шукати їжу на 28 день. Через 50-60 днів після народження вони стають повністю самостійними.
МСОП класифікує цей вид як вразливий. Великі зозулі-довгоноги є рідкісним, малодослідженим видом, якому загрожує знищення природного середовища.
- ↑ BirdLife International (2016). Carpococcyx renauldi. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Turacos, bustards, cuckoos, mesites, sandgrouse. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
- N. B. Davies: Cuckoos, Cowbirds and Other Cheats. T & AD Poyser, London 2000, ISBN 0-85661-135-2.
- Johannes Erhitzøe, Clive F. Mann, Frederik P. Brammer, Richard A. Fuller: Cuckoos of the World. Christopher Helm, London 2012, ISBN 978-0-7136-6034-0.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |