Ланцетоподібний сисун
| Ланцетоподібний сисун | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Dicrocoelium dendriticum (Rudolphi, 1819) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Ланцетоподібний сисун (Dicrocoelium dendriticum) — гельмінт з підкласу дігеней, кінцевим хазяїном є великі травоїдні ссавці, зокрема велика рогата худоба. Відомі окремі випадки зараження людини. Проміжними хазяями є сухопутні черевоногі молюски та мурашки. Поширений в Європі, західній частині Азії, Північній Америці.
Дорослі особини є гермафродитами.
Розміри дочірніх спороцист коливаються між 560 і 4160 мкм.[1]
Дорослі особини відкладають яйця, які потрапляють до травного тракту ссавця й виводяться з фекаліями назовні. Черевоногі молюски (близько 70 видів) з'їдають ці яйця та стають проміжними хазяями: з яєць виходить личинка мірацидій, що мігрує у печінку, де перетворюється на материнську спороцисту. Спороциста розмножується партеногенетично, утворюючи дочірні спороцисти. Після метаморфозу утворюються личинки 4-ї стадії, церкарії, які мігрують до повітроносних шляхів молюска, там інцистуються та виходять у вигляді слизових кульок з організму равлика.[2] Розвиток усередині молюска триває 3-5 місяців.
Слиз молюсків споживають мурашки, в організмі яких з цисти виходить метацеркарія.[3] Метацеркарії інкапсулюються в порожнині тіла, тоді як одна з них прямує до підглоткового ганглію мурашки, де впливає на нервову систему, примушуючи мурашку ввечері досягти верхівки трав'янистої рослини та завмерти там до ранку. Вночі мурашку з'їдають травоїдні ссавці, в організмі яких метацеркарії перетворюються на статевозрілі особини. Метаморфоз у додатковому хазяїні, мурашці, триває 1-2 місяці.
Якщо в конкретну ніч мурашку не з'їдає копитна тварина, то вранці комаха може відчепитися від рослини та повернутися до мурашника, виконуючи свої звичайні функції. Але вже ввечері інфікована комаха знову піднімається на травинку. Вважається, що регулятором поведінки є температура повітря: якщо вона залишається нижче +20 °C, то мураха не відпускає рослину до наступної ночі (процес може тривати аж до 7 діб), але якщо стає тепліше, то робоча особина повертається до нормального життя.[4]
Дослідження молюсків у Іспанії виявило 26 видів черевоногих, що належали до 21 роду та 13 родин у ряді стебельчастоокі підкласу легеневі та один вид з роду Cochlostoma[en] (родина Cyclophoridae, ряд Mesogastropoda, підклас Prosobranchia)[5]. Серед молюсків-хазяїв ланцетоподібного сисуна Cochlicopa lubrica[6], Xerolenta obvia[en][7], Helicella itala[en][8], Xerotricha corderoi[en][5], Chondrina kobelti[5], Pyramidula rupestris[en][5], Cernuella virgata[en][5], Cernuella vestita[5], Xerosecta cespitum[en][5], Candidula intersecta[en][9], Zebrina detrita[en][10].
В Україні поширеними проміжними хазяями є цепея австрійська, равлик-монах чагарниковий, равлик тризубий [3].
Серед мурашок других хазяїв гельмінта Formica rufibarbis[en], Formica pratensis[en][11], Formica fusca[en][8], Formica cunicularia[en][5], Formica sanguinea[en][5], Formica polyctena[en][10].
Життєвий цикл ланцетоподібного сисуна сильно залежить від поведінки зараженої мурашки. Тому нейробіологи намагаються зрозуміти, які механізми впливу личники на підглотковий ганглій комахи. Висувалися механічна та нейрохімічна гіпотеза. Механічна стверджує, що метацеркарія прикріплюється до суворо визначеного місця у мозку робочої мурахи та прямою дією на групу нейронів викликає зміни поведінки. Нейрохімічна гіпотеза пропонує наявність певних хімічних речовин, які виділяє личинка та які впливають на роботу різних груп нервових клітин мурашки. Друга гіпотеза краще пояснює температуро-залежність поведінки інфікованої мурашки вдень, але жодна з цих гіпотез не має надійного підтвердження через брак надійної методики, що б дозволяла вивчати процес у лабораторних умовах.[4]
Дикроцеліоз — це захворювання худоби, а зрідка й людини, яке викликано інвазією ланцетоподібного сисуна. Найчастіше зустрічається в овець, зокрема в печінці однієї вівці може бути більше 50 тисяч гельмінтів, які викликають блокування жовчних протоків, цироз печінки, анемію, втрату ваги та, в особливо важких випадках, бути причиною смерті тварини.[12]
Діагностують захворювання худоби при розтині посмертно або за аналізом фекалій.
У людини захворювання травляється рідко, в Європі, Канаді, Туреччині фіксують окремі випадки[13][14][15]. Але в азійських країнах, зокрема Саудівській Аравії[16], Киргизстані[17] та інших територіях з поширенням традиційного скотарства в дітей та дорослих знаходять яйця паразита частіше.
Для знищення дикроцелій в організмі худоби використовують празиквантел та бензімідазол[en].[12]
- ↑ Ross Canales & Austin Mancosky (2014). Form & Function. BioWeb. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.(англ.)
- ↑ Manga-González, M. Y.; González-Lanza, C.; Cabanas, E.; Campo, R. (2003). Contributions to and review of dicrocoeliosis, with special reference to the intermediate hosts of Dicrocoelium dendriticum. Parasitology. 123 (07). doi:10.1017/S0031182001008204. ISSN 0031-1820.
- ↑ а б Т. П. Білопольська. Роль проміжних та додаткових хазяїв у поширенні збудника дикроцеліозу серед великої рогатої худоби // Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Ґжицького. — 2014. — Т. 16, вип. 3(1). — С. 45-50.
- ↑ а б Martín-Vega, Daniel; Garbout, Amin; Ahmed, Farah; Wicklein, Martina; Goater, Cameron P.; Colwell, Douglas D.; Hall, Martin J. R. (2018). 3D virtual histology at the host/parasite interface: visualisation of the master manipulator, Dicrocoelium dendriticum, in the brain of its ant host. Scientific Reports. 8 (1). doi:10.1038/s41598-018-26977-2. ISSN 2045-2322.
- ↑ а б в г д е ж и к Manga-González, M.Y.; González-Lanza, C. (2005). Field and experimental studies on Dicrocoelium dendriticum and dicrocoeliasis in northern Spain. Journal of Helminthology. 79 (4): 291—302. doi:10.1079/JOH2005323. ISSN 0022-149X.
- ↑ KRULL, WENDELL H., and CORTLAND R. MAPES. "Studies on the biology of Dicrocoelium dendriticum (Rudolphi, 1819) looss, 1899 (Trematoda: Dicrocoeliidae), including its relation to the intermediate host, Cionella lubrica (Müller). VII. The second intermediate host of Dicrocoelium dendriticum." Cornell Veterinarian 42.4 (1952): 603-604.(англ.)
- ↑ Schuster, R. (1993). Infection patterns in the first intermediate host of Dicrocoelium dendriticum. Veterinary Parasitology. 47 (3-4): 235—243. doi:10.1016/0304-4017(93)90025-I. ISSN 0304-4017.(англ.)
- ↑ а б Tarry, D. W. (2009). Dicrocoelium dendriticum: The Life Cycle in Britain. Journal of Helminthology. 43 (3-4): 403. doi:10.1017/S0022149X00004971. ISSN 0022-149X.
- ↑ Alunda, J.-M.; Rojo-Vazquez, F.-A. (1984). Some new molluscan hosts of Dicrocoelium dendriticum in Spain. Annales de Parasitologie Humaine et Comparée. 59 (1): 57—62. doi:10.1051/parasite/1984591057. ISSN 0003-4150.
- ↑ а б Spindler, E. -M.; Zahler, M.; Loos-Frank, B. (1986). Behavioural aspects of ants as second intermediate hosts ofDicrocoelium dendriticum. Zeitschrift für Parasitenkunde Parasitology Research. 72 (5): 689—692. doi:10.1007/BF00925492. ISSN 0044-3255.
- ↑ Martínez-Ibeas, A. M.; Martínez-Valladares, M.; González-Lanza, C.; Miñambres, B.; Manga-González, M. Y. (2011). Detection of Dicrocoelium dendriticum larval stages in mollusc and ant intermediate hosts by PCR, using mitochondrial and ribosomal internal transcribed spacer (ITS-2) sequences. Parasitology: 1—8. doi:10.1017/S0031182011001375. ISSN 0031-1820.(англ.)
- ↑ а б Dicrocoelium dendriticum: The Lancet Fluke of Sheep (PDF), Department of Natural Resources. Animal Health Division, March, 2010, архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2017, процитовано 23 квітня 2018(англ.)
- ↑ Bengtsson, Elias; Hässler, Lars; Holtenius, Paul; Nordbring, Folke; Thorén, Gunnar (2009). INFESTATION WITH DICROCOELIUM DENDRITICUM - THE SMALL LIVER FLUKE - IN ANIMALS AND HUMAN INDIVIDUALS IN SWEDEN. Acta Pathologica Microbiologica Scandinavica. 74 (1): 85—92. doi:10.1111/j.1699-0463.1968.tb03458.x. ISSN 0365-5555.(англ.)
- ↑ Schweiger, Franzjosef; Kuhn, Magdalena (2008). Dicrocoelium DendriticumInfection in a Patient with Crohn’s Disease. Canadian Journal of Gastroenterology. 22 (6): 571—573. doi:10.1155/2008/912791. ISSN 0835-7900.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)(англ.) - ↑ Yilmaz, Hasan; Dulger, AhmetCumhur; Cicek, Mutalip; Cengiz, ZeynepTas (2010). Human infection with Dicrocoelium dendriticum in Turkey. Annals of Saudi Medicine. 30 (2): 159. doi:10.4103/0256-4947.60525. ISSN 0256-4947.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ Moshira M. F. Helmy, Ebtesam M. Al-Mathal (April 2003). Human infection with Dicrocoelium dendriticum in Riyadh district (Saudi Arabia). Journal of the Egyptian Society of Parasitology. 33 (1): 139—144. PMID 12739807.(англ.)
- ↑ Jeandron, Aurelie; Rinaldi, Laura; Abdyldaieva, Gulnara; Usubalieva, Jumagul; Steinmann, Peter; Cringoli, Giuseppe; Utzinger, Jürg (2011). Human Infections with Dicrocoelium dendriticum in Kyrgyzstan: The Tip of the Iceberg?. Journal of Parasitology. 97 (6): 1170—1172. doi:10.1645/GE-2828.1. ISSN 0022-3395.(англ.)
- Щербак, Г. Й.; Царичкова, Д. Б.; Вервес, Ю. Г. (1995), Зоологія безхребетних: Підручник у 3 кн. Кн. 1, К.: Либідь, с. 226-230, ISBN 5-325-00663-0
- Manga-González, M. Y.; González-Lanza, C.; Cabanas, E.; Campo, R. (2003). Contributions to and review of dicrocoeliosis, with special reference to the intermediate hosts of Dicrocoelium dendriticum. Parasitology. 123 (07). doi:10.1017/S0031182001008204. ISSN 0031-1820.
- Ross Canales & Austin Mancosky (2014). Dicrocoelium dendriticum. BIO203. BioWeb. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.