Фаланукові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Eupleridae)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фаланукові
Період існування: 24–0 млн р. т. пізній олігоценнаш час
Фоса
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Котовиді (Feliformia)
Родина: Фаланукові (Eupleridae)
Chenu, 1850
Вікісховище: Eupleridae

Фаланукові[1][2] (Eupleridae) — родина мадагаскарських хижаків з підряду котовиді, яка нині містить 3 види вівероподібних тварин (підродина Euplerinae) і 4 види мангустоподібних тварин (підродина Galidiinae). Фаланукові до недавнього часу поміщались у родинах Viverridae або Herpestidae. Ці тварини дуже стародавні й унікальні, вони жили на Мадагаскарі ще 18—24 мільйони років тому.

Опис родини

[ред. | ред. код]

Найпоширеніший і найбільший сучасний вид родини це Фоса (Cryptoprocta ferox), зовні вона нагадує представників роду пума. Це нічні та деревні тварини з втяжними кігтями. Їх раціон охоплює безліч дрібних хребетних, і вони вважаються головними хижаками малих лемурів. Менша, наземна Fossa fossana є теж нічною твариною із широким раціоном, що включає дрібних ссавців, жаб, крабів і комах. Рідкісні Eupleres goudotii мають зубний ряд, що складається з коротких конічних зубів, які використовуються для хапання дощових черв'яків, равликів та інших безхребетних. П'ять видів підродини Galidiinae мають вагу від 500 грамів до 2 кілограмів. Денний вид Galidia elegans, що має рудий хвіст із темними поперечними смугами, харчується невеликими сімейними групами, а здобиччю є дрібні хребетні й безхребетні. Коли сімейна група рухається тропічним лісом із густим підліском, то триматися разом їм допомагає високий короткий свист.

Склад родини

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Архів оригіналу за 15 жовтня 2018. Процитовано 30 квітня 2011.
  2. Станіславівський Натураліст. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 30 квітня 2011.

Джерела

[ред. | ред. код]