Дятел-куцохвіст чорночубий
| Дятел-куцохвіст чорночубий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Самиця чорночубого дятла-куцохвоста
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Hemicircus canente (Lesson, 1830)[2][3] | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Picus canente | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Дя́тел-куцохві́ст чорночубий[4] (Hemicircus canente) — вид дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae)[5]. Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії.
Довжина птаха становить 15-16 см, вага 47-50 г. Забарвлення переважно чорне, надхвістя біле. Плечі і верхні покривні пера крил білі, поцятковані чорними плямами. Горло білувате, решта нижньої частини тіла темно-оливково-сіра, живіт та нижні покривні пера крил і хвоста чорні. Надхвістя білувато-охристе через виділення залози[6][7][8]. Верхня частина голови і великий чуб на тімені чорні. На відміну від більшості дятлів, самиці вирізняються білою плямою на лобі, тоді як у самців лоб чорний. Дзьоб темно-коричневий або чорнуватий, очі карі або темно-червонувато-карі, лапи зеленувато-коричневі[9][10].
Чорночубі дятли-куцохвости мешкають в Індії, Бангладеш, М'янмі, Таїланді, В'єтнамі, Лаосі і Камбоджі[11][12]. Вони живуть у вологих тропічних лісах, на узліссях, в бамбукових заростях та на кавових плантаціях. Зустрічаються парами, на висоті до 1300 м над рівнем моря. іноді приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться комахами та їх личинками, яких шукають переважно під корою[13]. Гніздяться в дуплах дерев, на висоті від 1 до 4 м над землею. Сезон розмноження триває з листопада по лютий. В кладці 2-3 яйця.
- ↑ BirdLife International (2016). Hemicircus canente: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 13 вересня 2022
- ↑ Lesson, René P. (1830). Centurie zoologique, ou, Choix d'animaux rares, nouveaux ou imparfaitement connus : enrichi de planches inédites, dessinées d'après nature par M. Prêtre, gravées et coloriées avec le plus grand soin. Paris: Chez F.G. Levrault. с. 215.
- ↑ Peters, James Lee, ред. (1948). Check-List of Birds of the World. Т. 6. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 223.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 13 вересня 2022.
- ↑ Bock, WJ; LL Short Jr (1971). 'Resin secretion' in Hemicircus (Picidae). Ibis. 113 (2): 234—238. doi:10.1111/j.1474-919X.1971.tb05149.x.
- ↑ Menon GK; J Menon (2000). Avian epidermal lipids: functional considerations and relationship to feathering. American Zoologist. 40 (4): 540—552. doi:10.1093/icb/40.4.540.
- ↑ Delhey, K; A Peters; B Kempenaers (2007). Cosmetic coloration in birds: occurrence, function, and evolution (PDF). American Naturalist. 169: S145—S158. doi:10.1086/510095. PMID 19426089. S2CID 29592388. Архів оригіналу (PDF) за 19 липня 2011.
- ↑ Blanford WT (1895). The Fauna of British India, Including Ceylon and Burma. Birds. Volume 3. Taylor and Francis, London. с. 68—70.
- ↑ Hargitt, Edward (1884). Notes on woodpeckers VIII. The genus Hemicircus. Ibis. 26 (3): 244—259. doi:10.1111/j.1474-919X.1884.tb01163.x.
- ↑ Kanoje, R (1995). Heartspotted Woodpecker in the Kanha National Park. Newsletter for Birdwatchers. 35 (5): 96.
- ↑ Santharam, V. (2004). Duetting calls of the Heart-spotted Woodpeckers Hemicircus canente (Lesson). Journal of the Bombay Natural History Society. 101 (1): 157—158.
- ↑ Santharam, V. (1998). Woodpeckers feeding on Cassia pods. Journal of the Bombay Natural History Society. 95 (3): 505—506.
- Hans Winkler, David A. Christie and David Nurney: Woodpeckers. A Guide to the Woodpeckers, Piculets and Wrynecks of the World. Pica Press, Robertsbridge 1995, ISBN 0-395-72043-5, S. 70–71, 226–227.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |