Луїзіана
| Штат Луїзіана англ. State of Louisiana фр. État de Louisiane | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Прізвисько: Штат пеліканів (англ. Pelican State) | |||||
| Девіз: «Союз, справедливість і впевненість» | |||||
 Карта США з відміченим штатом Луїзіана | |||||
| Офіційна мова | немає | ||||
| Столиця | Батон-Руж | ||||
| Найбільше місто | Новий Орлеан | ||||
| Площа | 135 382 км² (31) | ||||
| • Ширина | 210 км | ||||
| • Довжина | 610 км | ||||
| • Суходіл | 134 382 км2 | ||||
| • Широта | 88° 49′ W to 94° 03′ W | ||||
| • Довгота | 28° 56′ N to 33° 01′ N | ||||
| Населення | 4 657 757 (25-е) | ||||
| • Густота населення | 34.4/км2 (24) | ||||
| Висота[en] | |||||
| • Найвища точка | Дріскіллd 163 м | ||||
| • Середня висота | 30 м | ||||
| • Найнижча точка | Новий Орлеан −2 м | ||||
| Перед приєднанням | Territory of Orleansd | ||||
| Приєднання до США | 30 квітня 1812 (18-ий) | ||||
| Губернатор | Джон Бел Едвардс | ||||
| Законодавча влада | Легіслатура штату Луїзіана | ||||
| Сенатори | Білл Кессіді (R) Джон Нілі Кеннеді (R) | ||||
| Часові пояси | CDT, Америка/Чикагоd, UTC−6 і UTC−5 | ||||
| ISO 3166 | US-LA | ||||
| Абревіатури | LA | ||||
| Сайт | louisiana.gov | ||||
 | |||||
Луїзіана (англ. Louisiana) — штат у США, над Мексиканською затокою. Площа — 123,7 тис. км². Населення — 4,4 млн мешканців (30 % - чорношкіре населення). Столиця — Батон-Руж. Головні міста: порт Новий Орлеан, Шривпорт, Лафаєтт, Лейк-Чарльз. Примексиканська низовина з дельтою Міссісіпі. 40 % території — ліси.
На заході Луїзіана межує з Техасом, на півночі — з Арканзасом, на сході — з Міссісіпі, на півдні територія обмежена водами Мексиканської затоки. Територія штату чітко поділяється на дві частини — «верхню» й «нижню». Остання характеризується великою кількістю болотистих низовин.
Найвища точка — пагорб Дрискілл, висота над рівнем моря — всього 163 м.
Видобуток нафти, газу, сірки; нафтопереробна, хімічна, металургійна (алюміній) промисловість; вирощування бавовни, цукрової тростини, сої; судноплавство; нафтогазопроводи.
Населення сучасного штату по перепису 2000 року складається з білих (63 %), чорних (32 %), 5 % — азійців та інші. 92 % вважають рідною англійську мову, 5 % — французьку, 3 % — іспанську.
Непрості расові відносини різко напружились після входження Луїзіани до складу США, продовжують захмарюватися численними расовими непорозуміннями та відкритими протистояннями (виступи афроамериканців після урагану Катріна, криваві події й масові мітинги в невеликому місті Джена у 2007 році).
Креоли й каджуни французького походження домінують на більшій частині півдня штату Луїзіани. Обидві групи мають свою мову і культуру, але йде змішування культур і мов. Каджуни — нащадки французів, насильно виселених британцями з території Акадії (зараз Нова Шотландія). Креоли з Луїзіани поділяються на дві групи: білі креоли-французи й чорні (кольорові) креоли. Білі креоли-французи в основному французького й іспанського походження, але також можуть походити від італійців, ірландців або німців. Чорні креоли в основному представляють суміш африканського, французької, іспанської та індіанської спадщин.
Луїзіана стоїть на другому місці за кількістю афроамериканців, які проживають на її території (32,5 %), поступаючись лише сусідньому Міссісіпі (36,3 %).
Білі британського походження переважають на півночі Луїзіани. Ці люди в основному мають англійське, уельське та шотландско-ірландське коріння і поділяють спільні з сусідніми штатами культуру й протестантську релігію.
Перед продажем Луїзіани кілька німецьких сімей переселилося в сільську місцевість уздовж річки Міссісіпі, в місце, яке пізніше стало відомим як Німецький берег. Вони змішалися з суспільством креолів і каджунів. Оскільки Новий Орлеан — великий порт і третє за добробутом місто країни, це приваблювало сюди численних ірландських, італійських та німецьких іммігрантів, які спочатку в основному були католиками.
Азійське населення Луїзіани охоплює нащадків китайських робітників, які прибули сюди в XIX і на початку XX століть. У 1970-ті та 1980-ті в Мексиканську затоку прибули численні біженці з В'єтнаму й південно-східної Азії, щоб працювати у сфері риболовної промисловості та видобутку креветок. Близько 95 % азійського населення Луїзіани сконцентровано в Новому Орлеані. У 2006 році було підраховано, що в Луїзіані проживає близько 50 000 людей азійського походження.
Мовний склад населення (2010) [1] [Архівовано 1 грудня 2007 у Wayback Machine.]
[ред. | ред. код]| Мови | Частка людей старше 5 років,% |
|---|---|
| Англійська | 91,26 |
| Іспанська | 3,30 |
| Французька | 2,79 |
| В'єтнамська | 0,59 |
| Каджунська | 0,51 |
| Китайська | 0,16 |
| Арабська | 0,15 |
| Креольська | 0,15 |
| Німецька | 0,14 |
| Тагальська | 0,08 |
| інші | 1,03 |
Судова влада в Луїзіані складається з системи судів, які тлумачать і застосовують цивільне і кримінальне право. Верховний суд Луїзіани є вищим судом штату. Є також п'ять апеляційних судів, 43 районних судів, п'ять судів у сімейних справах або справах неповнолітніх, 48 міських судів і три парафіяльних суди.[1]
Згідно зі статистикою ФБР, це 10 найнебезпечніших міст в Луїзіані за 2020 рік:[2]
1. Хаммонд
2. Опелусас
3. Олександрія
4. Марксвілл
5. Бастроп
6. Кроулі
7. Монро
8. Уокер
9. Уест Монро
10. Лісвілл
Французький квартал в Новому Орлеані, джаз, ресторани, «Марді гра»; дельта річки Міссісіпі, національний парк Жана Лафітта, національний історичний парк Чалмет.
- Луї Армстронг,
- П. Борго,
- Г'юї Лонг
У давнину територію штату населяли індіанці племен атакапа, туніка-білоксі, читімача, чокто, натчез та ін.
Починаючи з експедиції Ернандо де Сото (1539-42), територія нинішньої Луїзіани була відкрита й освоєна іспанцями. З колоніальних підприємств Кавальє де ла Саля в 1680-х рр. почалася французька колонізація регіону. В 1682 р. він з загоном добрався до Міссісіпі, спустився майже до її гирла й оголосив весь басейн річки володінням Франції. Діяльність Ла Саля була схвалена королем Франції, він був призначений губернатором нової колонії Луїзіана (названа ім'ям Людовика XIV) і на чотирьох кораблях з колоністами вирушив обживати нове володіння. Устя Міссісіпі відразу не знайшли, втратили один корабель, інший захопили іспанці. Висадилися на берег колоністи бідували, звинувачували у своїх бідах Ла Саля і врешті-решт розправилися з ним. Однак колонія мало-помалу набирала чинності, і в 1718 р. було засновано місто Новий Орлеан. В 1763 р. східна частина території Луїзіани опинилася під контролем англійців, західна відійшла спершу до іспанців, потім, у 1800 р., до французів.
Населення Луїзіани зазнало значних змін протягом своєї історії. Під час французького та іспанського режимів, в Луїзіані сформувалася мультирасова ієрархічна драбина з трьома головними складовими: білі плантатори (спочатку вихідці з Європи: Іспанії та Франції), а потім народжені тут креоли та їх сім'ї, які становлять еліту колоній. Далі за ними слідували кольорові — вільне населення змішаного європейсько-індіансько-африканського походження, особливо швидко розвивалося в умовах інституту пласаж (співжиття білих панів і кольорових дівчат), а також негри-раби з Африки. Так само, як і в Латинській Америці, кордони між цими приблизно рівними трьома групами були нечіткими, тому була висока мобільність населення при досить патріархальному укладі життя. Основними мовами колоніального періоду були французька (особливо в місті Новий Орлеан — на той момент столиці) і іспанська (в муніципалітеті Сен-Бернард).
За часів іспанського правління в середині XVIII століття кілька тисяч акадійців, гнаних Британією з території Нової Шотландії, приїжджали сюди, осідаючи в основному в південно-західній частині Луїзіани, нині відомої як Акадіана. Акадійців іспанський уряд прийняв добре, а їх нащадків стали називати «кахунс».
Коли в 1776 році США здобули незалежність, їх стало турбувати європейська присутність на західних кордонах і можливість безперешкодного доступу до річки Міссісіпі. У міру того, як американці просувалися на захід, вони виявили, що Аппалачі створювали перешкоду в просуванні товарів на схід. Найлегшим шляхом сплавляти продовольство було використовувати пліт для переправлення вниз за течією Огайо й Міссісіпі в порт Новий Орлеан, де товар вантажився на судна, що прямували через океан. Проблема полягала в тому, що іспанці володіли обома берегами Міссісіпі за поселенням Начез. В амбітні плани Наполеона входило створення нової імперії, заснованої на торгівлі цукром між країнами Карибського басейну. Луїзіана в цьому контексті служила своєрідним складом для всієї цукрової продукції. Але через неуспіхи в захопленні цукрових островів (Санто Домінго) і через брак коштів на ведення війни в Європі, Наполеон вирішив продати ці території.
Входження Луїзіани до складу США обернулося справжньою трагедією для неороманського укладу життя, який встиг сформуватися в XVII—XVIII століттях.
Англійці й німці, які масово переселяються до Луїзіани в XIX—XX століттях, зробили все можливе, щоб витіснити спочатку французьку та іспанську мови, а потім розправитися і з м'якою, дуже демократичною структурою місцевої громади, яка поєднала риси трьох громад регіону. Спочатку в штаті встановлюється повна сегрегація рас, потім вводиться правило однієї краплі крові, поширює свій вплив Ку-клукс-клан, встановлюються закони Джима Кроу. В XIX столітті в Мексику переїжджає основна маса вільного кольорового населення, залишки якого були зведені до становища негрів-рабів. Чорне та кольорове населення (корінні франко-креоли й афроамериканці) проте переважали в Луїзіані до 1900 року.
З іншого боку, США зберегли в Луїзіані її традиційне право (франкомовні кодекси були перекладені на англійську мову). В наш час Луїзіана — єдиний штат США, де в загальних рисах діє континентальне громадянське право, що походить від римського права, в той час як англосаксонське загальне право, що базується на прецеденті, проникло сюди лише в дуже слабкому ступені.
Після утворення США східна частина Луїзіани увійшла до складу нової держави. 20 грудня 1803 року було скоєно найбільше придбання в історії США — Сполучені Штати купили у наполеонівської адміністрації також і західну Луїзіану, за суму в 15 мільйонів американських доларів (див. Луїзіанська покупка). Територія провінції була розділена між кількома штатами.
У 1849 р. столиця Луїзіани за пропозицією тодішнього губернатора А. Джонсона була перенесена з Нового Орлеана в Батон-Руж.
Громадянська війна зруйнувала економіку плантацій. Відновлення йшло повільно, але в 1930-х рр. Луїзіана стала одним зі світових центрів переробки нафти зі свердловин Мексиканської затоки.
Сучасна Луїзіана є центром соціальної напруженості в США[3].
- ↑ Louisiana Court Records | CourtRecords.org. louisiana.courtrecords.org. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 13 серпня 2020.
- ↑ Louisiana. FBI (амер.). Архів оригіналу за 30 липня 2020. Процитовано 13 серпня 2020.
- ↑ Даниил Студнев (13 травня 2013). Стрельба на параде в Новом Орлеане была актом уличного насилия. ИТАР-ТАСС. Архів оригіналу за 17 червня 2013. Процитовано 8 червня 2013.
 Арканзас
|
||
 Техас
|
|
 Міссісіпі
|
| Мексиканська затока |
