Панголін
| Панґолін | |
|---|---|
| |
| Панґолін яванський (Manis javanica) | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Панголіноподібні (Pholidota) |
| Родина: | Панголінові (Manidae) |
| Підродина: | Maninae |
| Рід: | Панголін (Manis) Linnaeus, 1758 |
| Види | |
| |
| Manis crassicaudata | |
 Вікісховище: Manis
| |
Панґолі́н (Manis) — рід ссавців, єдиний сучасний представник родини Панголінові і ряду Панголіноподібних.
| Внутрішня систематика Manidae за Gaubert et al. 2018[1] | |||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|
Тропічні ліси Китаю та Індії заселяють також деревні види: Manis crassicaudata та Manis pentadactyla; у Малайзії поширений Manis javanica, а на Філіппінах — Manis culionensis[2].
Назви Manidae і Manis походять від лат. manes — «дух» чи «привид» і вказують на потайний, нічний спосіб життя. Термін pangolin походить від малайського слова peng-goling, що означає «ролик»[3].
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 300—880 мм, довжина хвоста: 280—880 мм, вага: 2.5—33.0 кг.
Опис. Manis має подовжене і звужене тіло, вкрите черепичасто розташованими лусками. Лусок немає на морді, підборідді, горлі, животі, внутрішніх поверхнях кінцівок, а у деяких видів і на зовнішніх поверхнях передніх ніг. Луски ростуть з товстої шкіри. Вони рухливі і мають гострі задні краї. Іноді є малі додаткові луски, які, як правило, приховані під більшими. Форма й топографія поверхні лусок змінюється зі зносом. Забарвлення луски темно-коричневе, темно-оливково-коричневе, блідо-оливкове, жовто-коричневе або жовтувате. Волосся безлускових ділянок білувате, від світло-коричневого до червонувато-коричневого чи чорнувате, а шкіра сірувата з голубуватим або рожевим відтінком в деяких областях. Три або чотири волосини присутні при основі кожної луски в азійських видів, але немає волосся при основі лусок в африканських видів. Лускате покриття чимось нагадує конуси сосни або ялини. Самці, як правило, більші від самиць. Голова невелика, і витягнута, очі маленькі, захищені важкими, товстими повіками. Нижня щелепа проста клинкоподібна кістка. Без зубів. Дорослі особини можуть витягнути свій язик до 25 см у довжину, а його середня товщина становить близько 5 мм. Задні ноги довші і міцніші, ніж передні ноги, і всі кінцівки мають п'ять пазуристих пальців. Самиці мають дві молочні залози в області грудей[4].
Більшість видів ведуть нічний спосіб життя, але деякі з них денні. Деякі наземні види мешкають в норах, викопаних або іншими тваринами або ними самими. Інші види деревні й знаходять притулок в дуплах дерев. Більшість видів панґолінів лазять добре, особливо деревні види, які мають чіпкий хвіст. Земляні нори близько 15-20 см завширшки й зазвичай сягають глибини в кілька метрів та закінчуються круглою камерою до 2 метрів завширшки. Нори, як правило, вкриті брудом, коли вони зайняті. Нори велетенського панголіна можуть бути до 5 метрів завглибшки і до 40 метрів завдовжки. У спокійному стані панголін рухається повільно і обережно. Часто ходить тільки на задніх лапах, використовуючи хвіст як підпору. Панголіни досить боязкі тварини, і якщо їх наздогнати перш ніж вони зможуть досягти схованки, вони згортаються в щільну кулю, в якій броньовані кінцівки й хвіст захищають м'яке черево. Коли вони перебувають у цьому положенні, гострі краї лусок настовбурчуються для дієвішого захисту. Рухи лусок і посмикування хвоста, здається, стримують хижаків. Панголіни згортаються так сильно, що практично неможливо розгорнути їх.
Раціон складається в основному з мурах і термітів, інші м'якотілі комахи та личинки вживаються при нагоді. Широкий і важкий хвіст утворює опору для тіла, а передніми лапами панголіни руйнують мурашники й термітники, швидкими рухами липкого язика злизуючи наполоханих комах. Атаки комах голови панголінів є безуспішними через тверду шкіру. Ніздрі і вушні отвори можуть бути закриті, а товсті повіки захищають очі. Мурах, які досягають лусок можна струсити. Дорослі панголіни ведуть самотній спосіб життя або іноді утворюють пари[4].
У панґолінів зазвичай народжується одне велике дитинча. Причому, спостерігається вельми цікава тенденція: у африканських видів приплід складає одне маля, а в азійських — від одного до трьох. Маленькі ящери народжуються цілком сформованими, з лусками, зрячі і здатні ходити. Після народження дитинча вилазить на хвіст матері, і вчепившись за луски, по суті, їздить верхи[2]. Один Manis crassicaudata жив у неволі близько 20 років[4].
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
1. Не пінгвін, а панголін! Як рятують рідкісних тварин // Канал «BBC News Україна» на YouTube, 21 червня 2021. |
Всесвітній день панголіна відзначають щороку у третю суботу лютого. У цей день небайдужі люди у всьому світі об’єднуються з метою підвищити суспільну обізнаність про важке становище, у якому опинилися ці унікальні ссавці[5].
- ↑ Philippe Gaubert, Agostinho Antunes, Hao Meng, Lin Miao, Stéphane Peigné, Fabienne Justy, Flobert Njiokou, Sylvain Dufour, Emmanuel Danquah, Jayanthi Alahakoon, Erik Verheyen, William T. Stanley, Stephen J. O’Brien, Warren E. Johnson und Shu-Jin Luo: The Complete Phylogeny of Pangolins: Scaling Up Resources for the Molecular Tracing of the Most Trafficked Mammals on Earth. Journal of Heredity 109, 2018, P. 347–359, doi:10.1093/jhered/esx097
- ↑ а б Станіславівський Натураліст
- ↑ Martha E. Heath Manis pentadactyla / Mammalian Species No. 414, 1992, P. 1–6
- ↑ а б в Ronald M. Nowak Walker's mammals of the world, Vol. 1 — JHU Press, 1999, pp. 1239—1242
- ↑ Всесвітній день панголіна (укр) . Архів оригіналу за 26 лютого 2018.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |