Носток
| Носток | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Nostoc azollae
| ||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
| ||||||||||||
|
Nostoc azollae | ||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||
|
Носток[1] (Nostoc) — рід ціанобактерій, що формують ланцюжкові колонії.
Назву роду дав Теофраст Парацельс
Бактерії містять фотосинтезуючий пігмент у цитоплазмі. Формують ланцюжки колоній. Колонії ностока бувають різних розмірів — від мікроскопічно малих до великих (розміром з горошину або сливу), іноді мають вигляд «плескачиків» до 30 см у діаметрі, округлої або еліпсоподібної форми. Слизисті або драглисті піхви мішкоподібні, дуже набухлі і зливаються в загальну слизову масу. У ній містяться ламелярно-зігнуті, покручені нитки, утворені, в основному, однаковими за розмірами клітинами. Більші за розмірами клітини з двоконтурною оболонкою — гетероцисти. По цих клітинах здебільшого розриваються нитки на гормогонії. Буває і спороутворення, при якому багато клітин, або всі вегетативні клітини перетворюються на спори, що трохи відрізняються від них формою і розміром.
Земляні бактерії після дощу формують желеподібну масу, видиму неозброєним оком.
Бактерії знайдені у землі, мокрому камінні, на дні водойм (солоних і прісних) та у симбіозі з рослинами роду Gunnera, антоцеротовидними мохами та лишайниками Leptogium imbricatum, Leptogium schraderi.[2][3]
Nostoc flagelliforme та Nostoc commune вживають у їжу в Китаї, Японії та Яві.[4]
- ↑ Методичні вказівки для виконання лабораторних робіт та завдання до самостійної підготовки з альгології та мікології (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 вересня 2019. Процитовано 3 вересня 2019.
- ↑ Лептогіум черепицеподібний Leptogium imbricatum P. Jorg. - Червона книга України. redbook-ua.org. Архів оригіналу за 30 квітня 2016. Процитовано 9 червня 2016.
- ↑ Лептогій Шредера Leptogium schraderi (Ach.) Nyl. - Червона книга України. redbook-ua.org. Архів оригіналу за 30 квітня 2016. Процитовано 9 червня 2016.
- ↑ Cyanobacteria Photos. waynesword.palomar.edu. Архів оригіналу за 10 жовтня 2004. Процитовано 9 червня 2016.