Сіноїди
| Сіноїди | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Сіноїд Graphopsocus cruciatus
| ||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||
| ||||||||||
Посилання
| ||||||||||
|
Сіноїди, Щільняки, Гризки[1] (лат. Psocoptera) — парафілетична група комах з неповним перетворенням. Звичайно довжина тіла представників — 0,6-7 мм (до 10 мм — Thyrsophorus metallicus )[2]. На даний час ученими описано 5732 види, включаючи 121 викопний вид (Zhang, 2013)[3], більшість з яких живе в тропічних і субтропічних районах[4]. У 2000-х роках було показано, що сіноїди перебувають у парафілетичних відносинах з іншим традиційним рядом комах — пухоїдами і вошами (Phthiraptera)[5].
В основному сіноїди харчуються наземними зеленими водоростями, лишайниками, а також пліснявими та паразитичними грибами. Деякі з них харчуються органічними рештками, рослинної трухою, звідси і походить назва сіноїди. Рідше їжею їм служать живі тканини вищих рослин.
Більшість сіноїдів мають дві пари перетинчастих крил, або безбарвних, або з темними плямами і перев'язами; друга пара крил завжди менша від першої, зі спрощеним жилкуванням. У спокої крила складаються дахоподібно на черевці. У ряду видів крила вкорочені або відсутні.
У сіноїдів спостерігається статевий диморфізм, що виражається в тому, що вусики самців більш густо вкриті волосками, а очі збільшені, майже кулясті. У деяких крилатих видів самки можуть бути короткокрилими або ж безкрилими.
Сіноїди широко поширені в тропічних і субтропічних країнах.
У лісах зустрічаються на стовбурах, гілках і листі дерев. Особливо приваблюють їх стовбури і гілки, вкриті лишайниками. Деякі види живуть у лісовій підстилці, в сухій траві і навіть під камінням. Зустрічаються види, що живуть у гніздах птахів і комах. Існують види сіноїдів, що зустрічаються в житлових приміщеннях — найпоширеніший їх представник, книжкова воша (Liposcelis divinatorius), пошкоджує книги, гербарії та колекції комах.
Більшість видів сіноїдів має кілька поколінь на рік, при цьому часто яйця можуть розвиватися без запліднення.
Яйця по одному або невеликими купками відкладаються самками на листках, хвойних голках, тріщинах кори і інших подібних місцях. Кладки яєць покриваються або виділеннями прямої кишки, які, підсихаючи, утворюють невеликі лусочки, або легкої павутиною, що виділяється з рота, забезпеченого особливим прядильним апаратом (єдиний випадок виділення дорослою комахою павутини з рота).
Відкладені восени яйця зимують. Личинки, що вилуплюються навесні (за схожість їх називають «деревними вошами»), можуть об'єднуватися в «куліги», спільні павутинні гнізда або ж вести одиночний спосіб життя.
Відомо близько 5700 видів, які поділяють на три підряди: Trogiomorpha, Troctomorpha і Psocomorpha. Останній включає 90% представників[6].
У бразильських печерах виявлено чотири види комах із ряду сіноїдів з унікальним будовою статевих органів. У самок всіх чотирьох видів, що об'єднуються в рід Neotrogla, є великий копулятивний орган — «гіносома», — який вони використовують при спарюванні як пеніс. Сидячи на самцеві зверху, самка вводить гіносому у поглиблення на кінці його черевця, що нагадує вагіну. Копуляція триває надзвичайно довго (в середньому 52 години), причому самка міцно утримує самця за допомогою шипів на гіносомі. Мабуть, самка в ході копуляції отримує від самця поживні речовини, необхідні їй для успішного розмноження в сухих печерах, де єдина їжа для сіноїдів — послід і трупи кажанів. Часткова інверсія статевих ролей, пов'язана з високим чоловічим внеском у потомство, характерна для ряду тварин, але ні в кого з них справа не зайшла так далеко, як у бразильських печерних сіноїдів.[7]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сіноїди- Psocoptera (Insecta): World Catalogue and Bibliography [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.] — ресурс, присвячений таксономії сіноїдів
- psocodea.org [Архівовано 11 січня 2014 у Wayback Machine.] — сайт присвячений сіноїдам, пухоїдам і вошам
- ↑ Словник зоологічної номенклатури. Ч. 3: Назви безхребетних тварин: Проект / Уклад. І. Щоголів, С. Паночіні. – К.: ДВУ, 1928. – 186 с.
- ↑ Зоология беспозвоночных, Т. 2: от артропод до иглокожих и хордовых, под ред. В. Вестхайде и Р. Ригера. М.: Т-во научных изданий КМК, 2008, 422 с.
- ↑ Zhang, Z.-Q. [1] / Zhang, Z.-Q. (Chief Editor & Founder) // Zootaxa. — Magnolia Press, 2013. — Vol. 3703, no. 1. — P. 17-26. — ISSN 1175-5326. — ISBN 978-1-77557 - 248-0 ( paperback ) ISBN 978-1-77557-249-7 (online edition ).
- ↑ Robert G. Foottit, Peter H. Adler. {{{Заголовок}}}. — Blackwell Publishing Ltd, 2009. — С. 31. — ISBN 978-1-4051-5142-9.
- ↑ Bess, E., Smith, V., Lienhard, C., Johnson, K. P. (2006). Psocodea. Parasitic Lice (=Phthiraptera), Book Lice, and Bark Lice на tolweb.org (англ.) (Перевірено 22 вересня 2010)
- ↑ Lienhard, C., Smithers, C. N. (2002). Psocoptera (Insecta): World Catalogue and Bibliography. Instrumenta Biodiversitatis 5. Muséum d'histoire naturelle, Genève. Перечень семейств и родов с указанием числа видов (англ.) (Перевірено 22 вересня 2010)
- ↑ Марков А. У пещерных насекомых самцы и самки поменялись ролями [2] [Архівовано 27 квітня 2014 у Wayback Machine.]