Перейти до вмісту

Волове очко

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Troglodytes troglodytes)
Волове очко


Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Воловоочкові (Troglodytidae)
Рід: Волове очко (Troglodytes)
Підрід: Troglodytes (Nannus)
Вид: Волове очко
Troglodytes troglodytes
(Linnaeus, 1758)
Синоніми
Nannus troglodytes
Посилання
Вікісховище: Troglodytes troglodytes
Віківиди: Troglodytes troglodytes
EOL: 10963830
ITIS: 178547
МСОП: 147806
NCBI: 36278

Воло́ве о́чко[1] (Troglodytes troglodytes), у деяких джерелах кропи́в'янка або кропи́вник[2], — вид дрібних птахів роду волове очко родини воловоочкових. В Україні осілий, кочовий, перелітний птах[3].

Систематика

[ред. | ред. код]

Таксономія

[ред. | ред. код]

Один з 12-ти видів роду волове очко (Troglodytes), єдиний вид роду у фауні України.

Походження наукової назви

[ред. | ред. код]

Латинська назва виду Troglodytes troglodytes походить від давньогрецького слова τρωγλοδύτης, що буквально означає «той, що мешкає у печері» (звідси й «троглодити», як називають доісторичних людей, які жили в печерах). Ймовірно, така назва була надана птахові завдяки особливому способу гніздування — в товстостінній кулеподібній споруді, яка дещо нагадує печеру. Самого птаха стародавні греки називали τροχίλος (іноді τροχῖλος або τροχεῖλος)[4].

Зверніть увагу!

  • «Кропив'янка» — ненаукова назва цього птаху[2]; справжні кропив'янки — рід птахів Sylvia родини кропив'янкових.
  • «Волове око» — це частина української назви рослини айстри волове око (Aster amellus) і не стосується роду Troglodytes.

Морфологічні ознаки

[ред. | ред. код]
Волове очко

Волове очко — один з найменших європейських птахів. Маса тіла становить 9—11 г, довжина тіла близько 10 см. У дорослого птаха верх рудувато-бурий, а низ бурувато-сірий, з темними поперечними смугами; над оком світла «брова»; на махових і стернових перах темні смуги; дзьоб темно-бурий; ноги світло-бурі. У молодого птаха «брови» майже зовсім непомітні. Хвіст непропорційно короткий (близько 3,5 см) та часто піднятий вгору, що надає птахові характерного вигляду. Дзьоб шилоподібний, тонкий, дещо загнутий донизу[3].

Поширення та місця існування

[ред. | ред. код]
Волове очко

Вид поширений в Євразії та Північній Африці. Вважають, що спочатку волове очко було виключно американським видом, оскільки всі інші представники родини воловоочкових поширені виключно в Новому Світі. Ймовірно, на територію Азії, а згодом Європи та Африки, вид потрапив через так званий «Берингійський міст» — перешийок, що існував між Америкою та Азією на місці теперішньої Берингової протоки.

В Україні звичайний, осілий, частково перелітний і кочовий птах Полісся, Лісостепу, Карпат і Криму. Під час перельотів і зимових кочівель зустрічається скрізь, наприклад на території НПП «Тузлівські лимани» на півдні Одеської області[5].

Тримається найчастіше в старих, нерідко заболочених хвойних, мішаних та листяних лісах. Вибирає зазвичай місця з різноманітним підліском, дуже захаращені буреломом, з купами хмизу, густими заростями малини, кропиви, папоротей. Часто трапляється вздовж лісових струмків та рік, у темних лісових ярах. Зрідка оселяється в глухих частинах старих парків.

Чисельність

[ред. | ред. код]

Чисельність в Європі оцінено в 23—40 млн пар, в Україні — 140—160 тис. пар[6].

З настанням перших теплих весняних днів у березні можна почути спів волового очка. Пісня настільки гучна, що просто дивно, звідки у нього стільки сили в голосі. Крім того, пісня волового очка мелодійна. З короткими перервами птах повторює її знову й знову, вмостившись на верхівці кошлатих кущів або в густій кроні дерева. Таку голосистість пояснюють великими розмірами гніздової території дрібної пташини. Самець контролює площу у понад півгектара, і гучний спів має здалеку попереджати суперника про те, що територію зайнято. Своє невдоволення і збудження волове очко виражає також сильними тріскучими звуками[7].

Гніздування

[ред. | ред. код]
Волове очко біля гнізда
Яйця волового очка в оологічній колекції
Яйце зозулі звичайної та яйця волового очка (Тулузький музей)

Гніздиться парами. Кожна з них займає окрему, досить велику ділянку (3—7 га), на якій влаштовує до 5—7 гнізд. У більшості з них зазвичай відсутня внутрішня вистілка, лише будівництво одного завершується повністю. У ньому й відбувається вирощування потомства, інші, ймовірно, слугують для ночівлі. Усі гнізда будує самець, добудовує одне з них самиця. Гніздо розташоване на землі або на висоті 0,5—2 м від неї у затишних місцях (на невеликих деревцях підросту, частіше ялинах, кущах ялівцю, в переплетінні гілок підліску, між корінням повалених дерев, у купах хмизу, заглибленнях трухлявих пеньків, у щілинах стовбурів, розвилці між стовбурами, за відсталою корою, в урвищах берегів лісових струмків та ярів тощо).

Гніздо досить велике, з товстими стінками, кулеподібної форми з бічним отвором. Зовнішня його частина складається з торішнього листя дерев, папоротей, зеленого моху, тонких гілочок ялин; внутрішня вистелена мохом, пір'ям, шерстю, рослинним пухом.

У кладці 6—7, іноді 5 або 8 яєць. Шкаралупа молочно-біла, з рідко розкиданими дрібними крапками: поверхневі — іржаво-червоні, іржаво-бурі та темно-коричневі; нечисленні глибокі — блідо-фіолетово-сірі (зазвичай згущуються до тупого кінця).

Кладки з'являються в першій — другій декадах травня. Зазвичай протягом року два виводки. Другі кладки у другій — третій декадах червня. Насиджує тільки самиця протягом 13—14, частіше 14—15 діб[8].

Харчування

[ред. | ред. код]

Основу раціону волового очка складають різноманітні комахи та інші безхребетні. Восени, коли корму стає недостатньо, вживає в їжу ягоди, насіння деяких рослин. Також добувають корм на поверхні землі.

Підвиди

[ред. | ред. код]

Раніше вид вважався конспецифічним із волоочком канадським (Troglodytes hiemalis) та волоочком кордильєрським (Troglodytes pacificus) та включав близько 46 підвидів [9].

Згідно сучасної класифікації виділяють 28 підвидів:

Підвид Поширення
T. t. troglodytes (Linnaeus, 1758) Континентальна Європа від Піренейського п-ова на заході до Уралу на сході, Скандинавського п-ова на північному сході та Греції на південному сході
T. t. borealis (Fischer, 1861) Фарерські острови
T. t. cypriotes (Bate, 1903) Кіпр, Родос, Крит, Ліван
T. t. dauricus (Dubowski et Taczanowki, 1884) Південне Забайкалля, Маньчжурія, Уссурійський край, Корея, Південний Сахалін
T. t. fumigatus (Temminck, 1835) Острови Хонсю, Кюсю, Хоккайдо, Цусіма, Іки (Японія); Острів Чеджудо (Південна Корея)
T. t. hebridensis (Meinertzhagen, 1924) Західні острови (Велика Британія)
T. t. hirtensis (Seebohm, 1884) Архіпелаг Сент-Кілда (Велика Британія)
T. t. hyrcanus (Zarudny & Loudon, 1905) Мала Азія, Кавказ, Забайкалля, Північний та Східний Іран
T. t. idius (Richmond, 1907) Північні провінції Китаю: Цінхай, півн. та центр. Ґаньсу, Шаньсі, півн. Шеньсі, Шаньдун, півд. Хебей
T. t. indigenus (Clancey, 1937) Велика Британія, Ірландія
T. t. islandicus (Hartert, 1907) Ісландія
T. t. juniperi (Hartert, 1922) Північно-Західна Киренаїка
T. t. kabylorum (Hartert, 1910) Північно-Західна Африка, Південна Іспанія, Балеарські острови
T. t. koenigi (Schiebel, 1910) Корсика (Франція), Сардинія (Італія)
T. t. kurilensis (Stejneger, 1889) Острів Шиашкотан, Північні Курильські острови
T. t. magrathi (Whitehead, CHT, 1907) Афганістан, Пакистан
T. t. mosukei (Momiyama, 1923) Острови Іцу (Японія)
T. t. neglectus (Brooks, WE, 1872) Кашмір (Індія) та Гімалаї
T. t. nipalensis (Blyth, 1845) Непал, індійський штат Сіккім
T. t. ogawae (Hartert, 1910) Якушіма (Японія)
T. t. orii (Yamashina, 1938) Острови Дайто (Японія)
T. t. subpallidus (Zarudny & Loudon, 1905) Північно-східний Іран, гори Паропаміз (Афганістан), Туркменістан
T. t. szetschuanus (Hartert, E, 1910) Китай (провінції Ганьсу, Шеньсі, Сичуань, Хубей)
T. t. taivanus (Hartert, E, 1910) Тайвань
T. t. talifuensis (Sharpe, 1902) Китайська провінція Юньнань
T. t. tianschanicus (Sharpe, 1881) Тянь-Шань, Джунгарське Алатау, Тарбагатай, Саур
T. t. zagrossiensis (Zarudny & Loudon, 1908) Південно-Західний Іран
T. t. zetlandicus (Hartert, E, 1910) Шетландські острови

Охорона

[ред. | ред. код]

Перебуває під охороною Бернської Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі[10].

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. а б Кропив'янка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  4. Frisk H. Griechisches etymologisches Wörterbuch, 20. Lfg. − Heidelberg, 1969. − S. 928
  5. На Одещині мешкають надзвичайно дрібні птахи. 29.01.2023, 08:00
  6. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12)
  7. Співи Птахів (27 липня 2019), Волове очко (рідкісні звуки птахів) — співи птахів, процитовано 27 липня 2019
  8. Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск : Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8.
  9. Troglodytes troglodytes (Eurasian Wren) - Avibase. avibase.bsc-eoc.org. Процитовано 6 липня 2024.
  10. Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі. Берн, 19 вересня 1979 року. Офіційний переклад. Додаток II «Види фауни, що підлягають особливій охороні», Птахи. Troglodytidae. Troglodytes troglodytes. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 17 січня 2021.