Аксютіна Елеонора Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аксютіна Елеонора Іванівна
Зображення
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Яроцька Елеонора Іванівна
Дата народження 18 березня 1928(1928-03-18)
Місце народження Вербівка, Ружинський район, Бердичівська округа, Українська СРР, СРСР
Дата смерті 5 травня 1994(1994-05-05) (66 років)
Місце смерті Київ, Україна
Громадянство СРСР і Україна
Професії співачка, викладачка
Освіта Київська державна консерваторія імені П. І. Чайковського (1950)
Співацький голос лірико-колоратурне сопраноd
Заклад Національна філармонія України і Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого
Нагороди
Заслужений артист УРСР

Елеонора Іванівна Аксю́тіна (дошлюбне прізвище та сценічний псевдонім — Яроцька; 18 березня 1928, Вербівка — 5 травня 1994, Київ) — українська співачка і педагог; заслужений артист УРСР з 1974 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 18 березня 1928 року в селі Вербівці (нині Бердичівський район Житомирської області, Україна). 1950 року закінчила Київську консерваторію (клас Марії Єгоричевої); 1955 року — аспірантуру при ній.

Протягом 1950—1981 років — солістка Київської філармонії; у 1981—1994 роках — викладач Київського інституту театрального мистецтва (доцент з 1989 року). Померла у Києві 5 травня 1994 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Виконала партії в «Кавовій кантаті» Йоганна Себастьяна Баха, «Реквіємі» Вольфганга Амадея Моцарта, «Пер Ґінті» Едварда Ґріґа, концерті для голосу з оркестром Рейнгольда Ґлієра.

До концертного репертуару співачки входили численні твори українських (зокрема Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Лева Ревуцького, Бориса Лятошинського, Платона Майбороди, Ігоря Шамо) і зарубіжних (Джоаккіно Россіні, Джузеппе Верді, Жуля Массне, Клода Дебюссі, Сергія Рахманінова) композиторів, народні пісні.

Авторка:

Упорядкувала збірники для голосу в супроводі фортепіано:

  • «Пісні до драматичних вистав» (Київ, 1989);
  • «Пісні українських композиторів на вірші Павла Тичини» (неопубліковано).

Література[ред. | ред. код]