Андрогін-аналіз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття може містити маргінальні теорії, що суперечать загальноприйнятим фактам і панівному консенсусу. Вона може видавати їх за істину або замовчувати чи заперечувати їхнє спростування. Будь ласка, перевірте вміст на нейтральність та додайте факти для демонстрації неоднозначності цієї теорії в статті замість того, аби безпідставно наголошувати на її достовірності.

Андрогін-аналіз як психоаналітичний напрям[ред. | ред. код]

Андрогін-аналіз[1] (від грець. andros — чоловік, gin — жінка) — новітній напрям психоаналізу, теорія і практика дослідження й глибинної корекції буття особистості та відносин між особистостями, запропонована українськими філософами й психоаналітиками Назіпом Хамітовим і Світланою Криловою. Андрогін-аналіз виник на початку ХХІ ст. як продовження філософського психоаналізу на теоретичній основі метаантропології.

На відміну від більшості напрямків психоаналізу, що ґрунтуються на метапсихології З. Фрейда — вченні про свідомість і позасвідоме, андрогін-аналіз, як і актуалізуючий психоаналіз, і сучасний філософський психоаналіз ґрунтується на метаантропології — вченні про буденне, граничне і метаграничне буття людини[2]. Теоретичні основи андрогін-аналізу були вперше викладені в роботах Н. Хамітова «Самотність чоловіча і жіноча»[3], «Межі чоловічого і жіночого: введення в метаантропологію»[4] і «Філософія людини: від метафізики до метаантропології»[5].

Смисловим ядром андрогін-аналізу є ідея про те, що екзистенціальна чоловічість та жіночість можуть взаємодіяти як конструктивно, так і деструктивно.

Як і в актуалізуючому психоаналізі, в андрогін-аналізі ключовою є ідея про те, що особистість є єдністю духовності і душевності, відчуження яких породжує внутрішню самотність.

У теорії андрогін-аналізу виділяються три фундаментальні стратегії взаємодії екзистенціальної чоловічості та жіночості у внутрішньому світі особистості і у відносинах між особистостями, які певною мірою корелюють із запропонованими в метаантропології поняттями буденного, граничного та метаграничного буття людини[6].

Перша стратегія визначається в андрогін-аналізі як стратегія екзистенціальний сексизм (стратегія домінанти). Це — стратегія домінуючої статі. Її природа полягає у розвитку чоловічості або жіночості в особистості чи парі за рахунок придушення своєї протилежності. У межах особистості стратегія домінанти можлива як при відповідності екзистенціальної та біологічної статі (пряма домінанта), так і при їх суперечності (зворотна домінанта). У випадку прямої домінанти маємо маскулінного чоловіка та фемінну жінку. З'єднані у сім'ю, такі чоловік і жінка рано чи пізно особистісно відчужуються, замикаючись у своєму шляху буття, а тому примітивізуючи його. Поняття зворотної домінанти окреслює буття фемінного чоловіка та маскулінної жінки. В обох випадках відбувається диспропорція особистісного зростання, яка призводить до зростання внутрішньої самотності. Для подолання цієї самотності потрібна глибинна корекція як темпів актуалізації чоловічості або жіночості, так і самої стратегії такого зростання.

Друга стратегія в андрогін-аналізі означається як екзистенціальний гермафродитизм. Це — стратегія середньої статі. Розвиваючись у річищі такої стратегії, людина або сім'я приходять до вирівнювання чоловічості та жіночості за рахунок гальмування їх зростання. Особистість з такою стратегією жертвує особистісною динамікою заради завершеності та безпеки. Свобода та любов як цінності в її бутті витісняються цінностями справедливості. Соціально-структурні стосунки стають більш значимими, ніж духовно-особистісні. У певних умовах екзистенціальний гермафродит може бути й харизматичним лідером. В даному випадку відбувається перехід від пасивного до агресивного буття екзистенціального гермафродиту. У межах патріархального суспільства екзистенціальний гермафродитизм дає людині можливість досягти успіху за рахунок сублімації афективних виявів чоловічості та жіночості. Проте рано чи пізно цей успіх гальмується. Відбувається деградація особистості, духовність та душевність, згортаючись, втрачають свій потенціал і людину поглинає гранична самотність, що у разі граничної ситуації може призвести до психотичних зрушень.

Третя стратегія взаємодії чоловічого та жіночого в андрогін-аналізі визначається як андрогінізм (екзистенціальний андрогінізм). Це — стратегія актуалізованої статі. Тут маємо найбільш конструктивне розв'язання суперечності екзистенціальної чоловічості та жіночості в межах особистості та сім'ї. Андрогінізм є ознакою динамічної цілісності людської особистості та відносин між особистостями завдяки гармонійному зростанню як духовно-чоловічого, так і душевно-жіночого начал людського буття. Лише на цьому шляху можливе справжнє подолання гендерних стереотипів.

Андрогін-аналіз направлений на подолання деструктивних наслідків, породжених стратегіями екзистенціального сексизму й екзистенціального гермафродитизму та актуалізацію стратегії андрогінізму в межах однієї особистості та у відносинах між особистостями. Використання андрогін-аналізу виводить психоаналіз за межі як маскуліноцентризму, так і феміноцентризму і дає можливість вийти на практику актуалізації особистості та відносин між особистостями на екзистенціальному, психологічному та соціальному рівнях.

На сьогоднішній день андрогін-аналіз активно взаємодіє з філософським психоаналізом, з яким має спільну світоглядно-методологічну основу — метаантропологію. Андрогін-аналіз має характерну для філософського психоаналізу стратегію спілкування аналітика й пацієнта на рівні світоглядного діалогу.

Андрогін-аналіз як методологія в наукових дослідженнях[ред. | ред. код]

Серед багатьох дослідників, які плідно використовували методологічний й світоглядний потенціал андрогін-аналізу, а також метаантропології, на якій він заснований, особливо можна виділити роботи українських авторів: С. Крилової, яка розглядає соціокультурні та екзистенціальні аспекти жіночої[7] краси[8], М. Препотенської, що аналізує екзистенціальні аспекти чоловічої та жіночої риторики, В. Калуги, який аналізує трансформації гендерної ідентичності сучасної людини, Л. Тарасюк, яка осягає андрогінну цілісність як один з ключових концептів андрогін-аналізу, Л. Гармаш, яка досліджує родову бівалентість людського буття та шляхетність у відносинах чоловіка та жінки, О. Рубан, яка вивчає феномени гендерного паритету й гендерного партнерства, Р. Кузьменко, в роботах якої маємо системний аналіз гендерних вимірів толерантності, Н. Мринської, яка усвідомлює гендерну специфіку буття людей з особливими потребами, О. Романової, яка досліджує вибір любові в життєвому світі чоловіка та жінки[9], А. Пашинської, яка займається проблематикою гендерних особливостей стійкості самоідентичності, а також індійського дослідника Д. Д. Діліпа, який осмислює гендерні аспекти політичного лідерства, Н. Павленко, яка досліджує проблему любові у площині екзистенціальних та гендерних вимірів,[10] а також застосовує метод андрогін-аналізу та філософського психоаналізу у психоаналітичній практиці.

Література[ред. | ред. код]

  • Хамітов Н. В., Крилова С. А. Людина і культура: словник. Філософська антропологія, філософія культури, культурологія. К.: КНТ, 2022. 295 с.
  • С. Крылова, Н. Хамитов. Психология красивой женщины. 10 запретных тайн. Опыт андрогин-анализа. Суми: Університетська книга, 2016. https://www.yakaboo.ua/ua/psihologija-krasivoj-zhenschiny-10-zapretnyh-tajn-opyt-androgin-analiza.html
  • Андрогін-аналіз//Хамітов Н., Крилова С. Філософський словник: людина і світ. Київ: КНТ, 2018.
  • Крилова С. А. Стать та любов / С. А. Крилова // Мультиверсум. Філософський альманах: [зб. наук. пр.] / [гол. ред. В. В. Лях]. К.: Український центр духовної культури, 2004. Випуск 4. С. 38–42.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Хамітов Н.В., Крилова С.А. (2022). Людина і культура: словник. Філософська антропологія, філософія культури, культурологія. Київ: КНТ. с. 295. ISBN 978-966-373-953-3.
  2. ↑ Хамітов, Назіп (2015). ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ ЯК МЕТААНТРОПОЛОГІЯ: МЕТАТЕОРІЯ СОЦІОГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ І ФІЛОСОФІЯ БУДЕННОГО, ГРАНИЧНОГО ТА МЕТАГРАНИЧНОГО БУТТЯ ЛЮДИНИ. Проблеми соціальної роботи: філософія, психологія, соціологія. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  3. ↑ Хамітов, Назіп (2011). Самотність чоловіча та жіноча: досвід вживання у проблему. Софія: Кванті (Болгарія). с. 224.
  4. ↑ Хамітов, Назіп (1997). Філософія людини: пошук меж. Межі чоловічого і жіночого: вступ до метаантропології (російська) . Київ: Наукова думка. с. 172. ISBN 966-00-0060-X.
  5. ↑ Назіп Хамітов (2002). Філософія людини: від метафізики до метаантропології (російська) . Київ: Ніка-центр.
  6. ↑ Хамітов, Назіп (2015). ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ ЯК МЕТААНТРОПОЛОГІЯ: МЕТАТЕОРІЯ СОЦІОГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ І ФІЛОСОФІЯ БУДЕННОГО, ГРАНИЧНОГО ТА МЕТАГРАНИЧНОГО БУТТЯ ЛЮДИНИ. Проблеми соціальної роботи: філософія, психологія, соціологія. Архів оригіналу за 12 серпня 2013. Процитовано 22 січня 2024.
  7. ↑ С. Крилова, Н. Хамітов (2013). Краса жінки в життєвому та освітньому просторі: підходи метаантропології і андрогін-аналізу. Філософія освіти.
  8. ↑ Крилова, Світлана (2019). Краса людини в життєвих практиках культури. Досвід соціальної та культурної метаантропології та андрогін-аналізу (PDF). КНТ.
  9. ↑ Романова, Олена Петрівна (2022). Вибір любові в бутті сучасної людини (укр.). Процитовано 23 січня 2024.
  10. ↑ Павленко, Надія (2023). Розуміння любові в психоаналізі: різноманіття підходів (PDF). Науковий журнал "Актуальні проблеми філософії та соціології".
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андрогін-аналіз&oldid=42158480