Астрильд-метелик савановий
Астрильд-метелик савановий | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Самець саванового астрильда-метелика
Самиця саванового астрильда-метелика
| ||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Uraeginthus angolensis (Linnaeus, 1758)[2][3] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Синоніми | ||||||||||||||||
Fringilla angolensis Linnaeus, 1758 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Астрильд-метелик савановий[4] (Uraeginthus angolensis) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Центральній і Південній Африці.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 12-13 см. Голова і верхня частина тіла світло-коричневі, надхвістя і хвіст яскраво-бірюзово-блакитні. Обличчя, щоки і широкі "брови" над очима також яскраво-блакитні. Шия, груди і боки яскраво-блакитні, живіт і гузка охристі. Очі карі, дзьоб фіолетово-чорний, лапи тілесного кольору. Самиці мають дещо блідіше забарвлення, ніж самці. Представники різних підвидів вирізняються за інтесивністю блакитних частин оперення, представники підвиду U. a. niassensis мають найбільш яскраве забарвлення.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють три підвиди:[5]
- U. a. angolensis (Linnaeus, 1758) — південний захід ДР Конго, північ Анголи і північний схід Замбії, острів Сан-Томе;
- U. a. cyanopleurus Wolters, 1963 — південь Анголи, південний захід Замбії, північний захід Зімбабве і північ Ботсвани;
- U. a. niassensis Reichenow, 1911 — від східної Танзанії до центральної і східної Замбії, Малаві, Мозамбіку, південного Зімбабве і сходу ПАР.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Саванові астрильди-метелики мешкають в Танзанії, Демократичній Республіці Конго, Анголі, Замбії, Зімбабве, Малаві, Мозамбіку, Намібії, Ботсвані, Есватіні, Південно-Африканській Республіці та на Сан-Томе і Принсіпі. Вони живуть в акацієвих саванах, де ростуть Vachellia tortilis, а також в мопане[en], зустрічаються в акацієвих рідколіссях і галерейних лісах, в садах і на околицях людських поселень. Зустрічаються поодинці, парами або невеликими зграйками до 10 птахів, іноді приєднуються до змішаних зграй птахів разом з мельбами. Там, де ареал саванових астрильдів-метеликів перетинається з ареалом червонощоких астрильдів-метеликів, вони віддають перевагу більш сухих і відкритим місцевостям.
Саванові астрильди-метелики живляться насінням трав, яке збирають з землі або прямо з колосків, віддаючи перевагу ще зеленому насінню. Крім того, вони доповнюють раціон термітами та іншими комахами, іншими дрібними безхребетними, ягодами, плодами Boscia albitrunca і пагонами.
Саванові астрильди-метелики розмножуються протягом всього року, однак пік гніздування у них припадає на завершення сезону дощів. Самці приваблюють самиць в характерний для астрильдових спосіб — виконують демонстраційні танці, присідаючи перед самицями, тримаючи в дзьобі травинку або перо і водночас співаючи. Гніздо кулеподібне з бічним входом, робиться самицями зі стебел трави, встелюється пір'ям, розміщується в густій рослинності, часто поряд з гніздом ос Belonogaster juncea. Іноді птахи використовують покинуті гнізда чорноволих нектарців, чорногорлих ткачиків і чорноволих приній. В кладці від 3 до 5 білуватих яєць. Інкубаційний період триває 13-14 днів, насиджують і самиці і самці. Пташенята покидають гніздо через 18-20 днів після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще два тижні.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Uraeginthus angolensis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 27 жовтня 2022
- ↑ Edwards, George (1750). A Natural History of Uncommon Birds. Т. Part III. London: Printed for the author at the College of Physicians. с. 131, Plate 131.
- ↑ Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 182.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 27 жовтня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Blue Waxbill - Species text in The Atlas of Southern African Birds.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Червоний список МСОП видів із найменшим ризиком (LC)
- Астрильдові
- Птахи, описані 1758
- Птахи Танзанії
- Птахи Демократичної Республіки Конго
- Птахи Анголи
- Птахи Замбії
- Птахи Зімбабве
- Птахи Малаві
- Птахи Мозамбіку
- Птахи Намібії
- Птахи Ботсвани
- Птахи Есватіні
- Птахи Південно-Африканської Республіки
- Птахи Сан-Томе і Принсіпі
- Таксони, описані Карлом Ліннеєм