Блищик Вадим Адамович
| Блищик Вадим Адамович | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Молодший лейтенант | |||||||||
| Загальна інформація | |||||||||
| Народження | 30 квітня 1986 | ||||||||
| Смерть | 14 серпня 2022 (36 років) | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Роки служби | 2004-2022 | ||||||||
| Приналежність |
 Україна | ||||||||
| Вид ЗС |
 Збройні сили | ||||||||
| Формування | |||||||||
| Війни / битви | Війна на сході України | ||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||
| |||||||||
Вади́м Ада́мович Бли́щик (30 квітня 1986 — серпень 2022) — молодший лейтенат Збройних сил України, командир механізованого взводу механізованої роти Другого механізованого батальйону 30 механізованої бригади імені К. Острозького.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 30 квітня 1986 року. Мав брата-близнюка.
Відслужив строкову службу у Полтаві на посаді водія у навчальній частині військ зв'язку, потім перейшов на службу за контрактом.
В 2008 був учасником миротворчої місії в Косово. Служив гранатометником в батальоні «Укрполбат».
У 2009 році відправився на навчання до школи сержантів у Десну. Вже через рікбрав участь у міжнародних навчаннях у Румунії.
В 2011 році у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного протягом трьох місяців вивчав англійську мову, а потім протягом трьох тижнів перебував у відрядженні у німецькому місті Хохенфельц, вивчаючи досвід іноземних колег у багатонаціональному центрі бойової підготовки 7-ї армії збройних сил США в Європі.
Війну на сході України зустрів під час чергової ротації на Балканах.
Проходив службу в управлінні ОК «Захід», сержантом-менеджером, у групі по роботі з сержантським складом. Пізніше повернувся до рідної 30-ї бригади і продовжив службу. В цей час він заочно здобув вищу освіту — став бакалавром з фізичного виховання та магістром з фізичної терапії.
Загинув на полі бою у військовому званні — молодший лейтенант, перебував на посаді командира механізованого взводу механізованої роти Другого механізованого батальйону.
Нагороди[ред. | ред. код]
- звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[1].
26 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
- Нагрудний знак за учасника АТО.
- Нагрудний знак за візцервість 3 ступеня.
- Нагрудний знак за візцервість 2 ступеня.
- Нагрудний знак за пошани.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Президент присвоїв звання Герой України 49 захисникам, 46 з них — посмертно. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 8 липня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Син загинув в бою за Україну в день народження матері. Історія одного з сотень героїв-земляків
- Указ Президента
- Порошенко нагородив житомирських бійців [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Син загинув в бою за Україну в день народження матері. Історія одного з сотень героїв-земляків
|
- Молодші лейтенанти (Україна)
- Народились 30 квітня
- Народились 1986
- Померли 14 серпня
- Померли 2022
- Герої України — кавалери ордена «Золота Зірка»
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Нагороджені відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»
- Нагороджені нагрудним знаком «Знак пошани»
- Нагороджені медаллю «10 років сумлінної служби» (Міністерство оборони України)
- Нагороджені медаллю «15 років сумлінної служби» (Міністерство оборони України)
- Нагороджені нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі»
- Нагороджені нагрудним знаком «Учасник АТО»
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Українські миротворці