Бородай Галина Василівна
| Бородай Галина Василівна | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 12 травня 1949 | |||
| Смерть | 7 жовтня 1980 (31 рік) | |||
| Жанр | живопис | |||
| Навчання | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури | |||
| Діяльність | художниця | |||
| Вчитель | Заруба Костянтин Васильович | |||
| Батько | Бородай Василь Захарович | |||
| У шлюбі з | Одайник Сергій Вадимович | |||
|
| ||||
Гали́на Васи́лівна Борода́й (12 травня 1949, м. Київ — 7 жовтня 1980, там само) — українська художниця. Член Спілки художників України (1978). Дочка Василя Бородая, сестра Тетяни Бородай, дружина художника Сергія Одайника (1949—2019), мати художниці Дарії Одайник[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 12 травня 1949 року в мистецькій родині. На творче становлення майбутньої художниці вплинули батько — відомий український скульптор Василь Захарович Бородай та сестра Тетяна — художниця-графік[2]. 1967 закінчила Республіканську середню художню школу, продовжила навчання на графічному факультеті Київського державного художнього інституту (викладачі К. В. Заруба та Л. І. Чичкан).
За результатами літньої практики після другого курсу Галину запросила до майстерні монументального живопису Тетяна Яблонська. Майстриня згадувала:
Галя Бородай була в мене однією з найулюбленіших учениць у монументальній майстерні. Щира, лірична, яка тонко відчуває мистецтво, вона проявила себе в багатьох сферах. Могла зробити вітраж, фреску, гобелен, завжди при цьому залишаючись самою собою[3].
Дипломною роботою був вітраж для художнього інституту «Наш інститут».
Від 1970 року брала участь у художніх виставках.
Твори художниці зберігаються в музеях України, зокрема в Національному художньому музеї. Персональна виставка відбулася 1985 (посмертно).
Померла від онкологічної хвороби[1] 7 жовтня 1980 року.
Творчість[ред. | ред. код]
Працювала в галузі станкового живопису, графіки та монументально-декоративного мистецтва.
Серед творів художниці: живопис — «Андріївський узвіз» (1963), «На Дніпрі» (1964), «Біля кафе» (1967), «Хутір Куповате» (1970), «Біля вікна» (1977), «Польові квіти» (1980); графіка — «За пранням» (1962), «На базарі» (1966), «Біля Золотих воріт» (1968), «Автопортрет» (1971), «Соняшники» (1975); монументально-декоративні роботи — вітраж «Наш інститут» (1972—1973), гобелен «Український натюрморт» (1975), вітражі для Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» — «Людина й природа», «Біосфера», «Місто Майбутнього», «Творчість і досконалість» (усі — 1977—1980).
Однією з останніх робіт Галини Бородай стала картина-автопортрет «Пам’яті Олексія Гавриловича Венеціанова» (1979—1980 ), яка зберігається в Національному художньому музеї України[4]. Дія сюжету картини розгортається на тлі пейзажу околиць Седніва. Тетяна Яблонська писала:
Відчуваючи, що це остання її робота, вона справді героїчно довела її до кінця. У цій прекрасній картині-автопортреті вона так само тихо йде назустріч нам усім. У руці — книга про творчість улюбленого нею О. Г. Венеціанова, поруч — його герої. /.../ Вона йде і ніби подумки прощається з людьми, з мистецтвом, з усім чудовим світом[3].
Увічнення пам’яті[ред. | ред. код]
Низку портретів Галини Бородай створив її чоловік Сергій Одайник: «Сон» (1976), «Галя» (1977), «Галя. Ранковий етюд» (1978)[5].
Батько художниці Василь Бородай зобразив улюблену доньку в образі Либіді на пам’ятнику засновникам Києва (1982)[6].
Микола Білоус в серії «Цитати» створив картину її пам'яті[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Осипчук, Ігор (18 серпня 2017). «В КГБ Бородая спросили: «Как это вам вздумалось изобразить чекистов кровавыми палачами?». Факти (рос.) . Процитовано 23 березня 2024.
- ↑ Бородай Галина Васильевна. Nostalgie (рос.) . Процитовано 28 квітня 2024.
- ↑ а б Імена України. 100 митців. XX століття / С. І. Побожій. — Суми, 2003. — С. 58.
- ↑ Український живопис XX — початку XXI ст. з колекції Національного художнього музею України : альбом. — Хмельницький, 2006. — С. 219.
- ↑ Сергей Одайник : альбом / авт.-сост. Л. И. Попова. — Москва : Сов. художник, 1983. — 48 с. — («Новые имена»). — (рос.).
- ↑ Хмельковський, Левко (27 липня 2016). Чиї обличчя зображені на столичних пам’ятниках?. Свобода (електронний архів). Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 23 березня.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) - ↑ Нацмузей презентує сучасні «Цитати» на українських класиків. УНІАН. 3 лютого 2012. Процитовано 25 березня 2024.
Джерела[ред. | ред. код]
Галина Бородай. Живопис, графіка, монументально-декоративне мистецтво : каталог виставки творів / авт. вст. ст. та уклад. М. Г. Снеговая. — Київ : Спілка художників України, 1985. — 48 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Бородай Галина Василівна / І. М. Блюміна // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-37293
- Прес-центр[недоступне посилання з червня 2019]
- Пам'ятник засновникам столиці [Архівовано 30 липня 2013 у Wayback Machine.]
- Інвентаризація класики(рос.)
- Галерея сучасного мисте(рос.)цтва
- Бородай Галина [Архівовано 13 лютого 2015 у Wayback Machine.]