Будинок архітекторів (Москва)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинок архітекторів

55°44′31″ пн. ш. 37°34′29″ сх. д. / 55.74218945002777303° пн. ш. 37.57499222002777373° сх. д. / 55.74218945002777303; 37.57499222002777373Координати: 55°44′31″ пн. ш. 37°34′29″ сх. д. / 55.74218945002777303° пн. ш. 37.57499222002777373° сх. д. / 55.74218945002777303; 37.57499222002777373
Країна  Росія
Розташування Хамовники
Тип споруда і пам'ятка архітектури[d]
Дата заснування 1935
Статус  Список пам'яток культурної спадщини у Вікімандрах

Будинок архітекторів. Карта розташування: Росія
Будинок архітекторів
Будинок архітекторів
Будинок архітекторів (Росія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Будинок архітекторів (також Будинок на Ростовській набережній) — житловий будинок, розташований в російській столиці Москві на Ростовській набережній, 5. Побудований архітектором Олексієм Щусєвим в стилі постконструктивізму в 1930-х роках. Будівля є частиною нереалізованого проєкту парадного ансамблю Смоленської і Ростовської набережних, задуманого Олексієм Щусєвим. Бічні крила, облицьовані бежевою цеглою, добудовані на початку 1960-х років.

Історія[ред. | ред. код]

Передісторія[ред. | ред. код]

Вид на Ростовську набережну і Благовіщенську церкву в Бережках (1891 рік)[1]

Будинок був побудований на так званому Ростовському подвір'ї, де розташовувалася Церква Благовіщення Господнього XVII століття.

У 1930-х роках Спілка архітекторів СРСР вирішила звести нове житло для постійно зростаючого числа членів. Під будівництво видали ділянку землі на Ростовській набережній, на високому березі річки Москви.

Проєкти[ред. | ред. код]

Протягом 1934—1935 років Олексій Щусєв працював над реконструкцією Ростовської і Смоленської набережних лівого берега Москви-ріки. Було прийнято рішення будувати на набережних житлові будинки 8-9-поверхової висоти і лише в деяких місцях, щоб уникнути монотонності лінії забудови, збільшувати висоту до 14-ти поверхів[2]. Проєкт передбачав забудову всього високого берега річки будівлями з великою кількістю портиків, стел, арок та інших декоративних елементів у стилі сталінського монументалізму і неоконструктивізму. Величезність будови зближувала його з готелем «Москва», Держпромом і ансамблем площі Гагаріна. Однак проєкт не затвердили через очевидну дорожнечу і надзвичайну складність майбутніх робіт.

На зміну грандіозному плану прийшов інший — більш практичний і вигідний. Скоротивши площу, займану будинком, Олексій Щусєв залишив у проекті лише напівкруглу будівлю. Таким чином, будинок своєю чоловою стороною мав огинати церкву з обох боків. На відміну від попередньої задумки, будівлю зверху увінчувала, а знизу підкреслювала масивна колонада. Але й цьому проєкту не судилося втілитися. В результаті був прийнятий найбільш економічний варіант без колонади.

Будівництво[ред. | ред. код]

Роботи почалися в 1934 році, перша черга будівництва закінчена в 1938 році. З усієї запланованої забудови на набережних споруджені були тільки кілька окремих житлових будинків, що належали різним забудовникам, та й то жоден з них не був закінчений повністю. На Ростовській набережній була зведена лише невелика частина напівциркульної в плані будівлі, яка 25 років самотньо височіла серед її малоповерхової забудови. У 1960-х роках будівлю було добудовано із застосуванням нових технологій. З двох сторін до будинку були прибудовані крила з цегли. Церква Благовіщення була знесена.

Відомі жителі[ред. | ред. код]

У Будинку проживало чимало архітекторів СРСР та Росії, таких, як:

Також в будинку проживали:

Будинок в мистецтві[ред. | ред. код]

Будинок неодноразово з'являвся в кінематографі. Можливо, причиною цьому — незвичайна архітектура будови.

Один з найвідоміших прикладів — радянський фільм «Три тополі на Плющисі».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фотографии старой Москвы. Архів оригіналу за 22 березня 2012.
  2. Щусев А. В. Застройка набережных. Доклад на совещании актива Фрунзенского района. // «Архитектурная газета», 1935, 8/II, № 8.
  3. Юдина Мария Вениаминовна // Московская энциклопедия. / Гл. ред. С. О. Шмидт. — М., 2007—2014. — Т. I. Лица Москвы: [в 6 кн.].
  4. Старовский Владимир Никонович // Московская энциклопедия. / Гл. ред. С. О. Шмидт. — М., 2007—2014. — Т. I. Лица Москвы: [в 6 кн.]

Посилання[ред. | ред. код]