Валявський Ілля Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валявський Ілля Васильович
 Солдат
Загальна інформація
Народження 28 липня 1978(1978-07-28)
Михальча
Чернівецька область Сторожинецький район
Смерть 17 червня 2014(2014-06-17) (35 років)
Металіст
Луганська область
(в результаті отримання поранення під час виконання бойового завдання)
Національність українець
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Десантні війська
Формування
 80 ОАеМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Ілля́ Васи́льович Валя́вський (нар. 28 липня 1978 — пом. 17 червня 2014, Металіст, Луганська область) — український військовик, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селі Михальча Сторожинецького району[1] (в Українському Меморіалі зазначено село Заволока Сторожинецького району Чернівецької області). Закінчив середню школу села Михальча. У 1996 році призваний на строкову військову службу до лав ЗСУ; через 5 місяців служби був звільнений — за станом здоров‘я у запас. Працював водієм швидкої допомоги в Чернівцях, потім — на підприємстві по утилізації та вивозенню твердих побутових відходів. Проживав з родиною у селі Дубове Сторожинецького району.

Квітнем 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Солдат 3-го батальйону окремої тактичної групи 80-ї окремої аеромобільної бригади. З травня 2014-го брав участь в антитерористичній операції.

Загинув 17 червня 2014 року у бою під Металістом на околицях Луганська. Терористи атакували із засідки колону військових.[2] У підбитому БТРі загинув весь екіпаж і десант, серед яких були також Максим Доник, Ігор Крисоватий, Ілля Леонтій, Віктор Мігован, Юрій Мізунський, Віктор Піцул, Владислав Файфура і Володимир Якобчук.

Залишились дружина Марина та 2-річний син Павло, батьки Василина Миколаївна й Василь Павлович, брат Роман й наймолодший брат і сестра Наталія.[3][4]

22 червня 2014-го поховали Валявського Ілька у селі Заволока на Сторожинеччині, де він мешкав.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

  • 2 серпня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — Валявський Ілля нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).[5]
  • 8 травня 2015 року в селі Михальча на фасаді будівлі ЗОШ (вулиця Героїв Майдану, 22) відкрито меморіальну дошку честі Іллі Валявського[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 серпня 2014. Процитовано 14 серпня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ http://dt.ua/UKRAINE/unochi-na-luganschini-vbito-15-ukrayinskih-silovikiv-dolya-sche-13-nevidoma-145356_.html [Архівовано 18 червня 2014 у Archive.is] Уночі на Луганщині вбито 15 українських силовиків, доля ще 13 невідома
  3. ↑ Небесна Гвардія. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 2 липня 2021.
  4. ↑ Він посадив дерево, привів на світ сина. А криниці не встиг викопати… — Спогади про Іллю Валявського. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 2 липня 2021.
  5. ↑ Указ президента України № 631/2014. Офіційне інтернет-представництво президента України. Архів оригіналу за 2 квітня 2017. Процитовано 15 серпня 2014.
  6. ↑ Український Меморіал. Архів оригіналу за 12 квітня 2020. Процитовано 12 квітня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Валявський_Ілля_Васильович&oldid=36018638