Вандіно та Уголіно Вівальді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вандіно (іноді Гвідо) та Уголіно Вівальді (італ. Vandino e Ugolino Vivaldi; fl. 1291) — два брати з Генуезькою республіки, торговці та мореплавці, які найбільш відомі своєю спробою досягнути Індії з Європи морським шляхом навколо Африки. В 1291 році брати на двох галерах відпливли з Генуї на захід в напрямку Атлантики, після чого достовірні відомості про їх подальшу долю відсутні, хоча збереглось багато чуток і легенд.

Історія[ред. | ред. код]

Вандіно і Уголіно Вівальді пов'язані з першою відомою європейською експедицією в пошуках морського шляху з Європи до Індії (навколо мису Доброї Надії). Уголіно разом зі своїм братом Вандіно Вівальдо очолював цю експедицію, яку він організував на двох галерах спільно з генуезьким підприємцем Тедезіо Доріа. Експедиція вирушила з Генуї в травні 1291 року з метою дістатись до Індії через «море-океан» і доставити звідти з «корисні для торгівлі товари». Хоча головною ціллю експедиції була торгівля, підприємство також мало на меті поширення християнства, оскільки Уголіно супроводжували два монахи-францисканці. Добре озброєні галери попливли вздовж узбережжя Марокко до місця під назвою Гозора (мис Нун), на 28º 47' пн.ш., після чого достовірні відомості про них зникають. Експедиція братів Вівальді була однією з перших зареєстрованих подорожей із Середземного моря в Атлантику після падіння Західної Римської імперії в V столітті нашої ери[1].

Традиційно вважається, що коли інший генуезький мореплавець Ланцеротто Малочелло відплив в Атлантичний океан із Генуї в 1312 році, він зробив це для того, щоб розшукати Вандіно та Уголіно Вівальді. Зрештою, Малочелло опинився на одному з Канарських островів, в подальшому названому на його честь Лансароте, і залишався на ньому більше двох десятиліть.

Одночасно з Ланцеротто Малочелло, на початку XIV століття, ще один генуезець Сорлеоне Вівальді (син Уголіно) здійснив низку далеких мандрівок у пошуках своїх батька та дядька, і навіть за чутками досяг Могадішо на сомалійському узбережжі, але король Могадішо перешкодив йому вирушити далі до Аксума, оскільки дорога до зруйнованого стародавнього царства вже не була безпечною[2].

У 1455 році інший генуезький мореплавець, Антоніотто Узодімаре, який плавав разом з венеційцем Альвізе Кадамосто на службі португальського інфанта Енріке Мореплавця, стверджував, що зустрівся біля гирла річки Гамбія з останнім нащадком тих, хто вижив під час експедиції Вівальді. Йому розповіли, що дві галери відпливли до Гвінейського моря і там один з кораблів сів на мілину, а інший дістався до місця на узбережжі Ефіопії (тут означає Чорну Африку) — Мена або Аменуан, поблизу Гіхона (тут, ймовірно, мається на увазі річка Сенегал), де генуезців схопили й утримували в полоні[1].

Джерела[ред. | ред. код]

Основним документальним джерелом про братів Вівальді є генуезькі аннали Якопо Доріа, подаровані місту Генуя в 1294 році. В записах про 1291 рік Доріа пише таке:

«Тедізіо д'Оріа, Уголіно Вівальді та брат останнього разом із кількома іншими громадянами Генуї започаткували експедицію, яку ніхто до того часу не намагався здійснити. Вони чудово обладнали дві галери. з провіантом, водою та іншими необхідними речами, вони відправили їх у дорогу в травні місяці до протоки Сеута, щоб галери могли пропливти океанським морем до Індії та повернутися з корисними товарами. Два вищезазначених брата особисто перебували на суднах, а також два францисканські ченці; усі вони справді вразили тих, хто був свідком цього, а також тих, хто чув про них. Після того, як мандрівники пройшли місце під назвою Гозора, більше не було жодних новин. Нехай Бог береже їх і поверне їх у безпеці» [3].

Додаткові документи ідентифікують іншого брата як «Вадіно», уточнюють, що Тедезіо Доріа (племінник Якопо Доріо) сам не сідав на корабель, що запаси на кораблях були розраховані «на десять років», що назви галер були Sanctus Antonius і Alegranzia, і що брати Вівальді зробили коротку зупинку на Майорці, перш ніж продовжити своє плавання далі[4].

Гальвано Фіамма у своєму трактаті Cronica universalis, написаному між 1339 і 1345 роками, стверджує, що експедиція Вівальді досягла Ефіопії, звідки вцілілі відмовилися повертатися до свого рідного міста[5].

Географія[ред. | ред. код]

Жан Гімпель припускає[6], що два монахи-францисканці, які супроводжували братів Вівальді, могли читати Opus Majus написаний їхнім товаришем-францисканцем Роджером Беконом, у якому Бекон припустив, що відстань між Іспанією та Індією є невеликою, теорія, яку пізніше повторив П'єр д'Айллі та перевірив Христофор Колумб.

Невідомо, як далеко запливли брати Вівальді. Можливо, Вівальді бачили або висаджувалися на Канарських островах. «Гозора» — це назва, знайдена на деяких середньовічних картах для мису Нон, який лежить перед Канарськими островами (наприклад, Caput Finis Gozole на карті Джованні да Каріньяно початку 1300-х років і портолані братів Піццігані 1367 року). Назва корабля Alegranzia може бути підставою для назви Канарського острова Алегранса, і це призвело до припущення, що брати висадилися там (або що принаймні один із кораблів там зазнав кораблетрощі).

Натяк на галери Вівальді дається в Libro del Conoscimiento, напівфантастичному травелозі, написаному анонімним іспанським ченцем приблизно в 1350—1385 роках. В ньому є два уривки, що стосуються братів Вівальді. У першому оповідач, подорожуючи регіоном Гвінеї (субсахарська Африка), досягає міста Graçiona, столиці африканської імперії Abdeselib, яка є союзником Пресвітера Іоанна. «Вони сказали мені в цьому місті Грасіона, що генуезці, які врятувались з галери, яка зазнала аварії в Аменуані, були привезені сюди, але ніколи не було відомо, що сталося з іншою галерою, яка втекла»[7]. Коли мандрівний монах завітав до сусіднього міста Magdasor, він натрапив на генуезця на ім'я Sor Leone який був у цьому місті «у пошуках свого батька, який відплив на двох галерах, як я вже пояснював, і вони віддали йому всю шану, але коли цей Сор Леоне хотів потрапити до імперії Грасіона, щоб розшукати свого батька, імператор Магдасора не дозволив, тому що шлях був сумнівний і шлях небезпечний»[8]. Як вже вказувалось, Сорлеоне — справжнє ім'я справжнього сина Уголіно[9].

Розташування цих королівств було предметом спекуляцій. Посилання на Пресвітера Іоанна та Magdasor (що звучить дуже схоже на Могадішо в Сомалі) змусили декого припустити, що інша галера обігнула Африку, але була перехоплена біля Африканського Рогу. Однак географічні посилання оповідача (наприклад, річка Сенегал-Нігер, торгівля золотом, імперія Малі, навіть Гвінейська затока) припускають, що Абдельсаліб і Магдасор були в немусульманській (чорній) субсахарській Західній Африці. Локалізація «Аменуана», місця, де перекинулася перша галера, свідчить про регіон Сенегамбія. Якщо в цьому є зерно правди, то можливо припустити, що Вівальді дійшли аж до Сенегалу і що там їхні пригоди закінчилися.

Століттям пізніше, наприкінці 1455 року, Антоніотто Узодімаре, генуезький мореплавець на службі у португальського інфанта Енріке Мореплавця, стверджува в своєму листі в Геную, що під час подорожі вгору по річці Гамбія в Західній Африці він натрапив на людину, яка розмовляла генуезьким діалектом і стверджувала, що є останнім нащадком тих, хто вижив під час експедиції Вівальді[10] (заради справедливості необхідно зазначити, що Альвізе Кадамосто, супутник Узодімаре, не згадує про таку зустріч у своїх мемуарах). Узодімаре надає більше деталей про експедицію Вівальді в іншому документі в генуезьких архівах:

У 1285 році (sic) дві галери відпливли з міста Генуя під командуванням братів Уголіно та Гвідо Вівальді (лат. Hugolinum et Guidum de Vivaldis fratres) з метою пройти через схід (лат. per Levantum), до частин Індії. Ці галери багато плавали; але коли вони увійшли в Гвінейське море (лат. mari de Ghinoia), одна з галер пошкодила корпус і не могла продовжувати плавання; інша, однак, продовжувала проходити через це море, поки не досягла міста в Ефіопії під назвою Менам лат. Menam; їх схопили і затримали жителі цього міста, християни Ефіопії, піддані Пресвітера Іоанна. Місто розташоване на березі моря, біля річки Гіон лат. Gion. Їх так міцно затримали, що жодному з них не вдалося повернутися додому. Про це розповідає генуезький дворянин Антоніотто Узодімаре[11]

Гіон — це назва біблійної річки Гіхон, яка витікає з Едемського саду і протікає через Ефіопію. У цьому випадку це може бути посилання на річку Сенегал[12]. Розповідь Узодімаре, здається, є простим повторенням історії, розказаної в Libro del Conoscimiento.

Історик Хосе де Вієра і Клавіхо пише, що отець Агустін Юстініані в своїй роботі Anales de Génova навів інформацію про те, що до експедиції Вівальді приєдналися також два францисканці. В цій же роботі зазначається, що за словами Петрарки, віра в те, що Вівальді справді досягли Канарських островів, була усталеною в місцевій традиції. Проте ані Юстиніані, ні Петрарка не знали про подальшу долю експедиції. Папіро Массон у своїх Anales пише, що брати були першими сучасними першовідкривачами Канарських островів.

Згодом брати Вівальді стали об'єктами легенд, які розповідали про те, як вони подорожували навколо Африки, перш ніж їх захопив міфічний християнський король Пресвітер Іоанн[13]. Подорож Вівальді, можливо, надихнула Данте на 26-ту пісню «Пекла» про останню подорож Улісса, яка закінчилася невдачею у Південній півкулі[14]. За словами Генрі Ф. Кері, доля Улісса була натхненна «…частково долею, яка, як було підстав припускати, спіткала деяких авантюрних дослідників Атлантичного океану»[15].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б  Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
    Hugh Chisholm, ред. (1911). Vivaldo, Ugolino and Sorleone de . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 28. Cambridge University Press. с. 152. (англ.)
  2. ↑ History of Portuguese Cartography — Volume 2 — Page 61 by Armando Cortesão · 1971
  3. ↑ Jacopo d'Oria, 1294, as translated in Rogers (1955: p.36)
  4. ↑ Rogers (1955: p.37)
  5. ↑ Chiesa, Paolo (4 травня 2021). Marckalada: The First Mention of America in the Mediterranean Area (c. 1340). Terrae Incognitae. 53 (2): 88—106. doi:10.1080/00822884.2021.1943792. ISSN 0082-2884.
  6. ↑ Gimpel, Jean (1976). The Medieval Machine: The Industrial Revolution of the Middle Ages. New York: Penguin. с. 196.
  7. ↑ Libro del Conoscimiento, 1877 edition, p.63
  8. ↑ Libro del Conoscimiento, 1877 edition, p.67.
  9. ↑ Rogers, p.43
  10. ↑ For a copy of Usodimare's letter, see R.H. Major (1868) Life of Prince Henry of Portugal, p.104
  11. ↑ d'Avezac (1845:p.25)
  12. ↑ Usodimare's travelling companion Alvise Cadamosto in his Navigazione (1460s: p.111) makes the independent note that the Senegal River was sourced from the Biblical Gihon.
  13. ↑ Ugolino and Vadino Vivaldi Biography
  14. ↑ Peter d'Epiro; Mary Desmond Pinkowish; Sprezzatura: 50 Ways Italian Genius Shaped the World (Anchor, 2001), 105.
  15. ↑ Cary's notes in The Divine Comedy of Dante Alighieri (Harvard Classics) New York, 1909: vol. i:112.

Список літератури[ред. | ред. код]

  • (Anonym Friar) (бл. 1350–85) El Libro del Conosçimiento de todos los rregnos et tierras e señoríos que son por el mundo et de las señales et armas que han cada tierra y señorío por sy y de los reyes y señores que los proueen, escrito por un franciscano español á mediados del siglo XIV (Marcos Jiménez de la Espada ed., 1877, Madrid: Impr. de T. Fortanet online)
  • José Juan Acosta; Félix Rodríguez Lorenzo; Carmelo L. Quintero Padrón, Conquista y Colonización (Santa Cruz de Tenerife: Centro de la Cultura Popular Canaria, 1988), p. 23.
  • José de Viera y Clavijo, Historia de Canarias: Tomo I (Madrid: Biblioteca Básica Canaria, 1991), стор. 107 (XX. Лос Дженовезес).
  • D'Avezac, MAP Marquis (1845) Notice des découvertes faites au môyen-age dans l'Océan Atlantique, antérieurement aux grandes explorations portugaises du quinzième siècle, Paris: Fain et Thunot online
  • D'Avezac, MAP Marquis (1859) L'expédition génoise des fréres Vivaldi à la découverte de la route maritime des Indes Orientales au XIIIe siècle, Paris: Bertrand online
  • Rogers, F.M. (1955) «The Vivaldi Expedition», Annual Reports of the Dante Society, No. 73, p. 31-45.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вандіно_та_Уголіно_Вівальді&oldid=40689801