Ван Ань-і
| Ван Ань-і | |
|---|---|
| Народилася |
1954 Нанкін |
| Громадянство | КНР |
| Національність | китаянка |
| Діяльність | письменниця |
| Галузь | есей |
| Alma mater | Міжнародна письменницька програмаd |
| Знання мов | китайська[1] |
| Заклад | Фуданський університет |
| Напрямок | scar literatured |
| Magnum opus | The Song of Everlasting Sorrowd |
| Мати | Ru Zhijuand |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0910835 |
| |
Ван Ань-і (王安憶, 1935 ) — сучасна китайська письменниця, представниця «молодої літератури». Віце-президент Союзу китайських письменників, голова Шанхайського відділення Союзу письменників, професор університету Фудань.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походила з інтелігентної родини. Народилася у березні 1954 року у Нанкіні. Донька драматурга Ван Сяопіна та письменниці Чжу Чжицзюань. У 1955 році з родиною перебралася до Шанхаю. Тут навчалася у початковій Хуайхай (1961–1967 роки) та середній школі, яку закінчила у 1970 році. Відразу після цього за вивчення закордонних письменників відправлена на «перевиховання» до села в провінції Аньхой. У 1972 році перебирається до Сюйчжоу, де починає з 1975 року писати перші твори. У 1976 році вперше публікується. У 1978 році повертається до Шанхаю. Тут працює в редакції дитячого журналу «Ертун шидай» (Дитинство).
У 1980 році поступає на літературні курси при Союзі китайських письменників. У 1983 році бере участь у літературній програмі при Айовському університеті (США). З 1987 році зосередила увесь свій час на написанні творів, стає професійною письменницею.
Творчість[ред. | ред. код]
У доробку є понад 60 оповідань, більше 30 повістей, 7 романів, багато нарисів. Отримала загальнокитайську премію за найкращу розповідь у 1981 році («Кінцева станція»), за найкращу повість 1982 року («Швидкоплинний»), у 1985 році — за повість «Село Сяобао». За роман «Пісня про вічну журбу» у 1995 році отримала літературну премію імені Мао Дуня. Її твори перекладалися на англійську, німецьку, голландську, французьку, чеську, японську, корейську, іврит та інші мови в Китаї за кордоном.
Одна з центральних тем є зображення Шанхаю — життя різних соціальних верств містян та історії міста у дрібніцях, особливо докомуністичного періоду. Відносять до явища хайпай-веньсюе (шанхайська література). У 1990-х роках на нетривалий час відходить від хайпай-веньсюе до моделі ілюзорного художнього світу, які відкидають принцип документальності і достовірность — «Історія Дядечки» (1990 рік). З 1995 року повертається до шанхайської тематики (міський цикл "Я люблю Білла, 1995 рік; «Мейтоу», 1999 рік; «Міні», 2000 рік, «Фупін», 2005 рік). Тема міражу створює особливу тональність художнього світу роману.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
- McDougall B. Self-Narrative as Group Discourse: Female Subjectivity in Wang Anyi's Fiction // Asian Studies Review. 1995, vol. 19, № 2, р. 1-24
- Tang Xiaobin. Melancholy against the Grain: Approaching Postmodernity in Wang Anyi's Tales of Sorrow // Chinese Modernism: The Heroic and the Quotidian. Durham, 2000, p. 316–341
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.