Воскресенський Михайло Сергійович
| Воскресенський Михайло Сергійович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
25 червня 1935[1] (88 років) Бердянськ, Бердянський район, Дніпропетровська область, Українська СРР, СРСР |
| Країна |
 СРСР Росія |
| Діяльність | піаніст, музичний педагог, викладач університету |
| Alma mater | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського і Державний музично-педагогічний інститут імені М. М. Іпполітова-Іванова |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського |
| Жанр | класична музика |
| Нагороди |
    |
| Сайт | mikhailvoskresensky.com |
Воскресенський Михайло Сергійович — народний артист Росії, професор Московської консерваторії.
Народився в місті Бердянську. У 1949—1953 роках навчався у Московському музичному училищі ім. М. М. Іпполітова-Іванова (клас І. Р. Клячка). З 1953 року — студент, з 1958 року — аспірант Московської консерваторії (педагоги — Я. І. Мільштейн, Л. М. Оборін, Б. Я. Землянський, займався також на органі у класі Л. І. Ройзмана).
Проводить велику науково-методичну роботу, приділяючи найбільше уваги розкриттю образного змісту творів, удосконаленню звуковидобування, чим завжди славилася школа Ігумнова-Оборіна. Автор статей, виступів на радіо і телебаченні.
2022 року емігрував з Росії до США, заявивши про своє неприйняття російської збройної агресії проти України[2].
Біографія[ред. | ред. код]
Дитинство[ред. | ред. код]
Батько, Сергій Пантелеймонович Воскресенський, був за спеціальністю біохіміком. Мати, Надія В'ячеславівна Смирнова — вчителем музики.
Михайло Воскресенський народився 25 червня 1935 року в м. Бердянську. Незабаром хлопчика батьки відвезли до Севастополя.
В перші дні Німецько-радянської війни головна база чорноморського флоту піддалася бомбардуванню, тому сім'я вирішила повернутися до Бердянська. В семирічному віці Воскресенський виступив на сцені міського театру.
Мобілізований у вересні 1943 року в Червону Армію, Сергій Пантелеймонович в жовтні загинув у боях під Мелітополем.
Роки навчання[ред. | ред. код]
Михайло Воскресенський вчився у загальноосвітній школі № 2 та міській музичній школі. У 1948 році закінчив музичну школу, і мати відвезла його в Москву для вступу в музичне училище. Там його прослухали та зарахували у підготовчий клас.
У 1949 році Воскресенського було зараховано в Московське музичне училище ім. М. М. Іпполітова-Іванова (клас І. Р. Клячко), а у 1953 році став студентом Московської консерваторії. На другому році навчання в консерваторії педагог привів його на прослуховування до Л. М. Оборіна — першого радянського піаніста, що став переможцем міжнародного конкурсу, і той взяв його до себе в клас. На другому курсі Воскресенському призначили Сталінську стипендію, що дозволила йому відмовитися від матеріальної допомоги матері, і та змогла відправити на навчання в Москву його сестру. В консерваторії, крім занять на фортепіано у Л. М. Оборіна, Воскресенський також займався на органі в класі Л. І. Ройтмана.
У 1955 році у складі радянської делегації Михайло Воскресенський бере участь у роботі Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Варшаві.
Тут почалася його концертна діяльність, він зіграв Другий концерт Ф. Шопена з оркестром Большого театру СРСР під керівництвом знаменитого диригента Є. Свєтланова.
Потім була участь у міжнародних конкурсах піаністів: імені Шумана в Берліні (1956 рік, третє місце), імені Шумана в Ріо-де-Жанейро (1957 рік, третє місце), імені Дж. Енеску в Бухаресті, Румунія (1958 рік, друге місце). До всіх змагань молодого піаніста готував Л. М. Оборін.
Викладацька діяльність. Концерти[ред. | ред. код]
У 1958 році Михайло Воскресенський закінчив Московську консерваторію, вступив до аспірантури і став викладати предмет «Спеціальне фортепіано» в музичному училищі ім. М. М. Іполітова-Іванова.
У 1959 році він починає працювати в Московській консерваторії асистентом Л. М. Оборіна. У 1961 році закінчує аспірантуру і вже в 1962 році стає лауреатом конкурсу імені В. Кліберна у Форт-Ворті, США (третє місце).
Михайло Воскресенський стає популярним як у Радянському Союзі, так і за кордоном. Він багато виступає з концертами, його запрошують на радіо і телебачення, в тому числі на передачу «Блакитний вогник». У ці ж роки він приїздить до Бердянська і виступає з концертами в Міському будинку культури і в музичній школі.
У 1979 році присвоєно вчене звання професора.
У 1989 році — звання народного артиста Росії.
З 2007 року — завідувач кафедри спеціального фортепіано.
Учні[ред. | ред. код]
О. І. Кузнецова, С. Г. Іголінський, В. Гапян, О. Маршев, Е. Воронцова, М. Яновицький, Ю. Мартинов, К. Пак, Я. Касман, Є. Месснер, Т. Єржанов, А. Гнидін, К. Маслюк, С. Кудряков, О. Д. Набіулін, А. Тебеніхін, С. Кузнецов, В. О. Юницький, Е. Карпухова, А. Ямамото, С. Соболєв та інші.
У різних консерваторіях світу працюють професори — учні Воскресенського. Серед них: Є. Лапицька (Берлін), Е. Оганесян (Париж), Ф. Чибірова (Мехіко), Т. Постникова (Севілья), С. Осипенко (Ростов-на-Дону), О. Паршин (Москва) та інші.
Концерти студентів класу Воскресенського щороку (два рази на семестр) проходять у Малому й Рахманіновському залах Московської консерваторії, найкращі студенти беруть учать у кафедральних концертах, а також у виїзних концертах у містах Росії й за кордоном.
Манера гри на фортепіано[ред. | ред. код]
Як і його вчителю, Леву Миколайовичу Оборіну, Воскресенському з ранніх років було властиве спокійне, ясне і розумне ставлення до музики, яку він виконує. У грі Воскресенського, в його інтерпретаторських концепціях — нічого надмірного чи диспропорційного. Відмінний порядок у всьому, що робиться за клавіатурою. Усюди — в звукових градаціях, темпах, технічних деталях — неухильно строгий контроль. В його трактуваннях майже немає спірного, внутрішньо суперечливого. Що ще важливіше для характеристики його стилю — нічого надмірно особистого.
Ще одна особливість його виконавських трактувань: в них, як колись і в Оборіна — ані найменшої емоційної напруженості, ані тіні афектації.
Нічого від непомірності у вияві почуттів. Всюди — від музичної класики до експресіонізму, від Генделя до Онеґґера — душевна гармонія, витончена збалансованість внутрішнього життя. Якого б автора він не ставив у свої програми, в його грі завжди відчуваються рамки, окреслені бездоганним вихованням, сценічним етикетом, відмінним смаком.
Характеризуючи гру Воскресенського, треба сказати про одну давню добре помітну традицію в музично-виконавському мистецтві. У зарубіжному піанізмі її асоціюють зазвичай з іменами Еґона Петрі та Робера Казадезюса, в радянському — з іменем Льва Миколайовича Оборіна. Ця традиція ставить в основу виконавського процесу структурну ідею твору. Для артистів, що дотримуються її, музикування — не стихійний емоційний процес, а послідовне розкриття художньої логіки матеріалу. Провідною рисою такого стилю виконання є уважність до естетичних якостей музичної форми: до стрункості звукової конструкції, співвідношення цілого й частковостей, вивіреності пропорцій.
Як інтерпретатор Воскресенський виконує найрізноманітнішу музику. В усних і друкованих виступах він неодноразово висловлювався за якомога ширший репертуар артиста, що гастролює. В різних стилях він почуває себе однаково спокійно і впевнено. Він вміє усюди зберегти творчу рівновагу, уникнути крайнощів та нерівномірностей. Михайлу Воскресенському добре вдається розкрити стильову природу музики, яку він виконує. Це є ознакою його високої професійної культури.
Концертна діяльність. Основний репертуар[ред. | ред. код]
Концертну діяльність почав 1955 р. у складі радянської делегації на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Варшаві, де зіграв Другий концерт Ф. Шопена з оркестром Большого театру під керівництвом Є. Свєтланова. Будучи лауреатом 4 міжнародних конкурсів (ім. Шумана в Берліні, в Ріо-де-Жанейро, ім. Енеску в Бухаресті, ім. В. Кліберна в Форт-Уорте), з великим успіхом гастролює в різних містах Росії та за кордоном (усі країни Східної Європи, Бразилія, Ісландія, Австрія, Франція, Японія, США, Мексика, Перу, Італія, Іспанія, Китай, Корея, Австралія та інші).
Виступав з більш ніж 150 диригентами, серед яких — О. В. Гаук, К. П. Кондрашин, Ф. Конвічний, К. Мазур, Р. Клейнерт, К. Брасс, Дж. Притчард, М. Кейтимс, С. Скровачевський, Є. Катлевич, К. Штрий, Е. де Морі. Концертний репертуар Воскресенського включає 56 концертів для фортепіано з оркестром, у тому числі ті, що рідко виконуються: фантазія «Блукач» Шуберта-Ліста, фантазія К. Дебюссі та ін.
Перший в СРСР виконавець Концерту для фортепіано з оркестром op. 13 Б. Бріттена, Концерту для фортепіано з оркестром і Капричіо Ю. М. Буцко (присвячені Воскресенському), «Konzertmusik» для фортепіано, мідних духових і 2-х арф П. Хіндеміта, сонати es-moll О. М. Скрябіна, багателей Е. В. Денисова (присвячені Воскресенському), сонат Г. М. Шантиря і восьмої сонати Є. К. Голубєва (присвячена Воскресенському), п'єс І. М. Красільнікова, «Язичницьких поем» Р. Росселіні, Фантазії Бена Вебера (США) та інших авторів.
Перший виконавець за кордоном Концерту № 2 Д. Д. Шостаковича (фестиваль «Празька весна», Прага, 24 травня 1957 р.; диригент В. Ірачек, в присутності автора), Концерту для фортепіано і струнних А. Г. Шнітке (Будапешт, 10 жовтня 1987 г.; диригент Л. Ковач).
Сольні програми Воскресенського — це понад 40 монографічних циклів творів Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Ф. Шуберта, Ф. Ліста, Й. Брамса, С. В. Рахманінова, С. С. Прокоф'єва, Р. Шумана, Л. ван Бетховена (32 сонати, 7 сольних концертів — Малий зал консерваторії, 1973—1974 рр.), Ф. Шопена (усі твори, 9 сольних концертів — Малий зал консерваторії, 1982—1983 рр.).
Неодноразово виступав у ансамблі з Квартетом ім. Бородіна, Квартетом ім. Шостаковича, Токійським квартетом, Квартетом ім. Чайковського, зі скрипалями М. Л. Яшвілі (10 сонат Л. ван Бетховена в сезоні 2004—2005 рр.), П. Л. Берманом, Р. Ноделем, віолончелістами Є. О. Альтманом і О. О. Князевим, а також із різними співаками.
З 1980 р. виступав як органіст у Великому та Малому залах консерваторії, а також у Ризі, Талліні, Вільнюсі, Мінську, Кишиневі, Донецьку, Омську, Новосибірську, Іркутську.
Участь у журі конкурсів. Навчальні курси, майстер-класи[ред. | ред. код]
Член журі міжнародних конкурсів у Лідсі, Лондоні, Сіднеї, Утрехті, Хамамацу, Порто, Терні, Тель-Авіві, Женеві, Кельні та ін. Відповідальний секретар і член президіуму журі Міжнародного конкурсу ім. П. І. Чайковського (1978, 1990, 1994). Постійний голова журі Міжнародного конкурсу ім. О. М. Скрябіна (1995, 2000, 2004, 2008).
Регулярно проводить майстер-класи в Токійському університеті Toho Gakuen School of Music як запрошений професор, а також дає майстер-класи в багатьох музичних навчальних закладах світу (Джульярдська школа, Кертіс-інститут, Берлінська вища школа музики, Центр «Ямаха» в Парижі тощо).
Неодноразово проводив міжнародні курси підвищення майстерності за кордоном, надавав методичну допомогу музичним ВНЗ Росії.
Дискографія[ред. | ред. код]
Здійснив грамзаписи творів Ф. Шопена (всі ноктюрни, скерцо, балади, полонези сонати й рондо). Ноктюрни Ф. Шопена перевидані на компакт-диск фірмою «Classical Records». До теперішнього часу Воскресенським записано більш ніж 40 компакт-дисків.
«TRITON DML Classics» М. П. Мусоргський. «Картинки з виставки» і Д. Д. Шостакович. Друга соната. О. М. Скрябін. Усі сонати (2 CD). О. М. Скрябін. Усі этюди. П. І. Чайковський. «Пори року» і «Дитячий альбом». Й. Брамс. Три інтермеццо ор. 117; Ф. Шуберт. Музичні моменти і фантазія «Блукач»; Ф. Шопен. 2 вальса ор. 69. Спільно з О. О. Князевим віолончельна соната Ф. Шопена і Сонати Д. Д. Шостаковича для віолончели і альта в перекладенні для віолончелі.
«Aquarius» В. А. Моцарт. Фантазії c-moll, d-moll; Сонати a-moll К 310, c-moll K 457, C-dur K 545. Ф. Шопен. Рондо ор. 1, Мазурки ор. 6, Вальси ор. 34, Прелюдія cis-moll ор. 45, Фантазія-експромт ор. 66, Баркарола ор. 60 і Соната h-moll ор. 58. Р. Шуман Фантазія ор. 17, «Крейслеріана» ор. 16, а також 3 карнавали — Два Р. Шумана оp. 9 і 26 і Пештський карнавал Ф. Ліста (Дев'ята рапсодія).
«Classical records» В. А. Моцарт Рондо a-moll, Adagio h-moll; Л. ван Бетховен Соната ор. 106 «fur das Hammerklavier»; О. М. Скрябін всі сонати (2 CD); Ф. Шопен 20 ноктюрнів (2 CD); С. В. Рахманінов op. 10 и 16; Ф. Ліст Соната h-moll, Р. Шуман Танці Давідсбюндлерів.
«Останкіно» Ф. Шопен. Концерт № 2; А. Хачатурян Концерт.
У 2005 р. Московською консерваторією до ювілею Воскресенського було видано 2 диски, записані з концертів у Великому залі консерваторії, куди ввійшли твори Й. Брамса та Ф. Шуберта.
Посилання[ред. | ред. код]
- Воскресенський Михайло Сергійович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 416.
- Біографія Воскресенського на ресурсі «Все пианисты» [Архівовано 2 червня 2013 у Wayback Machine.]
- Біографія Воскресенського на Belcanto.ru [Архівовано 21 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- [1] [Архівовано 22 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- [2] [Архівовано 21 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- [3] [Архівовано 21 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- [4] [Архівовано 21 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- [5] [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Discogs — 2000.
- ↑ Franklin Foer. The Defection of Mikhail Voskresensky // The Atlantic, 26.10.2022.