Вівека Сельдал
| Вівека Сельдал | |
|---|---|
| швед. Viveka Seldahl | |
| Дата народження | 15 березня 1944[1][2][3] |
| Місце народження | Оскар[d], Швеція[3] |
| Дата смерті | 3 листопада 2001[1][2][3] (57 років) |
| Місце смерті | Kungsholm parishd, комуна Стокгольм, лен Стокгольм, Швеція[3] |
| Поховання | Скугсчюркогорден[4] |
| Громадянство |
 Швеція |
| Alma mater | Gothenburg Theatre Academyd |
| Професія | акторка |
| Нагороди |
Золотий жук (1990, 2002) |
| IMDb | ID 0783015 |
Вівека Крістіна Сельдал (швед. Viveka Kristina Seldahl; нар. 15 березня 1944, Евераммер, провінція Ємтланд, Швеція — пом. 3 листопада 2001, Стокгольм) — шведська акторка, дворазова володарка премії «Золотий жук» за найкращу жіночу роль (вдруге посмертно)[5].
Стала відома завдяки участі в серіалі Raskens, пізніше в основному грала в театрі, часто з чоловіком Свелом Вулльтером. Успіх у кінематографі прийшов у 1990 році.
Життєпис[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Вівека Сельдал народилася в Евераммері, провінція Ємтланд, недалеко від Естерсунда[6], проте зростала в Стокгольмі в приході Оскарс, де жили її рідні. Була дочкою матері-одиначки, тому багато часу проводила в Бармагоссені у батьків матері[7].
У шкільні роки любила співати і навіть виступала на випускному вечорі[6]. Після закінчення школи працювала покоївкою, продавчинею і офіціанткою[7], одночасно навчаючись акторської майстерності у Віллі Кобланка. У 1967 році, з третьої спроби, вступила до Гетеборзького театрального училища, яке закінчила в 1970 році[6].
Кар'єра[ред. | ред. код]
Отримавши театральну освіту, Сельдал стала акторкою Гетеборзького міського театру. Зарекомендувала себе як талановита акторка в двох постановках за п'єсами Бертольта Брехта: «Свята Іоанна боєнь» (1973), де виконала головну роль, і «Кавказьке крейдяне коло» (1978, у ролі Груші Вахнадзе)[8]. На головній сцені Сельдал грала до 1978 року, після чого зі Свеном Вулльтером (її чоловіком з 1971 року) перейшла в тільки но створений філіал театр Ангередс — перший в Швеції заміський театр. Після так званого «Маніфесту» разом з чоловіком покинула Ангередс і в 1983 році заснувала Фольктеатер в Євлеборзі. В 1986 році стала акторкою Стокгольмського міського театру, де грала до самої смерті. У цьому театрі найбільш яскравими роботами стали ролі у виставах «Макбет» (1992) і «Трамвай „Бажання“» (1998)[6].
Успіх на телебаченні прийшов до Сельдал з роллю Нергордс-Анни в серіалі Raskens (1976). Разом з нею в ньому знімався і Вулльтер. Також популярною стала її участь у телефільмі Polisen som vägrade ge upp (1984), але решту часу акторка майже повністю присвячувала театральній роботі. У 1989 році вона знову з'явилася на екрані у фільмі S/Y Glädjen, за роль в якому була удостоєна першої премії «Золотий жук»[6]. Незабаром вийшло ще кілька фільмів за її участі: Änglagård (1992), Änglagård andra sommaren (1994), Jerusalem (1996) і Juloratoriet (1996), а також серіали Fasadklättraren і Hammarkullen[5].
Вівека Крістіна Сельдал не тільки грала в кіно, але і співала: її виконання можна почути, наприклад, в Änglagård — andra sommaren (пісні Där rosor aldrig dör і En vänlig grönskas rika dräkt)[9]. Також вона виконала головну пісню в трилері 1999 року Mamy Blue[10].
Останні роки[ред. | ред. код]
Вівека Сельдал померла в 2001 році після довгої боротьби з онкологічним захворюванням. Її останнім фільмом стала мелодрама данського режисера Білле Аугуста «Пісня для Мартіна» (2001), за який вона посмертно була вдруге удостоєна премії «Золотий жук». У лютому 2001 року, незважаючи на хворобу, вона грала у своєму останньому спектаклі — Systrarna (за п'єсою «Три сестри») Стокгольмського міського театру за участю Івонн Ломбард та Бібі Андерссон[6].
Вівека Крістіна Сельдал похована на кладовищі Скугсчюркогорден у Стокгольмі[11].
Спадщина[ред. | ред. код]
Svensk Filmdatabas характеризує Вівеку Крістіну Сельдал як одну з найбільш яскравих шведських акторок, з щирим поглядом, у якому відображалася емоційність і чуттєвість. Завдяки цьому їй вдалося втілити в життя кілька образів несентиментальних, незалежних і сильних жінок. Критик Томас Фурсер зазначав, що Сельдал вміла відмітити трагічність своїх ролей. В інтерв'ю акторка висловлювала жаль, що їй не дісталися великі жіночі ролі 1930-х і 1940-х років, їй не вистачало образів жінок, які виводили в своїх фільмах Хассе Екман та Інгмар Бергман. На сцені вона частіше мала можливість проявити свою здатність перетворити будь-яку роль в образ, що запам'ятовується, наприклад, у кількох п'єсах Брехта, в «Макбеті» і «Трамваї „Бажання“»[7].
В пам'ять акторки заснована щорічна премія для заохочення талановитих акторів театру[12].
Родина[ред. | ред. код]
Вівека Крістіна Сельдал з 1971 року і до смерті була одружена зі Свеном Вулльтером. У 1975 році народила сина, Карла Сельдала.
Нагороди та премії[ред. | ред. код]
- 1990 — премія «Золотий жук» найкращій акторці за роль Майя-Лєни Скуг у фільмі S/Y Glädjen[5];
- 2001 — премія кінофестивалю в Карлових Варах[5];
- 2002 — премія кінофестивалю в Санта-Барбарі[5];
- 2002 — премія «Золотий жук» найкращій акторці за роль Барбари у фільмі «Пісня для Мартіна»[5].
Вибрана фільмографія[ред. | ред. код]
- 1976 — Raskens (телесеріал)
- 1982 — Ett hjärta av guld
- 1984 — Polisen som vägrade ge upp (телесеріал)
- 1984 — Taxibilder (телесеріал)
- 1989 — S/Y Glädjen
- 1991 — Guldburen (телесеріал)
- 1992 — Änglagård
- 1993 — Den gråtande ministern (телесеріал)
- 1993 — För brinnande livet
- 1994 — Änglagård — andra sommaren
- 1996 — Harry & Sonja
- 1996 — Jerusalem
- 1996 — Juloratoriet
- 1997 — Hammarkullen (телесеріал)
- 1997 — Heta lappar
- 1997 — Kenny Starfighter (телесеріал)
- 1999 — Insider (телесеріал)
- 1999 — Lusten till ett liv
- 1999 — Vägen ut
- 1999 — Mamy Blue
- 2001 — «Пісня для Мартіна»
Обрані театральні роботи[ред. | ред. код]
| Рік | Роль | Вистава | Режисер | Театр |
|---|---|---|---|---|
| 1987 | Іветта | «Матуся Кураж та її діти» Бертольт Брехт |
Рагнар Лют | Стокгольмський міський театр |
| 1996 | Кейт | «Сільвія» А. Р. Герні |
Рікард Гюнтер | Фолькан |
| 1997 | — | Jag älskar dig, markatta Ноел Ковард |
Жиль Авергель | Васатеатерн[13] |
| 1999 | Місіс Ніклбі | Nicholas Nickleby Девід Едгар |
Георг Мальвіус | Стокгольмський міський театр |
| 2001 | Ірина | Systrarna[14]Пер Улоф Енквіст за п'єсою Антона Чехова | Бенні Фредрікссон | Стокгольмський міський театр |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б Discogs — 2000.
- ↑ а б в г Sveriges dödbok 1860–2017 — 7 — Sveriges Släktforskarförbund, 2018.
- ↑ http://www.svenskagravar.se/gravsatt/45799868 — Svenskagravar.se.
- ↑ а б в г д е Viveka Seldahl – Svensk Filmdatabas. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 6 квітня 2018.
- ↑ а б в г д е Caroline Olsson/TT (2001-11-04): «Skådespelerskan Viveka Seldahl har avlidit». [Архівовано 7 квітня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Qvist, P O (2004): «Viveka Seldahl — Beskrivning». [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Viveka Seldahl - Uppslagsverk - NE.se (швед.). www.ne.se. Процитовано 6 квітня 2018.
- ↑ Änglagård andra sommaren (1994) – Svensk Filmdatabas. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 6 квітня 2018.
- ↑ Viveka Seldahl – Svensk Filmdatabas. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 6 квітня 2018.
- ↑ «Skogskyrkogården, kvarter 12, gravnummer 51a». Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 30 червня 2019.
- ↑ Skarsgård fick Seldahl-pris. Hallandsposten (швед.). Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 6 квітня 2018.
- ↑ Jag älskar dig, markatta | Svensk mediedatabas (SMDB) (швед.). smdb.kb.se. Архів оригіналу за 8 березня 2019. Процитовано 6 квітня 2018.
- ↑ Teater: Tjechov blickar på våra liv - DN.SE. DN.SE (sv-se) . 19 лютого 2001. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 6 квітня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
- Вівека Крістіна Сельдал на сайті Internet Movie Database
- Вівека Сельдал [Архівовано 10 липня 2019 у Wayback Machine.] на сайті Svensk Filmdatabas
|
|
Це незавершена стаття про шведського актора або акторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |