Віктор Брюс, 9-й граф Елґін

Віктор Брюс, 9-й граф Елґін
Народився	16 травня 1849(1849-05-16) Монреаль, Канада
Помер	18 січня 1917(1917-01-18) (67 років) Данфермлін, Файфширd, Шотландія, Сполучене Королівство
Країна	Сполучене Королівство
Діяльність	політик
Alma mater	Коледж Бейлліол
Знання мов	англійська
Посада	Secretary of State for the Coloniesd, Член Таємної ради Великої Британії і член Палати лордів
Партія	Ліберальна партія
Рід	Клан Брюс
Батько	Джеймс Брюс, 8-й граф Елґін
Мати	Mary Louisa Bruce, Countess of Elgind
У шлюбі з	Lady Constance Mary Carnegied і Gertrude Lilian Sherbrooked
Діти	Lady Elisabeth Mary Bruced, Lady Christian Augusta Bruced, Lady Constance Veronica Bruced, Edward Bruce, 10th Earl of Elgind, Robert Bruced, Alexander Bruced, Lady Marjorie Bruced, David Bruced, Lady Rachel Catherine Bruced, John Bruced, Victor Alexander Bruced і Bernard Bruced
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Віктор Брюс, 9-й граф Елґін, 1897

Віктор Александр Брюс, 9-й граф Елґін , KG, GCSI, GCIE, PC (16 травня 1849; Монреаль — 18 січня 1917, Данфермлайн) — британський ліберальний політик і державний діяч.

Життя і діяльність

Він був старшим сином Джеймса Брюса, 8-го графа Елґіна, від шлюбу з леді Мері Луїзою Ламбтон, дочкою Джона Ламбтона, 1-го графа Дарема. Як спадкоємець свого батька, він від народження носив титул лорда Брюса. Віктор народився в Монреалі, де його батько обіймав пост британського генерал-губернатора Домініону Канади. Освіту здобув у Триніті-коледжі, Ґленалмонді та Ітоні, також навчався в коледжі Бейліол Оксфордського університету.

Він був ще неповнолітнім, коли в 1863 році після смерті батька отримав дворянські титули 9-го графа Елґіна, 13-го графа Кінкардена, 9-го лорда Брюса з Кінлосса, 13-го лорда Брюса Торрі та 2-го барона Елґіна. З останнім титулом барона було пов'язане місце в Палаті лордів, яке він міг обіймати після досягнення повноліття. 5 квітня 1878 року він виголосив свою першу парламентську промову.

У лавах Ліберальної партії розпочав свою політичну кар'єру в 1886 році як перший уповноважений у справах зайнятості і скарбник домашнього господарства в уряді Ґладстона. У тому самому році він став членом Таємної ради і лордом-лейтенантом Файфширу. З 1894 до 1899 року за наполяганням Ґладстона, незважаючи на його власні застереження і скептицизм королеви Вікторії, Брюс виконував обов'язки віце-короля Індії. Більш представницький офіс віце-короля з його екстравагантним способом життя не сподобався досить консервативному і скромному Брюсу. У 1899 році він повернувся до Англії і був прийнятий там як лицар-компаньйон до Ордена Підв'язки. У 1902—1903 роках був головою парламентського слідчого комітету щодо ведення Другої англо-бурської війни.

Коли ліберали повернулися до уряду в 1905 році, Генрі Кемпбелл-Баннерман спочатку планував Брюса на посаду міністра закордонних справ, але врешті дійшов згоди з Гербертом Генрі Асквітом, лідером правого крила партії, про призначення на цю посаду Едварда Ґрея, натомість Брюса - на посаду міністра колоній (державного секретаря у справах колоній). Молодий Вінстон Черчілль був поруч із ним на посаді заступника держсекретаря. Черчилль з його манерою самореклами та його різнобічними талантами, незважаючи на нижчу посаду, був популярнішим серед публіки, ніж його начальник, Брюс. Крім стриманої, майже сором'язливої манери Брюса – широко засвідчено, що він майже ніколи не виступав на засіданнях кабінету, а також брав участь у дискусіях майже виключно лише про власний портфель – його позиціонування в Палаті лордів зробило вирішальний внесок у те, що йому не вдалося здобути репутації в Палаті громад, необхідної для виходу на центральну сцену британської політики. Як міністр колоній Брюс дотримувався більш консервативної лінії, в тому числі виступав проти запропонованого прем'єр-міністром Кемпбеллом-Баннерманом радикального вирішення південноафриканського питання через перетворення колоній Південної Африки на домініон. У 1907 році Брюс був розпорядником Імперської конференції.

У 1908 році, після смерті Кемпбелла-Баннермана і формування уряду Асквіта, в якому йому не запропонували посади, Брюс пішов у відставку та усунувся від публічного життя.

Шлюби та нащадки

У 1876 році він одружився з леді Констанс Мері Карнеґі (1851-1909), дочкою Джеймса Карнеґі, 9-го графа Саутеска . Від цього шлюбу народилося одинадцятеро дітей:

• Едвард Брюс, 10-й граф Елґін (1881–1968), ⚭ 1921 Кетрін Елізабет Кокрейн, дочка Томаса Кокрейна, 1-го барона Кокрейн з Калтс ;
• Роберт Брюс (1882–1959), майор британської армії, ⚭ 1910 Мері Кетрін Ліндлі;
• Александр Брюс (1884–1917), окружний комісар у Британській Східній Африці ;
• Девід Брюс (1888–1964), полковник британської армії, ⚭ 1919 Джанет Росторн;
• Джон Бернард Брюс (1892–1971), капітан Королівського флоту, ⚭ 1923 Гелен Рейчел Росторн;
• Віктор Александр Брюс (1897–1930), ⚭ 1929 Мод Рудольф Снеддон;
• Елізабет Мері Брюс (1877–1944), ⚭ 1898 сер Генрі Бебінгтон Сміт;
• Крістіан Августа Брюс (1879–1940), ⚭ 1904 Сер Герберт Кіннерд Оґілві, 12-й баронет;
• Констанція Вероніка Брюс (1880-1969);
• Марджорі Брюс (1885-1901);
• Рейчел Кетрін Брюс (1890–1964), ⚭ 1911 сер Гаррі Калверт Вільямс Верні, 4-й баронет.

У 1913 році він одружився з Гертрудою Ліліан Шербрук († 1971), вдовою Фредеріка Чарльза Ешлі Оґілві. З нею мав сина:

• Бернард Брюс (1917–1983), капітан британської армії, ⚭(1) 1958–1968 Мері Кокс Гамфріс, ⚭(2) 1970–1976 Джорджина Джулія Сьюзен Ардженті, ⚭(3) 1976 Мері Патрісія Аннес.

Література

• Ronald Hyam: Elgin and Churchill at the colonial office, 1905–1908. The watershed of the Empire-Commonwealth. Palgrave Macmillan, London 1968.
• William St. Clair: Lord Elgin and the Marbles. Oxford University Press, London 1967.

Вебпосилання

• HANSARD 1803–2005 → Mr Victor Bruce [Архівовано 16 лютого 2022 у Wayback Machine.](англ.)
• Victor Alexander Bruce, 13th Earl of Kincardine//ThePeerage [Архівовано 27 січня 2022 у Wayback Machine.](англ.)