Габріель Бонвало
| Габріель Бонвало | |
|---|---|
 | |
| Народився |
13 липня 1853[1][2] Епань |
| Помер |
10 грудня 1933[1][2] (80 років) Париж[1] |
| Поховання | цвинтар Луассаd |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | мандрівник-дослідник, політик, письменник |
| Знання мов | французька[3] |
| Членство | Académie des sciences d'outre-merd |
| Посада | депутат Національної асамблеї Франції |
| Нагороди | |
П'єр Габріель Едуард Бонвало (13 липня 1853 року — 10 грудня 1933 року) — французький дослідник Центральної Азії і Тибету. Народився в комуні Епань в департаменті Об у Франції в родині П'єра Бонвало і Луїзи-Феліції де Жарден. Школу майбутній дослідник відвідував у Труа[4].
Експедиції в 1880—1887 роках[ред. | ред. код]
У 1880—1882 роках він відвідав частину Центральної Азії, яка перебувала під контролем Російської імперії, і повернувся до Франції через Бухару, Каспійське море і Кавказ. Його подорожі фінансувалися Міністерством освіти Франції. У 1886 році він подорожував Центральною Азією разом з Гійомом Капусом, ботаніком і етнографом, і художником Альбером Пепіном[4].
Відправившись з Ташкента в 1886 році, вони вирушили до кордону з Афганістаном. Зиму експедитори перечекали в Самарканді, намагаючись знайти шлях, який дав би їм можливість перетнути Памір з півночі на південь і досягти Китаю. Як європеєць, Бонвало ставився зверхньо до місцевих жителів і використовував погрози і силу, щоб роздобути спорядження, припаси, в'ючних тварин і носіїв. Він перетнув Памір, Читрал, де затримався більш ніж на місяць, і Каракорум, поки не досяг Кашміру. За цю експедицію дослідник був нагороджений Французьким географічним товариством в Парижі[4].
Експедиція 1889 року[ред. | ред. код]
У 1889 році Бонвало очолив експедицію на Тибет, яку фінансували герцог Шартрський Роберт і його син, принц Анрі Орлеанський[4].
Початковий план Бонвало полягав у тому, щоб перетнути Азію і досягти Тонкіна у Французькому Індокитаї. Європу і Росію він хотів перетнути поїздом, а потім продовжити шлях пішки та верхи до кордону з Китайським Туркестаном. Дослідник хотів бути першим європейцем, який би перетнув пустелі Гобі і Лоб-Нор[4]. Потім він хотів піднятися на Тибетське плато і спробувати потрапити в Лхасу, закриту у той час для чужинців. Далі його план передбачав пройти 1700 км Східним Тибетом, щоб дістатися до Юньнаня і вже звідти — до річки Меконг, і далі — до Індокитаю. В результаті його експедиція повинна була пройти 9500 км, в тому числі місцевостями, ще недослідженими європейцями. Бонвало супроводжував у подорожах бельгійський місіонер Констант де Декен, який приєднався до експедиції в Жаркенті (Туркестан), і Анрі Орлеанський; вони допомагали в якості фотографа і ботаніка.
Початок експедиції пройшов у відносно комфортних умовах, подорож не мала труднощів, поки вони не досягли кордону між Росією і Китайським Туркестаном. Експедиція вступила на територію, що знаходилася під контролем Китаю, і рушила далі, пройшовши через Тянь-Шань, Таримську западину і Лоб-Нор. Зиму вони потім вимушені були провести в Тибеті. Члени експедиції Бонвало знову примусили місцеве населення забезпечувати їх кіньми і провідниками, й навіть погрожували місцевому керівникові тюремним строком. Дорогою до міста Лхаси вони були затримані місцевими чиновниками[4]. Доступ до Лхаси дослідники так і не отримали, після довгих переговорів експедиції дозволили лише продовжити свій шлях до східних кордонів Тибетського плато. У червні вони врешті-решт досягли Кандіна, а вже у вересні 1890 року — Ханоя .
Подальша кар'єра[ред. | ред. код]
Габріель Бонвало хотів своїми експедиціями, що фінансувалися французьким урядом, продемонструвати могутність Франції. Після поїздки в Алжир в 1893 році Бонвало зацікавився націоналізмом і став затятим прихильником ультраправих організацій і французьких колоніалістів. У 1894 році він заснував свою проколоніалістичну організацію[4]. У 1898 році здійснив експедицію до Ефіопії і приєднався до експедиції Маршана в Фашоді. Але через неуспішність переговорів з ефіопським імператором Менеліком II, Бонвало покинув експедицію до того, як вона досягла Судану .
Він, у якості депутата від Парижа, працював в Парламенті Франції в 1902—1906 роках. З 1912 по 1920 рр. Бонвало був мером Брієн-ле-Шато в своєму рідному департаменті Об. Помер в Парижі 10 грудня 1933 року.
Див. також[ред. | ред. код]
Бібліографія[ред. | ред. код]
- En Asie Centrale. De Moscou en Bactriane (1884)
- En Asie Centrale. Du Kohistan à la Caspienne (1885)
- Du Caucase aux Indes, à travers le Pamir (1888)
- Through the Heart of Asia Over the Pamir to India (1889)
- De Paris au Tonkin à travers le Tibet inconnu, ouvrage contenant cent huit illustrations d'après les photographies prises par le prince Henri d'Orléans (1892)
- L'Asie inconnue, à travers le Tibet (1896)
- Sommes-nous en décadence? (1899)
- Propos d'un Français (1911)
- Une lourde tâche (1913)
- Voyages. Les Chercheurs de routes. Marco-Polo (1924)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #117620483 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д е ж Пьер Габриэль Эдуард Бонвало (англ.). Архів оригіналу за 30 липня 2012. Процитовано 9 травня 2011.
Література[ред. | ред. код]
- Бонвало, Пьер-Габриэль // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
|
