Гайчук Віктор Володимирович
.svg)
Гайчук Віктор Володимирович (молд. Victor Gaiciuc; нар. 12 березня 1957, Пепень, Синжерейський район, Молдавська РСР, СРСР) — радянський і молдавський військовий, державний і політичний діяч, дипломат. Тричі обирався — Міністром оборони Республіки Молдова.
Радник Президента Республіки Молдова в галузі оборони і національної безпеки, Секретар Вищої ради безпеки Республіки Молдова з 12 серпня — 22 листопада 2019 і з 17 березня — 20 листопада 2020.
Голова Спілки офіцерів Республіки Молдова з 2012 року. Кавалер Ордена Республіки (2017). Дивізійний генерал (2020).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 12 березня 1957 року в селі Пепень Синжерейського району Молдавської РСР[1]. З дитинства мріяв стати льотчиком:
|
Напевно, на мене вплинули книга і фільм про знаменитого льотчика Олексія Маресьєва «Повість про справжню людину». У мене тоді в свідомості відклалося, що льотчики — це відважні, сміливі, благородні люди. Коли це почуття у мене з'явилося, я прагнув усіма силами його реалізувати — відправляв листи у військове училище, почав вчити ту іноземну мову, яку потрібно було здавати на іспитах, посилено займався спортом. Крім того, я народився в селі Пепені, яке знаходиться неподалік від військового аеродрому в Маркулештах. З ранніх років я спостерігав, як в небі літають винищувачі мить. Мені вони здавалися срібними птахами. Звичайно, мені теж хотілося літати. І я щасливий, що зміг реалізувати свою дитячу мрію[2]. | 
|
Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба у 1978 році. З 1986 по 1989 рік навчався у Військово-політичній академії імені В. І. Леніна.
У 1997 році пройшов курси коледжу НАТО в Римі. Володіє російською та французькою мовами. Доктор історичних наук.
Після закінчення Харківського училища льотчиків з 1978 по 1986 рік проходив службу у ВПС СРСР льотчиком, старшим льотчиком, командиром ланки, заступником командира ескадрилії авіаційного полку в Забайкальському і Білоруському військових округах.
Після закінчення Військово-політичної академії імені В.І. Леніна, в 1989 році продовжив службу в Білоруському військовому окрузі.
Начальник навчального відділу, після — заступник командира авіаційного полку, який відповідає за підготовку кадрів.
У 1993 році повернувся до Республіки Молдова, де був призначений головним фахівцем, начальником відділу гуманітарної підготовки Управління навчання кадрів Міністерства оборони Республіки Молдова. З 1994 року очолював дирекцію з навчання. Під керівництвом Гайчука були розроблені гуманітарні та юридичні програми підготовки та навчання солдатів-строковиків, сержантів, молодшого та середнього офіцерського складу. Викладацький склад почав комплектуватися військовими та цивільними педагогами. Так само виступав з ініціативою з розробки концепції військово-патріотичного виховання молоді в Республіці Молдова. Ця концепція, поряд з планом дій, була згодом затверджена Постановою Уряду і, з незначними змінами, залишається дієвою досі. Гайчуку належить ідея, яку він вважав необхідною і доцільною: включити в процес військової освіти морально-християнський елемент, у зв'язку з чим ініціював укладення угоди про співпрацю з Молдавсько-Кишинівською митрополією. В результаті у всіх військових підрозділах були включені посади капеланів, які працюють серед солдатів, присутні на всіх військових заходах і святах, сприяючи військово-патріотичній освіті військовослужбовців. Крім освітніх програм, під керівництвом Віктора Гайчука були складені військові статути, розпочато процес з підготовки до видання в 8 томах «Книги пам'яті Молдови», а розроблена законодавча і нормативна база стала основою для створення згодом Центру досліджень оборони і безпеки Військової академії Республіки Молдова[3]..
З 3 червня 1997 по 7 квітня 1999 рік — заступник Міністра оборони Республіки Молдова, що відповідає за підготовку кадрів, військове право і міжнародні відносини[4][5][6][7].
У 1999—2000 роках — комісар Військово-адміністративного управління Міністерства оборони Республіки Молдова. З 14 квітня 2000 по 11 травня 2001 рік — знову заступник Міністра оборони, відповідальний за міжнародне співробітництво, в тому числі з НАТО («Партнерство заради миру»)[8][9][10][11].
На підставі вотуму довіри, наданого парламентом, Указом Президента Республіки Молдова від 19 квітня 2001 року полковник Віктор Гайчук призначений Міністром оборони Республіки Молдова в уряді Василя Тарлєва. 20 лютого 2002 року було присвоєно військове звання бригадного генерала. 15 жовтня 2004 року звільнений з посади Міністра оборони.
Сім'я[ред. | ред. код]
Дружина — Валентина Гайчук, сини — Сергій та Адріан.
Родич екс-президента Молдови Ігоря Додона, який був нанашем (посадженим батьком) на весіллі Сергія — старшого сина Віктора Гайчука.
Нагороди[ред. | ред. код]
Має нагороди Казахстану, Киргизії, України.
- Медаль «За бездоганну службу» II ступеня
- Медаль «За бездоганну службу» III ступеня
- Медаль «100-річчя авіації»
- Медаль Національної армії
- Орден Преподобного Паїсія Величковського II ступеня (Православна Церква Молдови)
- Орден командора (Королівства Бельгія)
- Орден «Вірність Батьківщині» III ступеня (12 березня 2007) — за заслуги в забезпеченні обороноздатності держави і внесок у розвиток співпраці між Республікою Молдова та іншими державами та міжнародними організаціями
- Орден «Вірність Батьківщині» II ступеня (14 березня 2012) — за заслуги в розвитку ветеранського руху, внесок у виховання молодого покоління в дусі патріотизму і плідну організаторську і громадську діяльність
- Орден Республіки (27 серпня 2017) — за особливі заслуги перед державою, довголітню плідну працю в різних областях, високі професійні якості та активну громадську діяльність
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Хто такий Віктор Гайчук[недоступне посилання]
- ↑ Віктор Гайчук: про службу в авіації, космонавтиці та дипломатії[недоступне посилання]
- ↑ Генерал Віктор Гайчук: «Мене вабило небо». Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ Постановление Правительства Республики Молдова от 03.06.1997 г. № 509-II «О назначении господина Виктора Гайчука заместителем министра обороны». Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ Указ Президента Республики Молдова от 03.06.1997 г. № 191 «О назначении господина Виктора Гайчука заместителем министра обороны». Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ Постановление Правительства Республики Молдова от 25.03.1999 г. № 183 «Об освобождении господина Виктора Гайчука от должности заместителя министра обороны». Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ Указ Президента Республики Молдова от 07.04.1999 г. № 955-II «Об освобождении господина Виктора Гайчука от должности заместителя министра обороны»
- ↑ Постановление Правительства Республики Молдова от 10.04.2000 г. № 350 «О назначении господина Виктора Гайчука на должность заместителя министра обороны». Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ Указ Президента Республики Молдова от 14.04.2000 г. № 1420-II «О назначении господина Виктора Гайчука на должность заместителя министра обороны»
- ↑ Постановление Правительства Республики Молдова от 04.05.2001 г. № 290 «Об освобождении господина Виктора Гайчука от должности заместителя министра обороны». Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
- ↑ Указ Президента Республики Молдова от 11.05.2001 г. № 38-III «Об освобождении господина Виктора Гайчука от должности заместителя министра обороны». Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 12 березня 2022.
Література[ред. | ред. код]
- Constituirea Armatei Naționale (cronica evenimentelor 1989—1992) (Ed. Civitas, Chișinău, 1999), 108 p. — împreună cu Vitalie Ciobanu;
- Premise ale formării organismului militar al Republicii Moldova. În revista «Cugetul» nr. 4/1999, p. 22-24;
- Crearea Armatei Naționale al Republicii Moldova în contextul evenimentelor istorice. În revista «Tyrageția» nr. 9/2000, p. 285—297.
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія Віктора Гайчука з сайту RISE
- Біографія Віктора Гайчука з сайту alegeri.md [Архівовано 6 листопада 2021 у Wayback Machine.]
|
