Ген бога[1] — гіпотеза, згідно з якою ген, що кодує протеїн VMAT2, відповідає за схильність людини до духовних, містичних та релігійних переживань, віри в Бога. Гіпотеза була запропонована американським вченим та популяризатором науки Діном Хамером, директором Національного Інституту Раку в США.
Гіпотеза базується на генетичних, нейробіологічних та психологічних дослідженнях. У ході проведеного Хамером з колегами дослідженні виявили відмінності в генетичному коді «більш віруючих» та «менш віруючих». Цитозин був знайдений в «більш віруючих», аденін — в «менш віруючих».
Відповідно до гіпотези, ген Бога є нейрофізіологічною структурою, що відповідальна за суб'єктивне відчуття наявності Бога та пов'язані з цим духовні та містичні переживання. Гіпотеза базується на уявленні, що моноамінові нейромедіатори, в першу чергу допамін та серотонін, відіграють ключову роль в нейрохімії духовних та релігійних переживань.
У своїй роботі Хамер декларує, що «духовність» є частково спадковою ознакою, за яку певною мірою відповідає VMAT2 — білок, що транспортує моноамінові нейромедіатори в синаптичний простір із везикул. Віруючі люди мають вроджений підвищений рівень допаміну, серотоніну та норадреналіну.
Підвищений рівень цих медіаторів в певних ділянках головного мозку, насамперед в префронтальній корі, вентральній зоні покришки та прилягаючому ядрі є нейробіологічною основою релігійних переживань.
За Хамером, такий алель гену VMAT2 надає переваги у природному доборі — віруючі наділені певним «вродженим оптимізмом», що надалі сприяє позитивним ефектам на фізичному або психологічному рівнях.