Голієвська Ія Іллівна
| Голієвська Ія Іллівна | |||
|---|---|---|---|
| Народилася |
22 червня 1925 село Усть-Чариш Алтайський край | ||
| Померла | 31 грудня 2011 (86 років) | ||
| Громадянство |
 СРСР Росія | ||
| Діяльність | снайпер у ріки ВВВ, учитель | ||
| Нагороди |
| ||
Іллічна Голієвська (Віліткевич) (22 червня 1925 року, село[1] -Чариш Алтайський край — 31 грудня 2011 року) — радянський сержант — снайпер, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджена орденами та медалями (в нагородних документах.[2][1]
У роки війни особисто знищила 76 німецьких солдатів і офіцерів і винесла з поля бою 18 радянських бійців із їхньою зброєю.[2]
Біографія[ред. | ред. код]
Ія Іллівна народилася 22 червня 1925 року в селі Усть-Чариш Алтайського краю, до війни жила в місті Златоусті Челябінської області, де закінчила десять класів середньої школи.[2] Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна Іє Голієвській було шістнадцять років, працювала на машинобудівному заводі та одночасно займалася на курсах стрілецької підготовки.
У сімнадцять років І. І. Голієвська 15 грудня 1942 року добровільно вступила до лав Червоної Армії, потім Ія Іллівна в місті Подільську закінчила Центральну жіночу школу снайперської підготовки. Служила в 69-му Гвардійському стрілецькому полку (21-а гвардійська Невельська стрілецька дивізія, 3-а Ударна армія).[2][1]
З 10 травня 1943 року була на Калінінському фронті, де відкрила свій снайперський рахунок (9 серпня 1943 року). Першу свою бойову нагороду медаль «За відвагу» Ія Іллівна Голієвська — снайпер 3-го стрілецького батальйону 69-го Гвардійського стрілецького полку (21-а гвардійська стрілецька дивізія, 2-й Прибалтійський фронт) отримала 16 листопада 1943 року за знищення двадцяти німецьких солдатів і офіцерів.[2] У грудні 1943 року Ія Іллівна була тяжко поранена.[2]
На початку 1944 року Ія Іллівна знищила тридцять два німецьких солдати й офіцери, у жовтні 1944 року — 63 солдатів і офіцерів противника, нагороджена орденами Слави 3-го ступеня та Вітчизняної війни 2-го ступеня, у травні 1945 року була нагороджена Орденом Слави 2-го ступеня за знищення 76 фашистських солдатів і офіцерів, а в 1985 нагороджена орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.[2] Велику Перемогу Ія Іллівна Голієвська зустріла в Берліні, там же вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — Михайлом Антоновичем Віліткевичем.
Після війни, в 1946 році вступила до Московського вчительського інституту.[2] Після закінчення інституту пропрацювала близько сорока років учителем російської мови: на початку в Московській школі № 615, потім працювала в школі № 8 та ліцеї № 4 міста Красногорська.[2]
Померла Ія Іллівна 31 грудня 2011 року.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня ;
- Орден Вітчизняної війни 2-го ступеня ;
- Орден Слави 2-го ступеня ;
- Орден Слави 3-го ступеня ;
- Медаль «За відвагу».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Советские снайперы 1941—1945. Голиевская (Вилиткевич) Ия Ильинична. Архів оригіналу за 16 січня 2020. Процитовано 4 квітня 2020.
- ↑ а б в г д е ж и к Советские снайперы Великой Отечественной войны 1941—1945 гг. Голиевская (Вилиткевич) Ия Ильинична. Архів оригіналу за 9 лютого 2020. Процитовано 4 квітня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
- Голіївська Ія Іллівна
- Голієвська (Віліткевич) Ія Іллівна
- Екскурсія експозицією: «Вчитель життя — Ія Іллівна Віліткевич»
