Гук Василь Юрійович
| Гук Василь Юрійович | |
|---|---|
| Народився |
2 лютого 1927 Церковна, Долинський район, Україна |
| Помер |
11 листопада 2017 (90 років) Івано-Франківськ, Україна |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | краєзнавець, педагог, громадський діяч, політичний в'язень |
| Alma mater | Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка |
| Членство | UPA |
Василь Юрійович Гук (2 лютого 1927, с. Церківна, Долинський район , Івано-Франківська область — 11 листопада 2017, Івано-Франківськ) — учасник визвольних змагань, вчитель, політв'язень, громадський діяч, краєзнавець.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 2 лютого 1927 р. в с. Церківна Долинського району Івано-Франківської області в релігійній національно свідомій українській сім'ї. Батько його — учасник визвольних змагань часів Західно-Української Народної Республіки, колишній старшина Української Галицької Армії.
Початкову освіту здобув у рідному селі. Семирічну школу закінчив у 1943 р. в місті Болехові.
В 1944 р. почав навчання у восьмому класі Болехівської середньої школи. Зі шкільної лави його забрали на фронт. 14 жовтня 1944 р. В. Гук втікає з військового ешелону, повертається до рідного села Церківна і перебуває в підпіллі районного і надрайонного Проводу ОУН-УПА[1].
У вересні 1945 р. за наказом надрайонного поводу ОУН-УПА легалізується і вступає на навчання до Стрийського педучилища, виконуючи підпільно завдання надрайонного проводу. Після закінчення училища вчителює у Вороблевицькій семирічній школі Меденицького району Дрогобицької області. Від 1950 р. викладає українську мову і літературу в Демидівській семирічній школі Ходорівського району.
У 1952 р. закінчує Дрогобицький учительський, а в 1957 р. — педагогічний інститут. Від 1955 р. — директор Тисменичанської вечірньої та завуч середньої шкіл.
З 1956 р. — директор Іваниківської семирічної школи Богородчанського району. За його ініціативи тут було встановлено перший у Богородчанському районі пам'янтик Тарасу Григоровичу Шевченку.
19 квітня 1973 р. за звинуваченням в антирадянській пропаганді був заарештований і засуджений за ст. 1887 КК УРСР[2]. 1988 р. реабілітований.
Після відбуття покарання вчителювати йому заборонили. П'ятнадцять років працював гальваніком в Івано- Франківському виробничому об'єднанні «Промприлад».
Обраний секретарем ТУМ ім. Т. Шевченка. 14 березня 1989 р. на обласній конференції товариства був обраний членом ради, а на наступних двох звітно-виборних конференціях — членом правління Івано-Франківського обласного товариства «Просвіта».
В перші роки Незалежності брав активну участь у заходах по утвердженні у школах української мови, був заступником голови обласної управи Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, член братства
УПА і «Меморіалу», працював у музеї Олекси Довбуша.
Зібрав колекцію зразків вишивок Долинського та Богородчанського районів Івано-Франківської області.
Помер 11 листопада 2017 року на 90-му році життя в м. Івано-Франківськ[3].
Літературна діяльність[ред. | ред. код]
Автор книг :
- «Церківна і Станківці» (2004),
- «Святиня крізь століття»[4] (2009),
- «Шлях до волі» (2012),
- «Афоризми» (2013),
- «Я все віддав тобі, Україно» (2017).
Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]
Лауреат премії ім. Марійки Підгірянки — 2005 (за книгу «Церківна і Станківці»), нагороджений Дипломом Народного Руху України за перемогу у першому Всеукраїнському конкурсі « Сто духовних центрів України» (за книгу «Святиня крізь століття»), нагороджений медалями: «Будівничий України», «Учасник Другої світової війни», «За заслуги перед Прикарпаттям».
Автор понад 50-ох статей у журналах «Перевал», «Краєзнавець Прикарпаття» і газетах «Шлях перемоги», «Галичина», «Літературна Україна», «Галицька просвіта», «Заграва».
Почесний громадянин с. Церківна (2010 р.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Наймолодший»: історія 90-річного зв'язкового УПА з Івано-Франківська. "Репортер" (укр.). 24 лютого 2017. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 19 січня 2022.
- ↑ Інтернет-версія газети "Галичина": Василь Гук: Кагебисти ні на крок не відпускали мене від себе. web.archive.org. 13 червня 2018. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 19 січня 2022.
- ↑ Zaxid.net. В Івано-Франківську помер 90-річний зв’язковий УПА Василь Гук. ZAXID.NET (укр.). Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
- ↑ Святиня крізь століття. "Репортер" (укр.). 16 лютого 2010. Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Гук В. Афоризми / зібрав і видав Василь Гук. – Івано-Франківськ : [ВГЦ «Просвіта»], 2013. – 58 с.
- Гук В. Церківна і Станківці: історико-етнографічний нарис / Василь Гук. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. — 640 с.
- Гук В. Святиня крізь століття: історія церкви св. Параскеви у с. Церківна / Василь Гук. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2009. — 472 с.
- Гук В. Шлях до волі / Василь Гук. — Івано-Франківськ: Просвіта, 2012. — 628 с.
- Гук В. Я все віддав тобі, Україно / Василь Гук. — Івано-Франківськ: Просвіта, 2017. — 364 с.
- Гук Василь // Ярич І. 1000-ліття в обличчях / Іван Ярич. — Івано-Франківськ, 2003. — С. 75.
Посилання[ред. | ред. код]
- Зв'язковий УПА Василь Гук: Сказали, що вмирати є кому, не буде кому будувати Україну [Архівовано 8 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- Василь Гук — Шях до волі / Івано-Франківськ [Архівовано 8 листопада 2021 у Wayback Machine.]