Древляни займалися землеробством, скотарством і ремеслами (залізоплавильним, виготовленням з овруцького шиферу пряслиць тощо).Сама назва слова свідчить, що їхні ремесла були тісно пов'язані з обробкою та виробів із деревини.
Назва племені деревляни дав.-рус. «дєрєвлѧнє» (укр.деревляни, дав.-рус.Древлѧне[3]) ідентична церковнослов'янському слову древляни, «дрєвлєнє», де неповноголосся видає запозичення з староболгарської. В давньоруській найперша форма це «дєрєвлѧнє» є у значенні дерева за верем'яних літ первинно «лісові люди»: занє сѣдоша въ лѣсѣхъ «бо вони поселилися в лісах» (Лаврентівський літоп.), у середньогрецькій Δερβλενίνοι [букв.
дервленіні] (Кост. Багр.). Від де́рево. Так прозвалося як й інші племена за місцевістю, тому вторинне значення деревній як старий, старший, яке у стар.-церк.-слов. дрєвній є вторинним значенням слова.
884 року київський князь Олег Віщий підкорив деревлян, але після його смерті (912 року) вони вийшли з-під влади м. Києва.
914 року київський князьІгор знову підкорив деревлян, у яких, однак, залишився свій князь. 942 року відбулися збройні сутички між військами київського князя й деревлянами, які прагнули стати незалежними від Києва. Спроба князя Ігора945 року провести повторний збір данини серед древлян привела до повстання деревлян і загибелі князя. За легендою після смерті Ігора, древлянський князь Мал сватався до його дружини Ольги, але вона знищила сватів і повела дружину на Коростень. 946 року княгиня Ольга придушила повстання і ліквідувала древлянське князівство. Східну частину земель древлян з центром у місті Вручій було включено до Київського князівства.
Житичі (плем'я) — відомий чеський вчений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доводив, що древнє городище — майбутній Житомир — виник як центр племені «житичів», що входило в племінний союз древлян.
↑ абвгстор. 497, том 2, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4050-7
↑ абстор. 2171, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
↑стр. 474, 377, 228—229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.)(лат.)
стр. 474, 377, 228—229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАНВ. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.)(лат.)
Гайдай Л. // «Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях».- м. Луцьк: вид. «Вежа», 2000 р.
Антонович В. Б., «Древности Юго-Западного края. Раскопки в стране древлян» («Материалы для археологии России», № 11, г. СПб., 1893 г.).
Третьяков П. // «Восточнославянские племена», 1948 г. (рос.)
Орлов А. С., Георгиева Н. Г., Георгиев В. А., Древляне [Архівовано 8 жовтня 2006 у Wayback Machine.] // Исторический словарь. 2-е изд. М., 2012, с. 170. (рос.)