Джеймс Дуглас (боксер)
Джеймс Дуглас | |
---|---|
Загальна інформація | |
Прізвисько | Бастер (англ. Buster) |
Громадянство | США |
Народився |
7 квітня 1960 (62 роки) Колумбус, Огайо, США |
Alma mater | Mercyhurst Universityd, Coffeyville Community Colleged і Linden-McKinley High Schoold |
Вагова категорія | Важка |
Стійка | Правша |
Зріст | 192 см |
Розмах рук | 211 см |
Професіональна кар'єра | |
Перший бій | 31 травня 1981 |
Останній бій | 19 лютого 1999 |
Пояс |
WBC, WBA, IBF |
Боїв | 46 |
Перемог | 38 |
Перемог нокаутом | 25 |
Поразок | 6 |
Нічиїх | 1 |
Не відбулося | 1 |
Джеймс Дуглас (англ. James Douglas; також зустрічається написання і вимова його прізвища як Даглас; 7 квітня 1960, Колумбус, Огайо, США), більш відомий як Джеймс «Бастер» Дуглас (англ. James «Buster» Douglas) — американський боксер-професіонал, який виступав у важкій ваговій категорії. Абсолютний чемпіон світу у важкій вазі (1990). Чемпіон світу у важкій вазі за версіями WBC (1990), WBA (1990), IBF (1990).
Ранні роки[ред. | ред. код]
Син професійного боксера Біллі Дагласа[1]. Старший із чотирьох синів у сім'ї. Джеймс навчався у середній школі Linden McKinley High School, яку закінчив у 1977 році. У шкільні роки Джеймс добре грав у футбол і в баскетбол, у випускному класі він навіть допоміг привести команду своєї школи до перемоги в чемпіонаті штату з баскетболу AAA у 1977 році. Закінчивши школу, Джеймс продовжив освіту в коледжі Coffeyville Community College, де незабаром почав виступати за чоловічу басткетбольну команду коледжу в 1977—1978 роках, влітку 1979 року він перевівся в коледж Sinclair Community College, де відразу потрапив до коледжу. успішно виступав із 1979 по 1980 рік. У 1980 році Джеймс з баскетбольної стипендії продовжив навчання в університеті Mercyhurst University, але залишив навчання після першого семестру і повернувся до рідного Коламбуса для того, щоб професійно зайнятися боксом[2]. Вперше боксерські рукавички Дуглас одягнув у 10 років, перші уроки боксу йому викладав його батько, який став і його дитячим тренером[3].
Професійну кар'єру розпочав у 1981 році і майже відразу після перших боїв отримав репутацію пересічного бійця, з визначними даними, але з відсутністю в характері вольових якостей та необхідної жорстокості. На тренуваннях Джеймс не викладався і не шанував загальнофізичну підготовку, через що йому не вистачало витривалості виступати на пристойному рівні. Крім того, він мав проблеми із зайвою вагою.
Професійна кар'єра[ред. | ред. код]
Перший професійний бій Дугласа відбувся 31 травня 1981 року, противником Бастера був Ден Омоллі, який мав на своєму рахунку вже 6 боїв, які він виграв, проте Дуглас нокаутував його в 3-му раунді.
1981—1984[ред. | ред. код]
Здобувши потім ще 2 перемоги, Дуглас вийшов на ринг у жовтні того ж року проти непереможеного Абдула Мухейміна. У цьому бою Джеймс розсік своєму опоненту обидва ока і після 5-го раунду лікар зупинив поєдинок.
Бій з Девідом Беєм[ред. | ред. код]
Через місяць відбувся двобій Дугласа з дебютантом Девідом Беєм. Бей несподівано нокаутував Бастера у 2-му раунді. Дуглас зазнав першої поразки в кар'єрі.
Бій з Мелом Деніелсом[ред. | ред. код]
24 квітня 1982 року Дуглас нокаутував боксера-початківця Мела Деніелса. Через 18 днів — 12 травня 1982 у Дугласа загинув 17-річний брат Артур. Джеймс важко переживав смерть молодшого брата і впав у депресію[3]. На ринг він не виходитиме 6 місяців.
Бій зі Штеффеном Тангстадом[ред. | ред. код]
У жовтні 1982 року Дуглас зустрівся з непереможеним Стеффеном Тангстадом. На бій з ним Дуглас вийшов із явною перевагою та з жировими складками на спині. У бою Дугласа було оштрафовано на 2 очки. У 8-му раундовому бою всі троє суддів присудили нічию.
Бої з Джессі Кларком[ред. | ред. код]
Після цього менеджери Дугласа вважали за благо посадити його на два роки на так звану «мішкову дієту», тобто виставляючи проти нього відверто слабких боксерів. Серед них виділявся Джессі Кларк, боксер з унікальним послужним списком — провівши 30 професійних боїв, він програв усі 30 та 27 з них нокаутом. Проти нього Даглас у своїй кар'єрі бився тричі. В 1983 Дуглас зустрівся з ним двічі протягом одного місяця, обидва рази відправивши противника в нокаут в першому раунді.
Бій із Дейвом Джонсоном[ред. | ред. код]
У липні 1983 року Бастер зустрівся з малопримітним Дейвом Джонсоном, Джонсон на той час вже мав 13 поразок у своєму активі, причому 10 останніх боїв він програв поспіль. Проте Дугласу він нав'язав важкий зустрічний бій. Бій тривав усі відведені 10 раундів і Джонсон був близьким до перемоги, але після закінчення поєдинку рішенням більшості суддів перемогу присудили Дугласу.
Бій із Майком Уайтом[ред. | ред. код]
У грудні 1983 року Даглас зустрівся з маловідомим Майком Уайтом. Дуглас домінував весь бій, але до кінця бою помітно втомився, у 9-му захопившись атакою напоровся на зустрічний хук і несподівано опустив руки, чим блискавично скористався Уайт і нокаутував Бастера. Після такої образливої поразки Дуглас впав у невелику депресію, він більше півроку не виходив на ринг.
1984—1987[ред. | ред. код]
У липні 1984 року проти слабкого боксера Девіда Старкі. Бій пройшов зі скандалом. Вже в середині 1-го раунду Старки пішов у глуху оборону і почав клінчувати, під кінець 1-го раунду він вчепився в Дугласа і завалив його на канвас, не даючи йому піднятися, після чого на ринг вискочили представники обох боксерів і почалася бійка між ними. Надалі бій був визнаний таким, що не відбувся.
Бій із Рендаллом Коббом[ред. | ред. код]
У листопаді 1984 року Даглас зустрівся з Рендаллом «Тексом» Коббом, який мав славу досить пристойним бійцем і мав на своєму рахунку гідну поразку від Ларрі Холмса, програвши йому в 1982 році за очками. Бій Даглас-Кобб тривав усі 10 раундів та завершився перемогою Дагласу. Перемога над Коббом підняла Бастера досить високо у рейтингах.
Турнір каналу ESPN[ред. | ред. код]
У 1985 році Дуглас взяв участь у турнірі американського спортивного телеканалу ESPN. 27 березня 1985 року він вийшов на бій у рамках півфіналу турніру проти небитого Діона Сімпсона. У першому раунді одним ударом, правим кросом Бастер нокаутував Сімпсона. Сімпсон після цього зламався, після поразки від Бастера він проведе ще три бої і в листопаді 1985 піде з боксу. 9 травня 1985 року відбувся фінал турніру, у фіналі якого Бастер зустрівся з майбутнім претендентом на титул Джессі Фергюссоном. Бій був рівний, але за підсумками 10 раундів перемогу більшістю голосів здобув Фергюсон.
Бій із Грегом Пейджем[ред. | ред. код]
У січні 1986 року зустрівся з колишнім чемпіоном світу Грегом Пейджем. Дуглас переміг одноголосним рішенням суддів.
Бій із Девідом Джако[ред. | ред. код]
У квітні 1986 року зустрівся з Девідом Джако. Дуглас домінував весь бій, у 5 раунді Джако двічі побував у нокдауні, але зрештою зумів вистояти. Дуглас переміг одноголосним рішенням суддів.
Пейдж та Джако були рейтинговими бійцями, і перемога над ними дозволила Бастеру Дагласу вийти на чемпіонський бій.
Чемпіонський бій з Тоні Такером[ред. | ред. код]
30 травня 1987 вийшов на бій проти Тоні Таккера за вакантний титул МБФ (IBF). Дуглас постійно йшов уперед, викидаючи велику кількість ударів, Такер діяв 2 номером, викидаючи прямі здалеку та апперкот поблизу. Дуглас мав невелику перевагу на початку бою. Перед кінцем 2 раунди він відправив Такера в нокдаун, але продзвенів гонг і його не зарахували. Дугласу також вдалося потрясти Такера у 3, 5, 6 раунді, але Таккер встояв на ногах. У 7 раунді Таккер збільшив тиск на опонента і ситуація змінилася: Дуглас почав багато пропускати та втрачати витривалість. Такер продовжив так діяти в наступних раундах і це дало йому успіх. У середині 10-го раунду Таккер вразив Дугласа, після чого притис його до канатів і почав методично бити. Рефері, бачачи, що Джеймс не відповідає, зупинив бій, після чого Джеймс розгублено поплентався у свій кут. Після поразки від Таккера Дугласа міцно списали з рахунків.
1988—1990[ред. | ред. код]
Бій із Тревором Бербіком[ред. | ред. код]
25 лютого 1989 року зустрівся з колишнім чемпіоном світу Тревором Бербіком. Дуглас домінував весь бій і переміг із розгромним рахунком.
Бій з Олівером Макколом[ред. | ред. код]
21 липня 1989 року зустрівся з уже майбутнім чемпіоном Олівером Макколом; Дуглас домінував весь бій і впевнено переміг за очками одноголосним рішенням суддів.
Завоювання титулу абсолютного чемпіона світу[ред. | ред. код]
З послужним списком — 29 перемог, 4 поразки, 1 нічия — та репутацією боксера, який може «зламатися», Бастер вийшов на бій у 1990 році за звання абсолютного чемпіона проти Майка Тайсона. Ставки були 40 до 1 на користь Тайсона. Тайсон не бачив загрози у своєму супернику і згодом стверджував, що майже не готувався до бою. Даглас навпаки був у чудовій формі і з найкращим у кар'єрі психологічним настроєм. Чемпіон у цьому бою був повільним, мало рухав головою і ухилявся (його звичайна ефективна стратегія), а замість коротких та численних підкроків були великі провалювання зі спробами пробити Дагласа одиночними ударами. Наприкінці 8-го раунду Тайсон провів правий аперкот у щелепу, відправивши Дагласа в нокдаун. Даглас, перебуваючи на підлозі, з досади навіть стукнув рукою по настилу, що говорить про його повну свідомість. Він перебував на підлозі понад 9 секунд. Рефері почав відлік, а на рахунок 7 обернувся, пригальмував на мить і знову продовжив. На рахунку 8 Даглас ще перебував на підлозі, за рахунку 9 підвівся і рефері дозволив йому продовжити бій. У 9 раунді ролі змінилися і стала помітна сильна втома Майка Тайсона, якому допоміг Даглас, від якого Тайсон набував за цей раунд, як за весь бій. У середині 10-го раунду Даглас провів правий аперкот у щелепу, а потім комбінацію — лівий крос, правий крос і знову лівий крос. Тайсон упав. Його капа вилетіла. Тайсон ледве підвівся, тримаючись однією рукою за підлогу і намагаючись іншою рукою спиратися за рефері (він був повністю дезорієнтований). У цей час рефері дорахував до дев'ятої і зупинив бій, бачачи, що Тайсон ледь стоїть на ногах. На момент зупинки бою рахунок суддів був нічийним: Ларрі Розадилла (82-88 Дуглас), Кен Моріта (87-86 Тайсон), Масакадзу Утіда (86-86). Після бою промоутер Тайсона Дон Кінг заявив, що рефері надто довго вважав нокдаун Дугласу, і там був нокаут. Бій отримав статус «Апсет року» за версією журналу " The Ring) " і став найбільшою сенсацією в історії боксу. Після бою Тайсон пройшов курс лікування від алкоголізму. Серед причин такого несподіваного результату поразки Тайсона називають обставини життя обох боксерів у той період часу: невдалий шлюб Тайсона, смерть Каса Д'Амато, відхід Тайсона від свого тренера Кевіна Руні та від своєї команди, і т. д. Тайсон помітно поступався самому собі зразком 1986 року і був просто у огидному психічному стані. Бастер Дуглас вийшов на бій з небувалим емоційним настроєм, і небувалою психологічною мотивацією — за 23 дні до бою померла його мати, яку він обожнював, у найвідповідальніший момент життя Бастер залишився без підтримки коханої людини, крім того за кілька днів до бою з серйозним Захворюванням нирок потрапила до лікарні його дружина і лікарі не приховали від Бастера, що у випадку з нею може все закінчитися летальним кінцем, тому як потім згадував Дуглас: «Я відчув, що отримати по морді від Тайсона не найстрашніше, що може статися в житті, і вийшов на ринг з абсолютним спокоєм і холоднокровністю, я отримав щойно удар, який був найсильнішим за те, що міг піднести мені Залізний Майк, а слідом можливо і ще один удар, тому на рингу я його сприймав як звичайну людину, хлопця з натовпу». Сам Тайсон перед цим боєм виявляв на тренуваннях недисциплінованість, зловживав алкоголем, пізніше коментував: «Я не тренувався взагалі».
Бій з Евандером Холіфілдом[ред. | ред. код]
Після бою на якийсь час все в житті Бастера стало на свої місця. Дружина одужала, він отримав шалену популярність і став з'являтися на різних публічних заходах, у нього знову з'явилися проблеми із зайвою вагою, до літа 1990 його вага становила вже 130 кілограм.
Наступний бій він мав проводити проти Евандера Холіфілда восени 1990 року, і на початку червня один з його тренерів Джон Рассел забив на сполох і змусив Джеймса зганяти вагу, але як пізніше згадуватиме Джеймс, що після бою з Тайсоном «почувався, як кулька, що здулася», тому не було ні сил, ні особливої мотивації підтримувати себе у формі.
На передматчевому зважуванні Даглас потягнув аж на 111,5 кілограм, він був просто не готовий до такого бою. 25 жовтня 1990 року в третьому раунді одним ударом Евандер Холіфілд відправив Дагласа в нокаут, відібравши цим звання абсолютного чемпіона. За цей бій Дуглас отримав 24 мільйони доларів, у 18 разів більше ніж за перемогу над Тайсоном. Після поразки через проблеми зі здоров'ям Бастер пішов із боксу на шість років.
1990—1996[ред. | ред. код]
Після поразки від Холіфілда Дуглас став вести нездоровий спосіб життя. Гроші та депресія від втрати титулу та слави змусили боксера ступити на шлях самознищення. Протягом 3 років він зловживав алкоголем та шкідливою їжею, у нього з'явилися проблеми із зайвою вагою та з недоброзичливцями, розвинулася алкогольна залежність. З нього насміхалися з приводу його ваги і зневажливо обзивали «одноразовий чемпіон», неодноразово провокували на бійку. 1992 року подібна сутичка ледь не завершилася стріляниною, коли для захисту боксера його охоронець Вільям Макколі почав розмахувати пістолетом. Зрештою, у нього небезпечно підвищився рівень цукру в крові, що призвело його до діабетичної коми, від якої він ледь не помер у 1994 році[3]. Після виходу з коми Джеймс завдяки підтримці своєї дружини Берти, друзям, зумів покінчити з нездоровим способом життя, почав зганяти вагу і 1996 року вирішив повернутися до боксу.
Повернення[ред. | ред. код]
1996 року Джеймс Дуглас повернувся на ринг, але ні слави, ні грошей це більше йому не принесло.
Бій із Тоні ЛаРоса[ред. | ред. код]
У червні 1996 року Дуглас зустрівся з Тоні Лароса. Це був перший з моменту повернення на ринг. Після 3 раунду Лароса відмовився від продовження бою через розтин.
Бій з Дікі Райаном[ред. | ред. код]
У лютому 1997 року зустрівся з Дікі Райаном. Дуглас домінував весь бій та переміг одноголосним рішенням суддів.
Бій з Луїсом Монако[ред. | ред. код]
У травні 1997 року Дуглас зустрівся з Луїсом Монако. У першому раунді Монако завдав потужного кросу після гонгу, який послав Дугласа в нокаут. Дуглас не зміг оговтатися навіть після п'яти хвилин відпочинку та був нагороджений перемогою дискваліфікацією Монако.
Непроведений бій з Роєм Джонсом[ред. | ред. код]
Наприкінці 1998 року Рой Джонс вирішив зустрітися з колишнім абсолютним чемпіоном світу у важкій вазі Джеймсом Дугласом, але пізніше відмовився від цього бою після того, як його батько порадив йому не зустрічатися з важкоатлетами.
Бій з Лу Саварізом[ред. | ред. код]
У червні 1998 року зустрівся з Лу Саварізом. Дуглас вийшов на бій із явною перевагою. У середині 1-го раунду Саваріз правим хуком у голову послав супротивника на підлогу. Дуглас став на рахунок 4. Саваріз не зміг відразу розвинути успіх. За хвилину правим хуком він знову послав супротивника в нокдаун. Дуглас піднявся на рахунок 5. Саваріз кинувся його добивати, провівши кілька ударів у голову. Він знову впав. Підвівшись, Дуглас став навколішки, але впав на спину. Він не встиг стати на рахунок 10. Рефері зафіксував нокаут.
Нагороди та почесті[ред. | ред. код]
- Апсет року за версією журналу «Рінг» (1990).
- Дуглас — один з небагатьох, хто, не будучи студентом Університету штату Огайо, був удостоєний честі «поставити крапку над „i“» у символічній урочистій побудові у вигляді слова Ohio, яке Маршуючий оркестр університету виконує перед домашніми іграми університетської спортивної команди[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Billy Douglas — Boxer. Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 17 квітня 2011.
- ↑ About Buster Douglas (англ.). Архів оригіналу за 2 травня 2014. Процитовано 4 червня 2014.
- ↑ а б в Dispatch exclusive james "Buster" Douglas (англ.). Архів оригіналу за 30 грудня 2014.
{{cite web}}
: Недійсний|deadurl=1
(довідка) - ↑ The "i"-Dot Tradition. OSU Marching and Athletic Bands Online (англ.). The Ohio State University. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 вересня 2017.
{{cite web}}
: Cite має пусті невідомі параметри:|description=
та|accessyear=
(довідка)
Посилання[ред. | ред. код]
- Джеймс Дуглас(англ.) — статистика професійних боїв на сайті BoxRec