Дислексія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дислексія
Труднощі у обробці літер та слів
Труднощі у обробці літер та слів
Труднощі у обробці літер та слів
Інші назви порушення читання, алексія
Спеціальність неврологія, педіатрія
Симптоми Труднощі у читанні
Початок Раннє дитинство
Типи Поверхнева дислексія
Причини Генетика та середовищні фактори
Фактори ризику Сімейна спадковість, розлад уваги з гіперактивністю
Метод діагностики Серія тестів на запам'ятовування, правопис, зір та читання
Диференціальна діагностика[en] Проблеми зі слухом або зором, недостатня освіта з читання
Лікування Коригування методів викладання
Частота 3–7%[1][2]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 6A03.0
OMIM 300509, 600202, 604254, 606616, 606896 і 608995
DiseasesDB 4016
MeSH D004410
CMNS: Dyslexia у Вікісховищі

Дислексія, раніше відома як сліпота на слова, — це порушення здатності до навчання («труднощі з навчанням» у Великій Британії[3]), яке впливає на читання або письмо.[4][5] Різні люди страждають різною мірою.[6] Проблеми можуть включати труднощі з промовою слів, швидким читанням, написанням слів, «озвучуванням» слів у голові, вимовлянням слів під час читання вголос і розумінням прочитаного.[6][7] Часто ці труднощі вперше помічаються в школі.[1] Труднощі мимовільні, і люди з цим розладом мають нормальне бажання вчитися.[6] Люди з дислексією мають вищий рівень синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ), розлади розвитку мови та труднощі з числами.[1][8]

Вважається, що дислексія спричинена взаємодією генетичних факторів і факторів середовища.[1] Деякі випадки перебувають у сім'ях.[6] Дислексію, яка розвивається внаслідок черепно-мозкової травми, інсульту або деменції, іноді називають «набутою дислексією»[4] або алексією.[6] Механізми, що лежать в основі дислексії, є наслідком відмінностей у мозковій обробці мови.[6] Дислексія діагностується за допомогою серії тестів пам'яті, зору, орфографії та навичок читання.[9] Дислексія є окремою від труднощів з читанням, викликаних проблемами слуху чи зору або недостатнім викладанням чи можливістю вчитися.[1]

Лікування передбачає коригування методів навчання відповідно до потреб людини.[4] Хоча це не виліковує основну проблему, воно може зменшити ступінь або вплив симптомів.[10] Лікування, спрямоване на зір, неефективне.[11] Дислексія є найпоширенішою проблемою навчання і зустрічається в усіх регіонах світу.[12] Вражає 3–7 % населення;[1][2] однак, до 20 % загального населення можуть мати певний ступінь симптомів.[13] У той час як дислексія частіше діагностується у хлопчиків, це частково пояснюється упередженням викладачів і професіоналів.[1][14] Було навіть припущення, що захворювання однаково вражає чоловіків і жінок.[12] Деякі вважають, що дислексію найкраще розглядати як інший спосіб навчання, який має як переваги, так і недоліки.[15][16]

Класифікація[ред. | ред. код]

Дислексія поділяється на вроджену та набуту форми.[17] Набута дислексія виникає внаслідок неврологічного ураження, такого як черепно-мозкова травма або інсульт. Люди з набутою дислексією виявляють деякі ознаки або симптоми вродженого розладу, але потребують інших стратегій оцінки та підходів до лікування. [18] Чиста алексія, також відома як агностична алексія або чиста сліпота на слова, є однією з форм алексії, яка належить до групи "периферійних дислексій".[19]

Ознаки та симптоми[ред. | ред. код]

У ранньому дитинстві симптоми, що корелюють з подальшим діагнозом дислексії, включають затримку початку мовлення та відсутність фонологічної обізнаності.[11] Поширений міф тісно пов'язує дислексію з написанням та читанням літер або слів у дзеркальному відображенні чи задом наперед.[20] Ці поведінкові прояви спостерігаються у багатьох дітей під час навчання читання та письма і не вважаються визначальними характеристиками дислексії.[11]

Діти шкільного віку з дислексією можуть виявляти ознаки труднощів у визначенні або генеруванні римованих слів, а також підрахунку кількості складів у словах — обидва ці завдання залежать від фонологічної обізнаності.[21] Вони можуть також мати труднощі з поділом слів на окремі звуки (наприклад, вимовляти три звуки в слові "кіт" як к, і, т) або можуть боротися з об'єднанням звуків, що вказує на знижену фонематичну обізнаність.[22]

Труднощі з пошуком слів або називанням предметів також асоціюються з дислексією.[23] Люди з дислексією часто погано пишуть, що іноді називається дисортографія або дисграфія, і це залежить від навички орфографічного кодування.[11]

Проблеми зберігаються і в підлітковому віці та в дорослому житті, і можуть включати труднощі з підсумовуванням історій, запам'ятовуванням, читанням вголос або вивченням іноземних мов. Дорослі з дислексією часто можуть читати з гарним розумінням, хоча зазвичай читають повільніше, ніж ті, хто не має труднощів з навчанням, і показують гірші результати в тестах на правопис або при читанні нісенітних слів — це є мірилом фонологічної обізнаності.[24]

Супутні умови[ред. | ред. код]

Дислексія часто співіснує з іншими розладами навчання, але причини цієї коморбідності ще не були чітко визначені.[25] До цих супутніх порушень належать:

Дисграфія
Розлад, що включає труднощі з письмом або друкуванням, іноді через проблеми з координацією очей і рук; це також може перешкоджати процесам, орієнтованим на напрям або послідовність, таким як зав'язування вузлів або виконання повторюваних завдань.[26] У випадку дислексії, дисграфія часто має мультифакторний характер через порушення автоматичності написання літер, організаційні та розширювальні труднощі, а також порушення формування візуального образу слова, що ускладнює відтворення візуальної картини слів, необхідної для правильного написання.[26]
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ)
Розлад, який характеризується проблемами з утриманням уваги, гіперактивністю або імпульсивною поведінкою.[27] Дислексія та СДУГ зазвичай виникають разом.[2][28][29] Приблизно 15 %[11] або 12–24 % людей з дислексією мають СДУГ;[30] і до 35 % людей із СДУГ мають дислексію.[11]
Порушення слухової обробки
Розлад слухання, який впливає на здатність обробляти слухову інформацію.[31][32] Це може призвести до проблем із слуховою пам'яттю та слуховою послідовністю. Багато людей з дислексією мають проблеми з слуховою обробкою і можуть розробити власні логографічні підказки для компенсації цього дефіциту. Деякі дослідження припускають, що навички слухової обробки можуть бути основним недоліком при дислексії.[33][34]
Диспраксія
Неврологічний стан, що характеризується труднощами у виконанні рутинних завдань, пов'язаних із рівновагою, дрібну моторику і кінестетичною координацією; труднощами у використанні мовних звуків; та проблемами з короткочасною пам'яттю та організацією.[35]

Причини[ред. | ред. код]

Нижня тім’яна частка – анімація з виду зверху

Дослідники намагаються знайти нейробіологічну основу дислексії з часу, коли цей стан був вперше визначений у 1881 році.[36][37] Наприклад, деякі з них намагалися пов'язати поширену проблему серед людей з дислексією — неможливість чітко бачити літери — з аномальним розвитком їхніх візуальних нервових клітин.[38]

Нейроанатомія[ред. | ред. код]

Методи нейровізуалізації, такі як функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ) і позитронно-емісійна томографія (ПЕТ), показали кореляцію як функціональних, так і структурних відмінностей у мозку дітей з труднощами у читанні.[39] Деякі люди з дислексією виявляють меншу активність у частинах лівої півкулі мозку, що відповідають за читання, таких як нижня лобова звивина, нижня тім'яна частка, а також середній та вентральна скронева кора.[33] Протягом останнього десятиріччя дослідження активації мозку за допомогою ПЕТ для вивчення мови принесли прорив в розумінні нейрональної основи мови.


Було запропоновано нейрональні основи для візуального лексикону та компонентів аудіторної вербальної короткочасної пам'яті [40], з деякою вказівкою на те, що спостережена нейрональна проява розвиткової дислексії є завданням-специфічною (тобто функціональною, а не структурною). ФМРТ людей з дислексією показують взаємодію між мозочком та корою головного мозку, а також іншими структурами мозку під час читання.[41][42]

Теорія мозочкової дислексії передбачає, що порушення рухів м'язів, контрольованих мозочком, впливає на формування слів за допомогою м'язів язика та обличчя, що призводить до проблем з плавністю, які відчувають деякі люди з дислексією. Мозочок також бере участь у автоматизації деяких завдань, таких як читання.[43] Факт того, що деякі діти з дислексією мають порушення моторики та балансу, може бути відповідним до ролі мозочку у їхніх труднощах з читанням. Однак церебеллярна теорія не отримала підтримки від контрольованих досліджень.[44]

Генетика[ред. | ред. код]

Дослідження потенційних генетичних причин дислексії бере свій початок у дослідженні мозку людей з дислексією після розтину.[38] Спостережувані анатомічні відмінності в мовних центрах такого мозку включають мікроскопічні вади розвитку кори, відомі як ектопії, і рідше, судинні мікромальформації та мікрозвивину — розмір звивини менший, ніж зазвичай.[45] Попередньо цитовані дослідження та інші вказують на те, що аномальний кортикальний розвиток, ймовірно, відбувався до або під час шостого місяця розвитку мозку плода, може бути причиною виявлених аномалій. Також повідомлялося про аномальні утворення клітин в людей з дислексією в не-мовних церебральних та субкортикальних структурах мозку. [46] Кілька генів були пов'язані з дислексією, включаючи DCDC2[47] і KIAA0319[48] на хромосомі 6 і DYX1C1 на хромосомі 15.[49]

Взаємодія ген–середовища[ред. | ред. код]

Внесок взаємодії генів та середовища в розвиток читання був інтенсивно досліджений за допомогою досліджень близнюків, які оцінюють частку варіації, пов'язаної з оточуючим середовищем людини, і частку, пов'язану з їхніми генами. Імовірно, як екологічні, так і генетичні фактори сприяють розвитку читання. Дослідження, що вивчають вплив факторів навколишнього середовища, таких як освіта батьків[50] і якість викладання[51] показали, що генетика має більший вплив у сприятливих, а не менш оптимальних середовищах.[52] Проте більш сприятливі умови можуть просто дозволяти цим генетичним факторам пояснювати більшу частку варіації результату, оскільки фактори середовища були мінімізовані.[52]

Оскільки середовище відіграє велику роль у навчанні та пам'яті, ймовірно, епігенетичні модифікації грають важливу роль у здатності до читання. Вимірювання експресії генів, модифікацій гістонів і метилювання на периферії людини використовуються для вивчення епігенетичних процесів; однак усі вони мають обмеження в екстраполяції результатів для застосування до людського мозку.[53][54]

Мова[ред. | ред. код]

Орфографічна складність мови безпосередньо впливає на те, наскільки важко її вивчати для читання. Англійська та французька мови мають порівняно «глибоку» фонематичну орфографію в системі письма латинського алфавіту зі складними структурами, що використовують шаблони написання на кількох рівнях: буквено-звукова відповідність, склади та морфеми.[55] Мови, такі як іспанська, італійська та фінська, в основному використовують відповідність літер звукам — так звані "поверхневі" орфографії, що робить їх легшими для вивчення для людей з дислексією.[56] Логографічні системи письма, такі як китайські ієрогліфи, мають широке використання символів; і це також становить проблему для людей із дислексією.[57]

Патофізіологія[ред. | ред. код]

Вигляд мозолистого тіла, передня частина вгорі зображення

Для більшості людей, у яких домінує права рука, ліва півкуля мозку більш спеціалізована для обробки мови. Що стосується механізму дислексії, дослідження фМРТ показують, що ця спеціалізація менш виражена або відсутня у людей з дислексією. В інших дослідженнях дислексія пов'язана з анатомічними відмінностями в мозолистому тілі, пучку нервових волокон, що з'єднує ліву та праву півкулі.[58]

Дані за допомогою дифузійно-тензорної магнітно-резонансної томографії вказують на зміни в зв'язності або густині сірої речовини в областях, пов'язаних з читанням та мовою. Нарешті, ліва нижня фронтальна борозна показала відмінності в фонологічній обробці у людей з дислексією.[58] Нейрофізіологічні та зображувальні процедури використовуються для визначення фенотипічних характеристик у людей з дислексією, тим самим виявляючи ефекти генів, пов'язаних з дислексією.[59]

Теорія подвійного маршруту[ред. | ред. код]

Теорія подвійного шляху читання вголос була вперше описана в початку 1970-х років.[60] Ця теорія передбачає, що в читанні вголос використовуються два окремі ментальні механізми, або когнітивні шляхи.[61] Один механізм — лексичний шлях, який є процесом, за допомогою якого навчені читачі можуть визнавати відомі слова лише за видом, через процедуру "пошуку в словнику".[62] Інший механізм — нелексичний або сублексичний шлях, який полягає в тому, що читач може "вимовляти" письмове слово.[62][63] Це відбувається шляхом ідентифікації складових частин слова (літер, фонем, графем) та застосування знань про те, як ці частини пов'язані між собою, наприклад, як звучать разом ряд сусідніх літер.[60] Система подвійного шляху може пояснити різні рівні поширеності дислексії в різних мовах (наприклад, консистентність фонологічних правил в іспанській мові може пояснити те, що іспаномовні діти показують вищий рівень результативності у читанні невідомих слів, порівняно з англомовними).[64]

Діагностика[ред. | ред. код]

Дислексія — це гетерогенний, розмірний розлад навчання, який погіршує точне та плавне читання та написання слів.[65][66] Типові — але не універсальні — особливості включають труднощі з фонологічним усвідомленням; неефективна і часто неточна обробка звуків в усній мові (фонологічна обробка); і дефіцит вербальної робочої пам'яті.[67][68]

Дислексія — це розлад нейророзвитку, який у діагностичних посібниках класифікується як розлад навчання з порушенням читання (МКБ-11 дає префікс «розлад розвитку» до «розлад навчання»; DSM-5 використовує «специфічний»).[69][70][71] Дислексія не є проблемою інтелекту. Емоційні проблеми часто виникають внаслідок труднощів у навчанні.[72] Національний інститут неврологічних розладів та інсульту описує дислексію як «труднощі з фонологічною обробкою (маніпулюванням звуками), орфографією та/або швидкою візуально-мовною реакцією».[4]

Британська асоціація дислексії визначає дислексію як «труднощі в навчанні, які в першу чергу впливають на навички точного та плавного читання слів і написання» і характеризуються «труднощами у фонологічному розумінні, словесній пам'яті та швидкості вербальної обробки».[73] Фонологічна обізнаність дає змогу ідентифікувати, розрізняти, запам'ятовувати (робоча пам'ять) і подумки маніпулювати звуковими структурами мови — фонемами, сегментами місцевого риму, складами та словами.[74][75]

Оцінка[ред. | ред. код]

Щоб оцінити наявність дислексії, можна зробити наступне: Застосовуйте мультидисциплінарний командний підхід із залученням батьків (батьків) і вчителя (вчителів), шкільного психолога, педіатра та, за необхідності, логопеда та ерготерапевта.[76]

Знайомство з типовим віком дітей досягає різних загальних віх розвитку та предметних віх, таких як фонологічна обізнаність (розпізнавання римованих слів; визначення початкових звуків у словах).[77]

Не покладайтеся виключно на тести. Ретельне спостереження за дитиною в школі та вдома, а також делікатні, вичерпні бесіди з батьками є такими ж важливими, як і тести.[78][79]

Подивіться на підхід емпірично підтвердженої відповіді на втручання (RTI),[80] який «… передбачає моніторинг прогресу групи дітей за допомогою програми втручання, а не статичну оцінку їхніх поточних навичок. Діти з найбільшою потребують ті, хто не реагує на ефективне навчання, і їх легко ідентифікувати за допомогою цього підходу».[81]

Оціночні тести[ред. | ред. код]

Існує широкий спектр тестів, які використовуються в клінічних і навчальних закладах для оцінки можливості дислексії.[82] Якщо первинне тестування припускає, що людина може мати дислексію, такі тести часто супроводжуються повною діагностичною оцінкою для визначення ступеня та характеру розладу.[83] Деякі тести може проводити вчитель або комп'ютер; інші вимагають спеціального навчання і проводяться психологами.[84] Результати деяких тестів показують, як реалізовувати навчальні стратегії.[84][85] Оскільки низка різноманітних когнітивних, поведінкових, емоційних факторів і чинників навколишнього середовища можуть сприяти труднощам з навчанням читанню, комплексне оцінювання має враховувати ці різні можливості. Ці тести та спостереження можуть включати:[86]

  • Загальні показники когнітивних здібностей, такі як шкала інтелекту Векслера для дітей, тести когнітивних здібностей Вудкока-Джонсона або шкали інтелекту Стенфорд-Біне. Низькі загальні пізнавальні здібності ускладнять читання. Вимірювання когнітивних здібностей також часто намагаються виміряти різні когнітивні процеси, такі як вербальні здібності, невербальне та просторове мислення, робоча пам'ять і швидкість обробки. Існують різні версії цих тестів для різних вікових груп. Майже всі вони вимагають додаткового навчання, щоб правильно виставляти та виставляти бали, і проводяться психологами. Згідно з Mather і Schneider (2015), підтверджувальний профіль та/або шаблон балів за когнітивними тестами, які підтверджують або виключають розлади читання, ще не визначені.[87]
  • Скринінг або оцінка стану психічного здоров'я: батьки та вчителі можуть заповнювати рейтингові шкали або контрольні списки поведінки, щоб зібрати інформацію про емоційне та поведінкове функціонування молодих людей. Багато контрольних списків мають схожі версії для батьків, вчителів та молодих людей, які досить добре читають (часто 11 років і старше). Приклади включають Систему оцінки поведінки дітей та Анкету сильних сторін і труднощів. Усі вони мають національні репрезентативні норми, що дає змогу порівняти рівень симптомів із тим, що було б типовим для віку та біологічної статі молодої людини. Інші контрольні списки пов'язують більш конкретно з психіатричними діагнозами, як-от рейтингова шкала СДУГ Вандербільта або скринінг емоційних розладів, пов'язаних із тривожністю дитини (SCARED). Скринінг використовує короткі інструменти, призначені для виявлення випадків розладу, але вони часто отримують хибнопозитивні оцінки для людей, які не мають цього розладу. За результатами перевірки слід провести більш точне тестування або діагностичне інтерв'ю. Депресивні та тривожні розлади в два-три рази частіше зустрічаються у людей з дислексією, також частіше зустрічаються синдроми дефіциту уваги/гіперактивності.[88][89][90][91]
  • Перевірка академічних досягнень і навичок: Середня здатність читання/правопису для хворих на дислексію становить відсоток <16, що значно нижче норми. На додаток до перегляду оцінок і нотаток учителя, стандартизовані результати тестів допомагають оцінювати прогрес. До них входять групові тести, такі як тести Айови з розвитку освіти, які вчитель може проводити групі або цілому класу молодших людей одночасно. Вони також можуть включати індивідуальні тести досягнень, такі як Тест широкого діапазону досягнень або Вудкока-Джонсона (який також включає набір тестів досягнень). Індивідуально проведені тести знову вимагають більш спеціалізованої підготовки.[92][93][94]

Скринінг[ред. | ред. код]

Процедури скринінгу спрямовані на виявлення дітей, у яких є ознаки можливої дислексії. У дошкільному віці сімейна історія дислексії, особливо у біологічних батьків і братів і сестер, краще, ніж будь-який тест, передбачає остаточний діагноз дислексії.[95] У початковій школі (віком 5–7 років) ідеальна процедура скринінгу полягає в навчанні вчителів початкових класів уважно спостерігати та фіксувати прогрес своїх учнів у навчальній програмі з акустики, і таким чином виявляти дітей, які прогресують повільно.[96][97] Коли вчителі виявляють таких учнів, вони можуть доповнити свої спостереження скринінговими тестами, такими як скринінгова перевірка Phonics[98] яка використовується в школах Великобританії протягом першого року навчання.

Дитячий і підлітковий психіатр MS Thambirajah наголошує на тому, що "враховуючи високу поширеність розладів розвитку серед дітей шкільного віку, усі діти, яких спостерігають у клініках, повинні проходити систематичний скринінг на наявність розладів розвитку, незалежно від наявної проблеми. " Thambirajah рекомендує перевірку на розлади розвитку, включаючи дислексію, шляхом проведення короткого анамнезу розвитку, попереднього психосоціального обстеження розвитку та отримання шкільного звіту щодо академічного та соціального функціонування.[99]

Управління[ред. | ред. код]

Завдяки використанню стратегій компенсації, терапії та освітньої підтримки люди з дислексією можуть навчитися читати й писати.[100] Існують методи та технічні засоби, які допомагають контролювати або приховувати симптоми розладу.[101] Зменшення стресу та тривоги іноді може покращити розуміння письма.[102] Для лікування дислексії за допомогою алфавітних систем письма основною метою є підвищення обізнаності дитини про відповідності між графемами (буквами) і фонемами (звуками), а також пов'язати їх із читанням і орфографією, навчаючи, як звуки поєднуються в слова. Посилене супутнє навчання, зосереджене на читанні та орфографії, може дати довготривалі досягнення, ніж лише усне фонологічне навчання.[103] Раннє втручання може бути успішним у зменшенні провалів читання.[104]

Дослідження не показують, що спеціально підібрані шрифти (такі як Dyslexie та OpenDyslexic) допомагають читати.[105] Діти з дислексією так само швидко читають текст, набраний звичайним шрифтом, таким як Times New Roman і Arial, і вони віддають перевагу звичайним шрифтам, а не спеціально підібраним.[105] Деякі дослідження показали, що збільшення міжлітерного інтервалу є корисним.[105]

Наразі немає доказів того, що музична освіта значно покращує навички читання підлітків з дислексією.[106]

У РКД є деякі докази того, що атомоксетин може бути корисним для хворих на дислексію з або без СДУГ.[107]

Прогноз[ред. | ред. код]

Діти з дислексією потребують спеціального навчання аналізу слів і орфографії з раннього віку.[108] Прогноз, загалом, позитивний для осіб, які ідентифіковані в дитинстві та отримують підтримку друзів і родини.[4] Освітня система Нью-Йорка (NYED) передбачає «щоденний безперервний 90-хвилинний блок навчання читанню» та «навчання фонематичного усвідомлення, фонетики, розвитку словникового запасу, вільного читання», щоб покращити здатність читати.[109]

Епідеміологія[ред. | ред. код]

Поширеність дислексії невідома, але, за оцінками, вона становить від 5 % до 17 % населення.[110] Дислексія частіше діагностується у чоловіків.[1]

У всьому світі існують різні визначення дислексії. Крім того, відмінності в системах письма можуть впливати на розвиток письмової мови через взаємодію між слуховими та письмовими представленнями фонем.[111] Дислексія не обмежується труднощами з перетворенням літер на звуки, і китайці з дислексією можуть мати труднощі з перетворенням китайських ієрогліфів на їхні значення.[112][113] Китайська лексика використовує логографічне, монографічне, неалфавітне письмо, де один символ може позначати окрему фонему.[114]

Гіпотеза фонологічної обробки намагається пояснити, чому дислексія виникає в багатьох мовах. Крім того, на зв'язок між фонологічною здатністю та читанням, здається, впливає орфографія.[115]

Історія[ред. | ред. код]

Дислексія була клінічно описана Освальдом Берханом у 1881 році[36], але термін дислексія був введений у 1883 році Рудольфом Берліном, офтальмологом зі Штутгарта.[116][117][118] Він використав цей термін, щоб позначити випадок молодого хлопчика, який мав серйозні труднощі з навчанням читання та письма, незважаючи на демонстрацію типового інтелекту та фізичних здібностей у всіх інших аспектах.[119] У 1896 році У. Прінгл Морган, британський лікар із Сіфорда, Східний Сассекс, опублікував опис розладу навчання, пов'язаного з читанням, у звіті для Британського медичного журналу під назвою «Вроджена сліпота за словами».[120] Розрізнення між фонологічним і поверхневим типами дислексії є лише описовим і без будь-яких етіологічних припущень щодо механізмів, що лежать в основі мозку. Однак дослідження посилалися на потенційні відмінності через різницю в продуктивності.[121] З часом ми змінили модель, засновану на інтелекті, на модель, засновану на віці, щодо людей з дислексією.[122][85]

Суспільство і культура[ред. | ред. код]

Як і у випадку будь-якого розладу, суспільство часто робить оцінку на основі неповної інформації. До 1980-х років вважалося, що дислексія є наслідком освіти, а не неврологічним розладом. Як наслідок, суспільство часто неправильно оцінює тих, хто має розлад.[102] Також іноді на роботі існує стигматизація та негативне ставлення до людей з дислексією.[123] Якщо інструктори людини з дислексією не мають необхідної підготовки для підтримки дитини з цим захворюванням, це часто негативно впливає на участь учня в навчанні.[124]

Принаймні з 1960-х років у Великій Британії діти з діагнозом дислексія розвитку постійно були з привілейованих сімей.[125] Хоча половина ув'язнених у Великій Британії мають значні труднощі з читанням, дуже небагато з них коли-небудь проходили перевірку на наявність дислексії.[125] Доступ до деяких спеціальних освітніх ресурсів і фінансування залежить від наявності діагнозу дислексія.[125] У результаті, коли в 2018 році Стаффордшир і Уорікшир запропонували навчати читання всіх дітей із труднощами читання, використовуючи методи, які виявилися успішними для більшості дітей із діагнозом дислексія, не вимагаючи попереднього отримання від сімей офіційного діагнозу, прихильники дислексії та батьки дітей з дислексією боялися, що вони втрачають привілейований статус.[125]

Стигма і успіх[ред. | ред. код]

Внаслідок різноманітних когнітивних процесів, на які впливає дислексія, і переважної суспільної стигми навколо інвалідності, люди з дислексією часто використовують поведінку самостигматизації та перфекціоністської самопрезентації, щоб впоратися зі своєю інвалідністю.[126] Перфекціоністська самопрезентація — це коли індивід намагається представити себе ідеальним ідеальним образом і приховує будь-які недоліки.[126] Така поведінка становить серйозний ризик, оскільки часто призводить до проблем із психічним здоров'ям і відмови звертатися за допомогою через свою інвалідність.[126]

Дослідження[ред. | ред. код]

Системи письма

Більшість досліджень дислексії стосується алфавітних систем письма, особливо європейських мов.[127] Проте є також значні дослідження щодо людей з дислексією, які розмовляють арабською, китайською, івритом або іншими мовами.[128] Зовнішнє вираження людей з вадами читання та звичайних бідних читачів у деяких аспектах однакове.[129]

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и Peterson, Robin L.; Pennington, Bruce F. (May 2012). Developmental dyslexia. Lancet. 379 (9830): 1997—2007. doi:10.1016/S0140-6736(12)60198-6. PMC 3465717. PMID 22513218. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Lancet2012» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. ↑ а б в Kooij, J. J. Sandra (2013). Adult ADHD diagnostic assessment and treatment (вид. 3rd). London: Springer. с. 83. ISBN 9781447141389. Архів оригіналу за 30 квітня 2016.
  3. ↑ Dyslexia. 14 серпня 2018.
  4. ↑ а б в г д Dyslexia Information Page. National Institute of Neurological Disorders and Stroke. 2 листопада 2018. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «ninds1» визначена кілька разів з різним вмістом
  5. ↑ Siegel LS (November 2006). Perspectives on dyslexia. Paediatrics & Child Health. 11 (9): 581—7. doi:10.1093/pch/11.9.581. PMC 2528651. PMID 19030329.
  6. ↑ а б в г д е What are reading disorders?. National Institutes of Health. 1 грудня 2016.
  7. ↑ What are the symptoms of reading disorders?. National Institutes of Health. 1 грудня 2016.
  8. ↑ Sexton, Chris C.; Gelhorn, Heather L.; Bell, Jill A.; Classi, Peter M. (November 2012). The Co-occurrence of Reading Disorder and ADHD: Epidemiology, Treatment, Psychosocial Impact, and Economic Burden. Journal of Learning Disabilities. 45 (6): 538—564. doi:10.1177/0022219411407772. PMID 21757683.
  9. ↑ How are reading disorders diagnosed?. National Institutes of Health. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 15 березня 2015.
  10. ↑ What are common treatments for reading disorders?. National Institutes of Health. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 15 березня 2015.
  11. ↑ а б в г д е Handler, SM; Fierson, WM; Section on, Ophthalmology; Council on Children with, Disabilities; American Academy of, Ophthalmology; American Association for Pediatric Ophthalmology and, Strabismus; American Association of Certified, Orthoptists (March 2011). Learning disabilities, dyslexia, and vision. Pediatrics. 127 (3): e818—56. doi:10.1542/peds.2010-3670. PMID 21357342.
  12. ↑ а б Umphred, Darcy Ann; Lazaro, Rolando T.; Roller, Margaret; Burton, Gordon (2013). Neurological Rehabilitation. Elsevier Health Sciences. с. 383. ISBN 978-0-323-26649-9. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  13. ↑ How many people are affected by/at risk for reading disorders?. National Institutes of Health. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 15 березня 2015.
  14. ↑ Arnett, Anne B.; Pennington, Bruce F.; Peterson, Robin L.; Willcutt, Erik G.; Defries, John C.; Olson, Richard K. (2017). Explaining the sex difference in dyslexia. Journal of Child Psychology and Psychiatry. 58 (6): 719—727. doi:10.1111/jcpp.12691. PMC 5438271. PMID 28176347.
  15. ↑ Venton, Danielle (September 2011). The Unappreciated Benefits of Dyslexia. Wired. Архів оригіналу за 5 серпня 2016. Процитовано 10 серпня 2016.
  16. ↑ Mathew, Schneps (August 2014). The Advantages of Dyslexia. ScientificAmerican.com. Scientific American. Архів оригіналу за 4 серпня 2016. Процитовано 10 серпня 2016.
  17. ↑ Oxford English Dictionary. 3rd ed. "dyslexia, n. Oxford, UK: Oxford University Press, 2012 («a learning disability specifically affecting the attainment of literacy, with difficulty esp. in word recognition, spelling, and the conversion of letters to sounds, occurring in a child with otherwise normal development, and now usually regarded as a neurodevelopmental disorder with a genetic component.»)
  18. ↑ Woollams, Anna M. (19 січня 2014). Connectionist neuropsychology: uncovering ultimate causes of acquired dyslexia. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences (англ.). 369 (1634): 20120398. doi:10.1098/rstb.2012.0398. ISSN 0962-8436. PMC 3866427. PMID 24324241.
  19. ↑ Coslett HB (2000). Acquired dyslexia. Semin Neurol. 20 (4): 419—26. doi:10.1055/s-2000-13174. PMID 11149697.
  20. ↑ Lilienfeld, Scott O.; Lynn, Steven Jay; Ruscio, John; Beyerstein, Barry L. (15 вересня 2011). 50 Great Myths of Popular Psychology: Shattering Widespread Misconceptions about Human Behavior. John Wiley & Sons. с. 88—89. ISBN 978-1-4443-6074-5. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 19 травня 2016.
  21. ↑ Dyslexia and Related Disorders (PDF). Alabama Dyslexia Association. International Dyslexia Association. January 2003. Архів (PDF) оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29 квітня 2015.
  22. ↑ Peer, Lindsay; Reid, Gavin (2014). Multilingualism, Literacy and Dyslexia. Routledge. с. 219. ISBN 978-1-136-60899-5. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  23. ↑ Shaywitz, Sally E.; Shaywitz, Bennett A. (2013). Chapter 34 Making a Hidden Disability Visible: What Has Been Learned from Neurobiological Studies of Dyslexia. У Swanson, H. Lee (ред.). Handbook of Learning Disabilities (вид. 2). Guilford Press. ISBN 978-1-4625-0856-3. {{cite book}}: |archive-url= вимагає |url= (довідка)
  24. ↑ Jarrad, Lum (October 2013). Procedural learning is impaired in dyslexia: evidence from a meta-analysis of serial reaction time studies. Research in Developmental Disabilities. 34 (10): 3460—76. doi:10.1016/j.ridd.2013.07.017. PMC 3784964. PMID 23920029.
  25. ↑ Nicolson, R. I.; Fawcett, A. J. (September 2009). Dyslexia, dysgraphia, procedural learning and the cerebellum. Cortex. 47 (1): 117—27. doi:10.1016/j.cortex.2009.08.016. PMID 19818437.
  26. ↑ а б Reynolds, Cecil R.; Fletcher-Janzen, Elaine (2 січня 2007). Encyclopedia of Special Education. John Wiley & Sons. с. 771. ISBN 978-0-471-67798-7.
  27. ↑ Attention Deficit Hyperactivity Disorder. NIH: National Institute of Mental Health. March 2016. Архів оригіналу за 23 липня 2016. Процитовано 26 липня 2016.
  28. ↑ Comer, Ronald (2011). Psychology Around Us. RR Donnelley. с. 1. ISBN 978-0-471-38519-6. Архів оригіналу за 4 червня 2016.
  29. ↑ Germanò, E; Gagliano, A; Curatolo, P (2010). Comorbidity of ADHD and Dyslexia (PDF). Developmental Neuropsychology. 35 (5): 475—493. doi:10.1080/87565641.2010.494748. PMID 20721770. Архів (PDF) оригіналу за 10 серпня 2011.
  30. ↑ Fatemi, S. Hossein; Sartorius, Norman; Clayton, Paula J. (2008). The Medical Basis of Psychiatry (вид. 3rd). Springer Science & Business Media. с. 308. ISBN 978-1-59745-252-6. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  31. ↑ Capellini, Simone Aparecida (2007). Neuropsycholinguistic Perspectives on Dyslexia and Other Learning Disabilities. Nova Publishers. с. 94. ISBN 978-1-60021-537-7. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  32. ↑ Moore, D. R. (July 2011). The diagnosis and management of auditory processing disorder. Language, Speech, and Hearing Services in Schools. 42 (3): 303—8. doi:10.1044/0161-1461(2011/10-0032). PMID 21757566.
  33. ↑ а б Pammer, Kristen (January 2014). Brain mechanisms and reading remediation: more questions than answers. Scientifica. 2014: 802741. doi:10.1155/2014/802741. PMC 3913493. PMID 24527259.
  34. ↑ Law, J (2014). relationship of phonological ability, speech perception, and auditory perception in adults with dyslexia. Frontiers in Human Neuroscience. 8: 482. doi:10.3389/fnhum.2014.00482. PMC 4078926. PMID 25071512.
  35. ↑ Susan J. Pickering (2012). Chapter 2. Working Memory in Dyslexia. У Alloway, Tracy Packiam (ред.). Working Memory and Neurodevelopmental Disorders. Psychology Press. ISBN 978-1-135-42134-2. {{cite book}}: |archive-url= вимагає |url= (довідка)
  36. ↑ а б Berkhan O (1917). Über die Wortblindheit, ein Stammeln im Sprechen und Schreiben, ein Fehl im Lesen [About word blindness, adyslalia of speech and writing, a weakness in reading]. Neurologisches Centralblatt (нім.). 36: 914—27.
  37. ↑ Reid, Gavin; Fawcett, Angela; Manis, Frank; Siegel, Linda (2008). The SAGE Handbook of Dyslexia. SAGE Publications. с. 127. ISBN 978-1-84860-037-9. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  38. ↑ а б Stein, John (2014). Dyslexia: the Role of Vision and Visual Attention. Current Developmental Disorders Reports. 1 (4): 267—80. doi:10.1007/s40474-014-0030-6. PMC 4203994. PMID 25346883.
  39. ↑ Whitaker, Harry A. (2010). Concise Encyclopedia of Brain and Language. Elsevier. с. 180. ISBN 978-0-08-096499-7. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  40. ↑ Price, cathy (16 серпня 2012). A Review and Synthesis of the first 20 years of Pet and fMRI studies of heard Speech, Spoken Language and Reading. NeuroImage. 62 (2): 816—847. doi:10.1016/j.neuroimage.2012.04.062. PMC 3398395. PMID 22584224.
  41. ↑ Sharifi, S (May 2014). Neuroimaging essentials in essential tremor: a systematic review. NeuroImage: Clinical. 5: 217—231. doi:10.1016/j.nicl.2014.05.003. PMC 4110352. PMID 25068111.
  42. ↑ Brandler, William (February 2014). The genetic relationship between handedness and neurodevelopmental disorders. Trends in Molecular Medicine. 20 (2): 83—90. doi:10.1016/j.molmed.2013.10.008. PMC 3969300. PMID 24275328.
  43. ↑ Cain, Kate (2010). Reading development and difficulties (вид. 1st). TJ International. с. 134. ISBN 9781405151559. Процитовано 21 березня 2015.
  44. ↑ Levav, Itzhak (2009). Psychiatric and Behavioral Disorders in Israel: From Epidemiology to Mental health. Green Publishing. с. 52. ISBN 9789652294685. Процитовано 21 березня 2015.
  45. ↑ Faust, Miriam (2012). The Handbook of the Neuropsychology of Language. John Wiley & Sons. с. 941—43. ISBN 978-1-4443-3040-3. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  46. ↑ Kere, Julia (September 2014). The molecular genetics and neurobiology of developmental dyslexia as model of a complex phenotype. Biochemical and Biophysical Research Communications. 452 (2): 236—43. doi:10.1016/j.bbrc.2014.07.102. PMID 25078623.
  47. ↑ Marshall, Chloë R. (2012). Current Issues in Developmental Disorders. Psychology Press. с. 53—56. ISBN 978-1-136-23067-7. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  48. ↑ Paracchini S, Thomas A, Castro S, Lai C, Paramasivam M, Wang Y, Keating BJ, Taylor JM, Hacking DF, Scerri T, Francks C, Richardson AJ, Wade-Martins R, Stein JF, Knight JC, Copp AJ, LoTurco J, Monaco AP (15 травня 2006). The chromosome 6p22 haplotype associated with dyslexia reduces the expression of KIAA0319, a novel gene involved in neuronal migration. Human Molecular Genetics. 15 (10): 1659—1666. doi:10.1093/hmg/ddl089. PMID 16600991. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  49. ↑ Rosen, Glenn D. (2013). The Dyslexic Brain: New Pathways in Neuroscience Discovery. Psychology Press. с. 342. ISBN 978-1-134-81550-0. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  50. ↑ Friend, A; Defries, J. C.; Olson, R. K. (November 2008). Parental Education Moderates Genetic Influences on Reading Disability. Psychol. Sci. 19 (11): 1124—30. doi:10.1111/j.1467-9280.2008.02213.x. PMC 2605635. PMID 19076484.
  51. ↑ Taylor, J.; Roehrig, A. D.; Hensler, B. Soden; Connor, C. M.; Schatschneider, C. (2010). Teacher Quality Moderates the Genetic Effects on Early Reading. Science. 328 (5977): 512—4. Bibcode:2010Sci...328..512T. doi:10.1126/science.1186149. PMC 2905841. PMID 20413504.
  52. ↑ а б Pennington, Bruce F.; McGrath, Lauren M.; Rosenberg, Jenni; Barnard, Holly; Smith, Shelley D.; Willcutt, Erik G.; Friend, Angela; Defries, John C.; Olson, Richard K. (January 2009). Gene × Environment Interactions in Reading Disability and Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder. Developmental Psychology. 45 (1): 77—89. doi:10.1037/a0014549. PMC 2743891. PMID 19209992.
  53. ↑ Roth, Tania L.; Roth, Eric D.; Sweatt, J. David (September 2010). Epigenetic regulation of genes in learning and memory. Essays in Biochemistry. 48 (1): 263—74. doi:10.1042/bse0480263. PMID 20822498.
  54. ↑ Smith, Shelley D. (December 2011). Approach to epigenetic analysis in language disorders. Journal of Neurodevelopmental Disorders. 3 (4): 356—364. doi:10.1007/s11689-011-9099-y. ISSN 1866-1947. PMC 3261263. PMID 22113455.
  55. ↑ Juel, Connie (2013). The Impact of Early School Experiences on Initial Reading. У David K. Dickinson (ред.). Handbook of Early Literacy Research. Guilford Publications. ISBN 978-1-4625-1470-0. {{cite book}}: |archive-url= вимагає |url= (довідка)
  56. ↑ Paulesu, Eraldo; Brunswick, Nicola and Paganelli, Federica (2010). "Cross-cultural differences in unimpaired and dyslexic reading: Behavioral and functional anatomical observations in readers of regular and irregular orthographies. Chapter 12 in Reading and Dyslexia in Different Orthographies [Архівовано 2017-01-09 у Wayback Machine.]. Eds. Nicola Brunswick, Siné McDougall, and Paul de Mornay Davies. Psychology Press. ISBN 9781135167813
  57. ↑ Snowling, Margaret J; Hulme, Charles (1 травня 2012). Annual Research Review: The nature and classification of reading disorders – a commentary on proposals for DSM-5. Journal of Child Psychology and Psychiatry, and Allied Disciplines. 53 (5): 593—607. doi:10.1111/j.1469-7610.2011.02495.x. PMC 3492851. PMID 22141434.
  58. ↑ а б Habib, Michael (2013). Dyslexia. Pediatric Neurology Part I. Handbook of Clinical Neurology (англ.). Т. 111. с. 229—235. doi:10.1016/B978-0-444-52891-9.00023-3. ISBN 9780444528919. PMID 23622168. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  59. ↑ Schumacher, Johannes; Hoffmann, Per; Schmäl, Christine; Schulte-Körne, Gerd; Nöthen, Markus M (2007). Genetics of dyslexia: the evolving landscape. Journal of Medical Genetics. 44 (5): 289—297. doi:10.1136/jmg.2006.046516. PMC 2597981. PMID 17307837.
  60. ↑ а б Pritchard SC, Coltheart M, Palethorpe S, Castles A; Coltheart; Palethorpe; Castles (October 2012). Nonword reading: comparing dual-route cascaded and connectionist dual-process models with human data. J Exp Psychol Hum Percept Perform. 38 (5): 1268—88. doi:10.1037/a0026703. PMID 22309087.
  61. ↑ Eysenck, Michael; Keane, Mark T. (2013). Cognitive Psychology 6e. Psychology Press. с. 373. ISBN 978-1-134-44046-7. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  62. ↑ а б Eysenck, Michael; Keane, Mark T. (2013). Cognitive Psychology 6e. Psychology Press. с. 450. ISBN 978-1-134-44046-7. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  63. ↑ Hulme, Charles; Joshi, R. Malatesha; Snowling, Margaret J. (2012). Reading and Spelling: Development and Disorders. Routledge. с. 151. ISBN 978-1-136-49807-7. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  64. ↑ Sprenger-Charolles, Liliane (2011). Prevalence and Reliability of Phonological, Surface, and Mixed Profiles in Dyslexia: A Review of Studies Conducted in Languages Varying in Orthographic Depth. Scientific Studies of Reading. 15 (6): 498—521. doi:10.1080/10888438.2010.524463. Архів оригіналу за 30 серпня 2017.
  65. ↑ Boada, Richard; Willcutt, Erik G.; Pennington, Bruce F. (2012). Understanding the Comorbidity Between Dyslexia and Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder. Topics in Language Disorders. 32 (3): 270. doi:10.1097/tld.0b013e31826203ac. ... Pennington proposed a multiple deficit model for complex disorders like dyslexia, hypothesizing that such complex disorders are heterogeneous conditions that arise from the additive and interactive effects of multiple genetic and environmental risk factors, which then lead to weaknesses in multiple cognitive domains.
  66. ↑ Pennington, B (September 2006). From single to multiple deficit models of developmental disorders. Cognition. 101 (2): 385—413. doi:10.1016/j.cognition.2006.04.008. PMID 16844106.
  67. ↑ Peterson, Robin L.; Pennington, Bruce F. (28 березня 2015). Developmental Dyslexia. Annual Review of Clinical Psychology. 11 (1): 283—307. doi:10.1146/annurev-clinpsy-032814-112842. PMID 25594880. SSRN 2588407.
  68. ↑ Snowling, Margaret J. Dyslexia: A Very Short Introduction. Oxford University Press, 2019. ISBN 9780192550422
  69. ↑ 6A03.0 Developmental learning disorder with impairment in reading. International Classification of Diseases and Related Health Problems, 11th rev. (ICD-11) (Mortality and Morbidity Statistics). World Health Organization. Процитовано 7 жовтня 2019.
  70. ↑ Diagnostic and statistical manual of mental disorders : DSM-5 (вид. 5th). Arlington, VA: American Psychiatric Association. 2013. ISBN 9780890425541. OCLC 830807378. Specific Learning Disorder with impairment in reading ... Dyslexia is an alternative term used to refer to a pattern of learning difficulties characterized by problems with accurate or fluent word recognition, poor decoding, and poor spelling abilities.
  71. ↑ FragaGonzález, Gorka; Karipidis, Iliana; Tijms, Jurgen (19 жовтня 2018). Dyslexia as a Neurodevelopmental Disorder and What Makes It Different from a Chess Disorder. Brain Sciences. 8 (10): 189. doi:10.3390/brainsci8100189. ISSN 2076-3425. PMC 6209961. PMID 30347764.
  72. ↑ Campbell, Robert Jean (2009). Campbell's Psychiatric Dictionary. Oxford University Press. с. 310—312. ISBN 978-0-19-534159-1. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  73. ↑ Phillips, Sylvia; Kelly, Kathleen; Symes, Liz (2013). Assessment of Learners with Dyslexic-Type Difficulties. SAGE. с. 7. ISBN 978-1-4462-8704-0. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  74. ↑ Stahl, Steven A.; Murray, Bruce A. (1994). Defining phonological awareness and its relationship to early reading. Journal of Educational Psychology. 86 (2): 221—234. doi:10.1037/0022-0663.86.2.221.
  75. ↑ Rvachew, Susan; Ohberg, Alyssa; Grawburg, Meghann; Heyding, Joan (1 листопада 2003). Phonological Awareness and Phonemic Perception in 4-Year-Old Children With Delayed Expressive Phonology Skills. American Journal of Speech-Language Pathology. 12 (4): 463—471. doi:10.1044/1058-0360(2003/092). PMID 14658998.
  76. ↑ Catherine Christo, John M. Davis, and Stephen E. Brock, Identifying, Assessing, and Treating Dyslexia at School (New York: Springer Science+Business Media, 2009), 59.
  77. ↑ Mather, Nancy and Barbara J. Wendling. Essentials of Dyslexia Assessment and Intervention. Hoboken, NJ: John Wiley & Sons, 2012.
  78. ↑ Reid, Gavin and Jennie Guise. The Dyslexia Assessment. London: Bloomsbury, 2017 («… assessment for dyslexia includes more than tests; it involves comprehensive insights into the student's learning. This requires a full and comprehensive individual assessment as well as consideration of the environment and contextual factors.»).
  79. ↑ M. S. Thambirajah, Developmental Assessment of the School-Aged Child with Developmental Disabilities: A Clinician's Guide (London: Jessica Kingsley, 2011), 74.
  80. ↑ Jimerson, Shane R., Matthew K. Burns, and Amanda M. VanDerHeyden. Handbook of Response to Intervention: The Science and Practice of Multi-Tiered Systems of Support. 2nd ed. New York: Springer Science+Business Media, 2016.
  81. ↑ Snowling Margaret J (2013). Early Identification and Interventions for Dyslexia: A Contemporary View. Journal of Research in Special Educational Needs. 13 (1): 7—14. doi:10.1111/j.1471-3802.2012.01262.x. PMC 4538781. PMID 26290655.
  82. ↑ Tests for Dyslexia and Learning Disabilities. University of Michigan. Архів оригіналу за 13 березня 2015. Процитовано 15 березня 2015.
  83. ↑ Peer, Lindsay; Reid, Gavin (2013). Introduction to Dyslexia. Taylor & Francis. с. 35—40. ISBN 978-1-135-37290-3. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  84. ↑ а б Screening and assessment. British Dyslexia Association. Архів оригіналу за 30 березня 2015. Процитовано 11 березня 2015.
  85. ↑ а б FLETCHER, JACK M. (2009). Dyslexia: The evolution of a scientific concept. Journal of the International Neuropsychological Society. 15 (4): 501—508. doi:10.1017/S1355617709090900. ISSN 1355-6177. PMC 3079378. PMID 19573267.
  86. ↑ Schulte-Körne, Gerd (October 2010). The Prevention, Diagnosis, and Treatment of Dyslexia. Deutsches Ärzteblatt International. 107 (41): 718—727. doi:10.3238/arztebl.2010.0718. ISSN 1866-0452. PMC 2967798. PMID 21046003.
  87. ↑ Mather, N., & Schneider, D. The use of intelligence tests in the diagnosis of specific reading disability.Goldstein, Sam; Princiotta, Dana; Naglieri, Jack A. (2014). Handbook of Intelligence: Evolutionary Theory, Historical Perspective, and Current Concepts (англ.). Springer. с. 415—434. ISBN 9781493915620. Процитовано 10 січня 2019.
  88. ↑ Collett, Brent R.; Ohan, Jeneva L.; Myers, Kathleen M. (1 вересня 2003). Ten-Year Review of Rating Scales. V: Scales Assessing Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder. Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry (англ.). 42 (9): 1015—1037. doi:10.1097/01.CHI.0000070245.24125.B6. ISSN 0890-8567. PMID 12960702. Процитовано 3 жовтня 2019.
  89. ↑ Stone, Lisanne L; Janssens, Jan M A M; Vermulst, Ad A; Van Der Maten, Marloes; Engels, Rutger C M E; Otten, Roy (20 лютого 2015). The Strengths and Difficulties Questionnaire: psychometric properties of the parent and teacher version in children aged 4–7. BMC Psychology. 3 (1): 4. doi:10.1186/s40359-015-0061-8. ISSN 2050-7283. PMC 4364334. PMID 25815194.
  90. ↑ Swart, G. T. (2005). The Clinician's Guide to the Behavior Assessment System For Children. The Canadian Child and Adolescent Psychiatry Review. 14 (3): 90. ISSN 1716-9119. PMC 2542918.
  91. ↑ Birmaher, B.; Khetarpal, S.; Brent, D.; Cully, M.; Balach, L.; Kaufman, J.; Neer, S. M. (1997). The Screen for Child Anxiety Related Emotional Disorders (SCARED): scale construction and psychometric characteristics. Journal of the American Academy of Child and Adolescent Psychiatry. 36 (4): 545—553. doi:10.1097/00004583-199704000-00018. ISSN 0890-8567. PMID 9100430.
  92. ↑ Lindquist, E. F. (1953). The Iowa tests of educational development: how to use the test results; a manual for teachers and counselors (англ.). Science Research Associates. Процитовано 3 жовтня 2019.
  93. ↑ Dell, Cindy Ann; Harrold, Barbara; Dell, Thomas (1 жовтня 2008). Test Review: Wilkinson, G. S., & Robertson, G. J. (2006). Wide Range Achievement Test—Fourth Edition. Lutz, FL: Psychological Assessment Resources. WRAT4 Introductory Kit (includes manual, 25 test/response forms [blue and green], and accompanying test materials): $243.00. Rehabilitation Counseling Bulletin (англ.). 52 (1): 57—60. doi:10.1177/0034355208320076. ISSN 0034-3552.
  94. ↑ Semrud-Clikeman, Margaret; Ellison, Phyllis Anne Teeter (2009). Child Neuropsychology: Assessment and Interventions for Neurodevelopmental Disorders, 2nd Edition (англ.). Springer Science & Business Media. с. 119. ISBN 9780387889634. Процитовано 3 жовтня 2019.
  95. ↑ Catherine Christo, John M. Davis, and Stephen E. Brock, Identifying, Assessing, and Treating Dyslexia at School (New York: Springer Science+Business Media, 2009), 56. ISBN 9780387885995
  96. ↑ Margaret J. Snowling, Dyslexia: A Very Short Introduction (Oxford, UK: Oxford University Press, 2019), 93–94.
  97. ↑ Letters and Sounds: Principles and Practice of High Quality Phonics, Ref: DFES-00281-2007 (00281-2007BKT-EN), Primary National Strategy, Department for Education and Skills (United Kingdom), 2007.
  98. ↑ Phonics screening check: 2019 materials. United Kingdom Department for Education, Standards and Testing Agency. Процитовано 14 жовтня 2019.
  99. ↑ Thambirajah, M. S. (2011). Developmental assessment of the school-aged child with developmental disabilities : a clinician's guide. London: Jessica Kingsley Publishers. ISBN 9780857003256. OCLC 747410566.
  100. ↑ Bogon, Johana (October 2014). TVA based assessment of visual attention functions in developmental dyslexia. Frontiers in Psychology. 5: 1172. doi:10.3389/fpsyg.2014.01172. PMC 4199262. PMID 25360129.
  101. ↑ Brunswick, Nicola (10 квітня 2012). Supporting Dyslexic Adults in Higher Education and the Workplace. John Wiley & Sons. с. 115–. ISBN 978-0-470-97479-7. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 10 квітня 2012.
  102. ↑ а б Schulte-Körne, G (October 2010). The prevention, diagnosis, and treatment of dyslexia. Deutsches Ärzteblatt International. 107 (41): 718—26. doi:10.3238/arztebl.2010.0718. PMC 2967798. PMID 21046003.
  103. ↑ Lyytinen, Heikki; Erskine, Jane; Aro, Mikko and Richardson, Ulla (2009). Reading and reading disorders. У Hoff, Erika (ред.). Blackwell Handbook of Language Development. Blackwell. с. 454—474. ISBN 978-1-4051-9459-4. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  104. ↑ van der Leij, Aryan (1 листопада 2013). Dyslexia and early intervention: what did we learn from the Dutch Dyslexia Programme?. Dyslexia. 19 (4): 241—255. doi:10.1002/dys.1466. ISSN 1099-0909. PMID 24133037.
  105. ↑ а б в Kuster, Sanne M.; van Weerdenburg, Marjolijn; Gompel, Marjolein; Bosman, Anna M. T. (April 2018). Dyslexie font does not benefit reading in children with or without dyslexia. Annals of Dyslexia (англ.). 68 (1): 25—42. doi:10.1007/s11881-017-0154-6. ISSN 0736-9387. PMC 5934461. PMID 29204931.
  106. ↑ Cogo-Moreira, Hugo; Andriolo, Régis B; Yazigi, Latife; Ploubidis, George B; Brandão de Ávila, Clara Regina; Mari, Jair J (15 серпня 2012). Music education for improving reading skills in children and adolescents with dyslexia (PDF). Cochrane Database of Systematic Reviews (8): CD009133. doi:10.1002/14651858.cd009133.pub2. PMID 22895983. Архів (PDF) оригіналу за 30 серпня 2017.
  107. ↑ Fletcher, Jack; Lyon, G. Reid; Fuchs, Lynn; Barnes, Marcia A. (2018). Learning disabilities : from identification to intervention. с. 185. ISBN 978-1-4625-3637-5. OCLC 1057730675.
  108. ↑ O'Hare, Anne (2010). Dyslexia: what do paediatricians need to know?. Paediatrics and Child Health. 20 (7): 338—343. doi:10.1016/j.paed.2010.04.004.
  109. ↑ Response to Intervention Guidance – Minimum Requirements of a Response to Intervention Program (RtI) – Instruction Matched to Student Need: Special Education : P12 : NYSED. p12.nysed.gov. Архів оригіналу за 8 серпня 2018. Процитовано 10 січня 2019.
  110. ↑ Tasman, Allan; Kay, Jerald; Lieberman, Jeffrey A.; First, Michael B.; Riba, Michelle (29 січня 2015). Psychiatry, 2 Volume Set. John Wiley & Sons. ISBN 9781118845493. Архів оригіналу за 6 вересня 2015.
  111. ↑ Protopapas, Athanassios (2013). From temporal processing to developmental language disorders: mind the gap. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences. 369 (1634): 20130090. doi:10.1098/rstb.2013.0090. PMC 3866431. PMID 24324245.
  112. ↑ Zhao, Jing (November 2014). The visual magnocellular-dorsal dysfunction in Chinese children with developmental dyslexia impedes Chinese character recognition. Scientific Reports. 4: 7068. Bibcode:2014NatSR...4E7068Z. doi:10.1038/srep07068. PMC 4238300. PMID 25412386.
  113. ↑ Marshall, Chloe (2012). Current Issues in Developmental Disorders. Psychology Press. с. 152. ISBN 978-1-84872-084-8. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  114. ↑ Garralda, Elena; Raynaud, Jean-Philippe (16 січня 2012). Brain, Mind, and Developmental Psychopathology in Childhood. Jason Aronson. ISBN 9780765708663.
  115. ↑ Navas, Ana Luiza Gomes Pinto; Ferraz, Érica de Cássia; Borges, Juliana Postigo Amorina; Navas, Ana Luiza Gomes Pinto; Ferraz, Érica de Cássia; Borges, Juliana Postigo Amorina (2014). Phonological processing deficits as a universal model for dyslexia: evidence from different orthographies. CoDAS. 26 (6): 509—519. doi:10.1590/2317-1782/20142014135. PMID 25590915.
  116. ↑ Berlin, Rudolf. [No title.] Medicinisches Correspondenzblatt des Württembergischen Ärztlichen Landesvereins [Correspondence Sheet of the Württemberg Medical Association] 53 (1883): 209.
  117. ↑ Webster's Third New International Dictionary. «History and Etymology for dyslexia», s.v. «dyslexia, noun». Springfield, MA: Merriam-Webster, 1961, rev. 2016.
  118. ↑ Über Dyslexie [About dyslexia]. Archiv für Psychiatrie. 15: 276—278. 1884.
  119. ↑ Annual of the Universal Medical Sciences and Analytical Index: A Yearly Report of the Progress of the General Sanitary Sciences Throughout the World. F. A. Davis Company. 1888. с. 39. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  120. ↑ Brooks, Patricia (2014). Encyclopedia of language development. SAGE. с. 30. ISBN 9781483346434.
  121. ↑ Mishra, Srikanta K. (October 2014). Medial efferent mechanisms in children with auditory processing disorders. Frontiers in Human Neuroscience. 8: 860. doi:10.3389/fnhum.2014.00860. PMC 4209830. PMID 25386132.
  122. ↑ Al-Shidhani, Thuraya Ahmed; Arora, Vinita (2012). Understanding Dyslexia in Children through Human Development Theories. Sultan Qaboos University Medical Journal. 12 (3): 286—294. doi:10.12816/0003141. ISSN 2075-051X. PMC 3529662. PMID 23269949.
  123. ↑ de Berr, J (2014). Factors influencing work participation of adults with developmental dyslexia. BMC Public Health. 14: 77. doi:10.1186/1471-2458-14-77. PMC 3913008. PMID 24460949.
  124. ↑ Pino, Marco; Mortari, Luigina (1 листопада 2014). The Inclusion of Students with Dyslexia in Higher Education: A Systematic Review Using Narrative Synthesis. Dyslexia (Chichester, England). 20 (4): 346—369. doi:10.1002/dys.1484. PMC 4253321. PMID 25293652.
  125. ↑ а б в г Kale, Sirin (17 вересня 2020). The Battle over Dyslexia. The Guardian (англ.). Процитовано 28 вересня 2020.
  126. ↑ а б в Stoeber, Joachim; Rountree, Margaret L. (February 2021). Perfectionism, self-stigma, and coping in students with dyslexia: The central role of perfectionistic self-presentation. Dyslexia (Chichester, England). 27 (1): 62—78. doi:10.1002/dys.1666. ISSN 1099-0909. PMID 32803909.
  127. ↑ Reid, Gavin (2012). The Routledge Companion to Dyslexia. Routledge. с. 16. ISBN 978-1-136-61710-2. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  128. ↑ Richlan, Fabio (May 2014). Functional neuroanatomy of developmental dyslexia; the role of orthographic depth. Frontiers in Human Neuroscience. 8: 347. doi:10.3389/fnhum.2014.00347. PMC 4033006. PMID 24904383.
  129. ↑ Reading Difficulty and Disability (PDF). report.nih.gov. NIH. Архів оригіналу (PDF) за 11 лютого 2019. Процитовано 10 січня 2019.

Подальше читання[ред. | ред. код]

 

Класифікація
Зовнішні ресурси
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дислексія&oldid=42662563