Дмитро Саймс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Саймс
рос. Дмитрий Саймс[1]
Народився 29 жовтня 1947(1947-10-29)[2] (76 років)
Москва, СРСР[2]
Країна  СРСР
 США
Діяльність видавець, телеведучий, політичний коментатор, лобіст, політичний активіст, політолог, науковець
Alma mater Історичний факультет МДУ і Faculty of Biology and Soils, Moscow State Universityd
Знання мов англійська і російська
Заклад Університет Джонса Гопкінса, Університет Каліфорнії (Берклі) і Колумбійський університет
Мати Камінська Діна Ісааківна
Нагороди
IMDb ID 11225400

Дмитро Саймс (англ. Dimitri K. Simes; при народженні — Дмитро Костянтинович Сіміс; нар. 29 жовтня 1947 року, Москва, РРФСР, СРСР) — американський політолог, історик, вчений радянського походження, один з тих, хто активно просуває проросійську пропаганду в американському інформаційному просторі[3].

Був призначений Річардом Ніксоном[4] головою та головним виконавчим директором Центру національних інтересів (Вашингтон, США) при його заснуванні 20 січня 1994[5]. Видавець і генеральний директор американського журналу The National Interest (Національний інтерес)[6].

Біографія[ред. | ред. код]

Дмитро Сіміс (Саймс) народився 29 жовтня 1947 року в Москві. Він був прийнятий у сім'ю радянського правознавця та правозахисника, співробітника радіо «Свобода» Костянтина Михайловича Сіміса (4 серпня 1919 — 14 грудня 2006[7]) та адвоката з України Діни Ісааківни Камінської (13 січня 1919 — 7 липня 2006)[8]. Сім'я була безпартійною та до радянської влади ставилася досить негативно. Дід по материнській лінії в 1930-і роки (аж до осені 1937 року) очолював один з найбільших радянських банків — «Промисловий банк СРСР», який у ті роки здійснював фінансування всього капітального будівництва в країні[9], у 1950-і роки називав радянську владу «зграєю». Батьки Дмитра постраждали від «боротьби з космополітизмом».

Після закінчення московської середньої школи Дмитро протягом року працював науково-технічним співробітником у Державному історичному музеї, потім вступив на денне відділення історичного факультету МДУ, звідки з другого курсу змушений був перейти на заочне відділення, після того, як вступив у небезпечну полеміку з викладачем історії КПРС щодо оцінки ленінських праць. Одночасно Дмитро Сіміс влаштувався на роботу до Фундаментальної бібліотеки суспільних наук Академії наук СРСР (нині — Інститут наукової інформації з суспільних наук Російської академії наук (ІНІОН РАН))[10].

Продовживши заочне навчання на історичному факультеті МДУ, зацікавившись антропологією, в 1966 вступив на денне відділення біолого-ґрунтового факультету МДУ[10].

Два рази був виключений із МДУ з політичних мотивів, на два тижні поміщався в московський слідчий ізолятор «Матроська тиша» за участь у демонстрації. Зокрема, у січні 1967 року був відрахований з денного відділення біолого-ґрунтового факультету за «антирадянські висловлювання» на молодіжному диспуті, присвяченому засудженню війни США у В'єтнамі[10]. Проте дисидентом Дмитро себе не вважає і ніколи ним бути не збирався, а намагався займатися своєю професією в рамках системи, що існувала в СРСР.

У 1967—1973 роках — науково-технічний, а потім молодший науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин (ІМЕМО), де був заступником секретаря комітету комсомолу та отримав премію за найкращий проект серед молодих учених[10].

У січні 1973 року, у віці двадцяти п'яти років, емігрував із дружиною до США[8].

Був прийнятий на роботу науковим співробітником до Центру стратегічних та міжнародних досліджень (Center for Strategic and International Studies)[11]. Керував Центром з російських та євроазіатських програм у Фонді Карнегі, був професором при Університеті Джонса Хопкінса, Колумбійському університеті та Каліфорнійському університеті в Берклі. У 1978 — директор відділу досліджень СРСР центру з вивчення стратегічних та міжнародних питань Джорджтаунського університету, одночасно — позаштатний кореспондент радіо радіо «Свобода» у Вашингтоні (працював під псевдонімом)[12].

Був неофіційним радником з питань зовнішньої політики екс-президента США Річарда Ніксона (1913—1994) в останні роки його життя.

Є головою і головним виконавчим директором Центру національних інтересів (Вашингтон, США; раніше — Ніксонівський центр) з дня його заснування 20 січня 1994 Річардом Ніксоном[5], а також видавцем і генеральним директором американського журналу «The National Interest» («Національний інтерес»)[6].

Бере участь як експерт у російських політичних телевізійних передачах та друкованих виданнях[13][14][15][16].

З 3 вересня 2018 року разом із В'ячеславом Никоновим веде суспільно-політичне ток-шоу «Велика гра» на «Першому каналі» російського телебачення[17].

Підтримує повномасштабну агресію Росії проти України, постійний учасник шоу на російських телеканалах.

Родина[ред. | ред. код]

Батьки Саймса: мати — Діна Ісааківна Камінська (1919—2006), юрист, адвокат, захищала відомих правозахисників Олександра Гінзбурга та Володимира Буковського на судових процесах у Москві. Після еміграції до США опублікувала мемуари «Записки адвоката» (1976). Батько Саймса, Костянтин Михайлович Сіміс (1919—2006), — автор книги USSR: the Corrupt Society; The Secret World of Soviet Capitalism (1982)[11].

Одружений. Дружина — Анастасія Рюрікова Саймс (Anastasia Ryurikov Simes), художниця, дочка Дмитра Рюрікова, політичного радника путінського режиму. Син Дмитро, добре говорить російською мовою. Проживають у США у Вашингтоні.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.spisok-putina.org/personas/sajms/
  2. ↑ а б Саймс
  3. ↑ https://www.spisok-putina.org/en/personas/simes/
  4. ↑ Dimitri K. Simes – Center for the National Interest. cftni.org. Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 2 листопада 2021.
  5. ↑ а б Dimitri K. Simes. Russia, Eurasia, National Security Policy. [Архівовано 8 березня 2022 у Wayback Machine.](англ.) «Center for the National Interest» // cftni.org
  6. ↑ а б Dimitri K. Simes is president of The Center for the National Interest and publisher & CEO of The National Interest. [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.](англ.) «The National Interest» (USA) // nationalinterest.org
  7. ↑ Скончался Константин Симис, давний сотрудник Радио Свобода. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 2 листопада 2021.
  8. ↑ а б Дина Каминская. Судьба адвоката. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 2 листопада 2021.
  9. ↑ Дина Каминская. Мемуары «Записки адвоката» (Benson, Khronika Press, 1984). [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.] Официальный сайт Московского центра непрерывного математического образования (МЦНМО) (библиотека Виталия Арнольда) // mccme.ru
  10. ↑ а б в г Черкасов П. П. «ИМЭМО. Портрет на фоне эпохи». — М.: «Весь мир», 2004. — ISBN 5-7777-0279-1. — С. 377—381.
  11. ↑ а б Иванян Э. А. Энциклопедия российско-американских отношений. XVIII-XX века. — Москва : Международные отношения, 2001. — 696 с. — ISBN 5-7133-1045-0.
  12. ↑ Н. Н. Яковлев. ЦРУ против СССР. М.: Правда, 1985. С.244, С.247
  13. ↑ ВИДЕО. Дмитрий Саймс. Все передачи с участием американского политолога.[недоступне посилання] Официальный сайт телеканала «Россия-1» // russia.tv
  14. ↑ ВИДЕО. Все выпуски ток-шоу «Право знать!» с участием американского политолога Дмитрия Саймса. Официальный сайт телеканала «ТВ Центр» // tvc.ru
  15. ↑ Авторы. Дмитрий Саймс, американский политолог. Статьи. [Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.] Газета «Известия» // iz.ru
  16. ↑ Дмитрий Саймс, американский политолог. Экспертные мнения (2012 год). [Архівовано 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.] Журнал «Эксперт» // expert.ru
  17. ↑ Анонс. Общественно-политическое ток-шоу «Большая игра». Ведущие — Вячеслав Никонов и Дмитрий Саймс. Премьера — 3 сентября 2018 года. — Вячеслав Никонов: «Это программа о самом главном — о вашей судьбе и вашем будущем». [Архівовано 10 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт «Первого канала» (Россия) // 1tv.ru (28 августа 2018 года)

Путіністи

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дмитро_Саймс&oldid=39189913