Довгий Олег Іванович
| Довгий Олег Іванович | ||
|---|---|---|
 Лейтенант | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
6 січня 1993 Щурівці | |
| Смерть |
31 січня 2015 (22 роки) Чорнухине | |
| Alma Mater |
Академія сухопутних військ ім. гетьмана Сагайдачного (2010—2012) Одеська військова академія (2012—2014) | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
 Україна | |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | |
| Рід військ |
 Гірська піхота | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Оле́г Іва́нович До́вгий (6 січня 1993 — 31 січня 2015) — лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Герой України.
Життєпис[ред. | ред. код]
У липні 2010 року вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет аеромобільних військ та розвідки. У 2012 році, у зв'язку з переведенням факультету, продовжив навчання у Одесі. У 2014 році закінчив факультет високомобільних десантних військ та розвідки Одеської військової академії.
Заступник командира гірсько-піхотної роти по роботі з особовим складом, 15-й гірсько-піхотний батальйон.
31 січня 2015 року перебував на блокпосту поблизу Чорнухиного. У той день підрозділи російських окупаційних військ при підтримці 3 танків та артилерії розпочали наступ на взводно-опорний пункт «Віталій». Лейтенант Довгий надавав допомогу пораненим побратимам — Михайлу Григоришину та Сергію Матусевичу. Загинув від кулі снайпера, надаючи їм допомогу. Обидва вояки також загинули в цьому бою. 23 лютого вдалося забрати тіло Олега з місця боїв.
26 лютого похований у Щурівцях.
Без Олега лишились батьки та сестра.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (23 серпня 2018, посмертно) — за особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[1][2]
Вшанування[ред. | ред. код]
- 30 липня 2015 року у селі Щурівці Ізяславського району на фасаді будівлі навчально-виховного комплексу (вулиця Центральна, 1), де навчався Олег, йому відкрито меморіальну дошку.
- Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 31 січня[3][4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2018 року № 236/2018 «Про присвоєння О.Довгому звання Герой України»
- ↑ Президент вручив орден «Золота Зірка» з присвоєнням звання Герой України офіцерам Олегу Довгому посмертно та Володимиру Сосніну [Архівовано 24 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 24 серпня 2018 р.
- ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 31 січня 2022.
- ↑
Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 31 січня на YouTube
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія Довгого Олега Івановича [Архівовано 24 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Український меморіал
- Довгий Олег Іванович [Архівовано 1 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Попередник: | Герой України — кавалер ордена «Золота Зірка» № 182 23 серпня 2018 |
Наступник: |
| Пікус Євгеній Михайлович | Соснін Володимир Миколайович |
- Лейтенанти (Україна)
- Народились 6 січня
- Народились 1993
- Померли 31 січня
- Померли 2015
- Військовики 128-ї гірсько-піхотної бригади
- Герої України — кавалери ордена «Золота Зірка»
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Уродженці Ізяславського району
- Випускники Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
- Померли в Попаснянському районі
- Поховані в Ізяславському районі
- Випускники Одеської військової академії