Діалекти ерзянської мови
* E-I — Центральний
* E-II — Західний
* E-III — Північно-західний
* E-IV — Південно-східний
* E-V — Шокшинський
Діалекти ерзянської мови (ерз. Эрзянь келень диалект) — сукупність територіальних різновидів ерзянської мови, яким притаманна певна відмінність на фонетичному, граматичному і лексичному рівнях.
Сучасні загальноприйняті класифікації[ред. | ред. код]
За фонетико-фонологічним принципом виділяють три діалектних типи[1]:
- прогресивно-асимілятивний;
- регресивно-асимілятивний;
- найпростіший.
За фонетико-морфологічним принципом виділяють п'ять основних діалектів[1]:
- центральний[ru];
- західний;
- північно-західний;
- південно-східний;
- шокшинський.
Основою сучасної ерзянської літературної мови вважається центральний діалект, що поширений у східній частині Республіки Мордовія — на території Атяшевського, Чамзинського і частини Ічалковського районів.
Історія[ред. | ред. код]
За припущенням мокшанського лінгвіста Сандора Феоктистоня формування діалектів ерзянської мови завершилося до XVIII ст[2]. Проте перші діалектні зразки лексичних і текстових матеріалів ерзянської мови були зафіксовані ще у XVII столітті, зокрема у працях Ніколааса Вітсена, Філіпа Страленберга, Герарда Міллера, Івана Лепьохіна, Петера Палласа, Йоганна Фішера[ru], Йоганна Фалька, Йоганна Георгі та інших[3].
Велике значення для розвитку ерзянської діалектології мала фундаментальна праця академіка Шахматова «Мордовський етнографічний збірник», у якій, крім усної народної творчості ерзян, також було уміщено, як додаток, фонетичний та морфологічний нариси до двох говірок тієї місцевості, де було зібрано матеріал[4].
Першу спробу класифікувати ерзянські діалекти мав професор Макар Євсев'єв. Так, у своїй праці «Основи мордовської граматики» він зумів виділити окремі чотири діалектні групи говорів[5]:
- говори ерзян Темниковського повіту[ru] Тамбовської губернії;
- говори ерзян Ардатовського повіту Симбірської губернії;
- говори ерзян Сергацького[ru] і Лукоянівського[ru] повітів Нижньогородської губернії;
- говори ерзян Алатирського і Курмиського[ru] повітів Симбірської губернії.
Першу наукову класифікацію ерзянських діалектів, яка довгий час була чи не єдиною, а нині вважається загальноприйнятою, здійснив академік Дмитро Бубрих, виділивши три діалектних типи за фонетичним принципом[6]. Ту ж ідею підхопив і мордовський мовознавець Микола Циганов, запропонувавши за тим же принципом на основі виділених раніше трьох (найпростіший, прогресивно-асимілятивний і регресивно-асимілятивний) 5 діалектних типів:
- укаючий;
- окаючий;
- укаючо-окаючий;
- акаючий;
- окаючо-укаючий[5].
Уперше, спираючись не тільки на фонетичні ознаки, але також і на морфологічні особливості з урахуванням територіального аспекту, фіно-угрознавець Дмитро Циганкін запропонував розглядати чотири діалекти: центральний, західний, північно-західний, південно-східний. На основі цієї класифікації Григорій Єрмушкін виділив додатковий (п'ятий) — дракинсько-теньгушевський[7], який пізніше Олександр Феоктистов назве змішаним (або шокшинським) діалектом[3].
Характеристика[ред. | ред. код]
| Діалект | Фонетичні особливості | Морфологічні особливості | Ареал |
|---|---|---|---|
| Центральний | у першому складі слова вживаються всі голосні (/a/, /o/, /u/, /i/, /e/, а в частині говірок також /ja/). У не перших складах вживаються /a/, /o/, /e/ і, як правило, у цій позиції відсутні голосні /u/, /i/ | у непрямих відмінках однини вживається вказівний (дейктичний) формант -ńt': /val'mava-ńt'/ (через це вікно); у деяких говірках форми однини і множини предмета володіння при власникові першої особи однини розрізняються: /ked'e-m/ (моя рука) — /ked'e-ń/ (мої руки) | поширений на території Атяшевського, Чамзинського і частини Ічалковського районів |
| Західний | для фонетичних особливостей характерні процеси прогресивної асиміляції; у першому складі вживаються всі голосні; голосні /u/ та /i/ першого складу обумовлюють оголос не перших складів: /tumu/ (дуб), /tumuva/ (по дубу), /piźimi/ (дощ), /piźimivt'imi/ (без дощу); голосні /o/ і /e/ в не перших складах вживаються у тому випадку, якщо в першому складі виступають такі ж голосні: /komoro/ 'горстка', /meŕems/ 'сказати' | у непрямих відмінках однини вказівного відмінювання імен вживається формант -ńt': /kudusu-ńt'/ (у цьому домі); число предмета володіння має формальне вираження лише при власникові третьої особи однини: /kudu-zu/ (його дім) — /kudu-nzu/ (його дому) | поширений вздовж нижньої течії річки Інсар[ru] |
| Північно-західний | за характером дії асимілятивних процесів — прогресивно-асимілятивний тип; наявне укання і, подекуди, ікання в деяких говірках: /anduma/ (годування), /vel't'ńisa/ (я закриваю) | побічно-вказівна форма однини іменників має формант -śt': /kudoso-śt'/ (в цьому домі), /kudosto-śt'/ (з цього дому); однина і множина предмета володіння при власникові розрізнюється від усіх трьох осіб однини і множини: /kudo-m/ (мій дім) — /kudo-n/ (мої доми), /kudo-t/ (твій дім) — /kudo-nt/ (твої доми) | поширений в межиріччі Алатир-Меня, а також уздовж нижньої течії річки Алатир. Охоплює території Ардатовського і Великоігнатовського районів Мордовії і сусідніх Алатирського і Порецького районів Чувашії |
| Південно-західний | характеризується наявністю у фонетичній системі діалекту редукованих голосних | побічно-вказівні форми однини іменника мають суфікс -t: /kudit'/ (цього дому), /kuditi/ (цьому домові); у більшості говірок особисто-присвійні суфікси виступають тільки в твердому варіанті: /väl'it/ (твоє село), /väl'et'/ (твої села) | поширений в межиріччі приток Сури (Великоберезниківський, Дубьонський та частково Кочкуровський райони Мордовії) |
| Шокшинський | поширений на північному заході Мордовії, охоплює Теньгушевський район | ||
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Эрзянский язык // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2017. — Т. 35. Шервуд — Яя. — 799 с. — ISBN 978-5-85270-373-6. (рос.)
- ↑ Феоктистов А. П. .
- Об исследовании диалектов финно-угорских языков методами полевой и ареальной лингвистики. — Научные издания московского венгерского колледжа. — Москва
- «Валанг», 2002. — С. 319.(рос.)
- ↑ а б Диалектное своеобразие эрзянского языка // История и современное состояние мордовских языков. — Мордовский государственный университет имени Н. П. Огарёва, 2019. — С. 10-12.(рос.)
- ↑ Н. А. Агафонова. «Мордовский этнографический сборник» А. А. Шахматова как источник изучения эрзянских диалектов // Финно-угорский мир. — 2016. — № 1. — С. 15.(рос.)
- ↑ а б Д. В. Цыганкин, Н. А. Агафонова, И. Н. Рябов. Структура падежных форм прадигмы определенного склонения в эрзянском диалектном ареале // Вестник угроведения. — 2017. — Т. 7, № 4. — С. 86-97. Архівовано з джерела 14 червня 2020. Процитовано 27 квітня 2020.(рос.)
- ↑ Д. В. Бубрих Историческая грамматика эрзянского языка, с. 9, на «Google Books»(рос.)
- ↑ Г. И. Ермушкин Ареальные исследования по восточным финно-угорским языкам (эрзя-мордовский язык) на «Google Books»(рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- А. П. Феоктистов. Эрзянский язык. — Языки мира: Уральские языки. — Москва : Наука, 1993. — С. 190-208.(рос.)
- Ермушкин, Григорий Иванович. Развитие фонетической системы диалектов эрзя-мордовского языка [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.]: автореферат дис. доктора филологических наук: 10.02.07 / Ин-т языкознания.- Москва, 1997.- 53 с.(рос.)
- Полченкова Г. В., Натуральнова Г. А. Типы диалектизмов в лексике эрзянского языка // Огарёв-Online. — 2016. Архівовано з джерела 14 червня 2020. Процитовано 2 травня 2020.(рос.)