Емануїл Ґолдштайн («1984»)
| Емануїл Ґолдштайн | |
|---|---|
| Emmanuel Goldstein | |
| Творець: | Джордж Орвелл |
| Твори: | «1984» |
| Стать: | чоловічаd |
| Національність: | еврей |
| Роль виконує: | Джон Босволл |
Емануїл Ґолдштайн (англ. Emmanuel Goldstein) — персонаж роману Джорджа Орвелла «1984», головний ворог держави Океанія. Пропаганда представляє його лідером підпілля, що прагне повалити владу, однак він може бути й вигаданим ворогом, граючи роль цапа-відбувайла для концентрації народного гніву.
Біографія[ред. | ред. код]
Колись Ґолдштайн був одним з вождів революції, майже рівним Старшому Братові, але пізніше, за офіційною версією партії, зрадив її і втік за кордон. В Океанії вважається, що він створив таємне Братство, метою якого є боротьба з партією. У програмі щоденних «двохвилинок ненависті» Ґолдштайн завжди був головною дійовою особою, основним об'єктом ненависті і презирства партійної пропаганди.
Вважається автором книги «Теорія і практика олігархічного колективізму», хоча О'Браєн стверджував, що книга сфабрикована поліцією думок. Також з його слів випливає, що й сам Ґолдштайн і Братство вигадані партійною верхівкою, оскільки О'Браєн ухильно відповів на запитання Вінстона:
|
— Чи існує Братство? — Про це, Вінстоне, ви ніколи не довідаєтеся. Навіть якщо ми, після того, як закінчимо з вами, вирішимо випустити вас, і навіть якщо ви доживете до дев'яноста років, ви все одно ніколи не дізнаєтеся відповіді на це запитання: так чи ні. Доти, доки ви житимете, це залишатиметься для вас загадкою. |
|
— «1984», переклад В. Шовкуна, частина третя, розділ 2 | ||
Реальний прототип[ред. | ред. код]
Згідно з поширеною думкою, прообразом Ґолдштайна став Лев Троцький — опис зовнішності і манери мови Ґолдштайна збігаються з описом Троцького:
|
|
То було худе єврейське обличчя з пухнастим ореолом сивого волосся й маленькою цапиною борідкою - розумне й водночас внутрішньо жалюгідне з виразом старечої недоумкуватості, яку підкреслював довгий тонкий ніс, на самому кінчику якого притулились окуляри. |
|
— «1984», переклад В. Шовкуна, частина перша, розділ 1 | ||
Цю подібність було помічено одразу ж після виходу роману в 1949 році[1]. Троцький, який отримав при народженні прізвище Бронштейн, був близьким соратником Леніна, а пізніше став основним суперником Сталіна, який усунув Троцького від влади і вислав його з Радянського Союзу в 1929 році. В еміграції, Троцький написав книгу «Зраджена революція», в якій засуджує Сталіна і СРСР. Під час репресій 1930-х років сталінська пропаганда незмінно зображала Троцького як призвідника всіх передбачуваних змов і актів саботажу. В 1940 році він був убитий у Мексиці радянським агентом Рамоном Меркадером.
У 1954 році Ісаак Дойчер[ru] писав, що книга Ґолдштайна з «1984» була задумана як «переказ» «Зрадженої революції»[2]. Ірвінг Гоу[ru] в 1956 році описав книгу Ґолдштайна як «явну копію» книги Троцького, а наведені в книзі Орвелла приклади даного наслідування Троцькому назвав «одними з кращих уривків» роману[3]. Критик Едріан Ваннер у збірці за редакцією Гарольда Блума описав книгу Ґолдштайна як «пародію» на «Зраджену революцію», зазначивши, що Орвелл досить суперечливо ставився до Троцького[4]. Орвелл писав про троцькізм:
|
|
Той факт, що троцькісти всюди є переслідуваною меншістю і що звичайні звинувачення проти них, наприклад у співпраці з фашистами, явна брехня, створює враження, що троцькізм інтелектуально і морально перевершує комунізм; однак сумнівно, що між ними є велика різниця. |
|
— Джордж Орвелл, «Замітки про націоналізм» | ||
Пізнші порівняння[ред. | ред. код]
Річард Ніксон[ред. | ред. код]
Широкомасштабна кампанія з дискредитації президента Річарда Ніксона у зв'язку з Вотергейтським скандалом призвела до його подання в засобах масової інформації з «двохвилинками ненависті», сконцентрованими на Еманїлі Ґолдштайні[5][6]. Здійснений раніше несподіваний візит Ніксона в Китай, який давно вважався ворогом у «холодній війні», викликав порівняння з аналізованим Ґолдштайном крихким союзом трьох наддержав у «1984»[7].
Усама бен Ладен[ред. | ред. код]
З Ґолдштайном також порівнювали колишнього лідера Аль-Каїди Усаму бен Ладена, який був такою ж невловимою людиною, звинуваченою у змовах і саботажі; боротьба з його злочинною діяльністю ніколи не повинна була завершитися[8].
Американський фахівець в галузі юриспруденції Касс Санстейн[ru] у книзі «Worst-Case Scenarios» (2009 рік) увів термін «ефект Ґолдштайна», описаний як «здатність активізувати громадське занепокоєння, формуючи певне „обличчя супротивника“, що вказує на якусь людину як на джерело головної загрози». Згідно з Санстейном, оскільки очолювана США війна з тероризмом так сильно асоціюється з тероризмом бен Ладена, обурення посилюється методами, схожими з продемонстрованими в «1984». Проте, він також зазначив, що Саддам Гусейн (значною мірою) і Джордж Буш (значно меншою мірою) були також об'єктами ефекту Ґолдштайна[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ R.M.W. // Saskatoon Star-Phoenix. — 09.07.1949.
- ↑ Deutscher, Isaac (2003). The Prophet Outcast: Trotsky, 1929–1940. New York, NY: Verso. с. 261. ISBN 1-85984-451-0.
- ↑ Irving Howe. {{{Заголовок}}}. — New York, NY : Bobbs-Merrill, 1963. — С. 540, 542.
- ↑ Bloom, Harold (2007). George Orwell. Infobase Publishing. с. 58. ISBN 0-7910-9428-6.
- ↑ Thimmesch, Nick (7 листопада 1974). Compassion For Nixon Hard To Summon. Observer-Reporter. Washington, PA. с. A-4. Архів оригіналу за 13 жовтня 2015. Процитовано 5 червня 2015.
- ↑ Tiede, Tom (14 квітня 1976). Do We Really Need Vengeance From Nixon?. Prescott Courier. Prescott, AZ. с. 4. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 5 червня 2015.
- ↑ Brodney, Kenneth (21 жовтня 1971). The Orwell Hypothesis: Nixon's Quantum Jump?. Village Voice. New York, NY. с. 24. Процитовано 5 червня 2014.
- ↑ 11 September 2001: War, Terror and Judgment, by Bülent Gökay & R. B. J. Walker, 2002, Taylor & Francis, ISBN 0-614-68403-X, стр. 106
- ↑ Касс Санстейн. Worst-Case Scenarios, Harvard University Press, 2009, p. 63. — ISBN 0-674-03251-9
| |||||||||||||||||||||||||||||