Жованик Андрій Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жованик Андрій Євгенович
 Лейтенант
Загальна інформація
Народження 8 вересня 1975(1975-09-08)
Київ
Смерть 2 серпня 2022(2022-08-02) (46 років)
Соледар
Alma Mater Київський національний університет будівництва і архітектури
Псевдо Татарин
Військова служба
Роки служби 2014—2022
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ спеціальні сили
Формування
 ДУК
Війни / битви Війна на сході України, Російське вторгнення в Україну
Командування
командир 1-ї роти 4-ї тактичної групи 7-го центру ССО (Legio V у складі ДУК «Правий сектор»)
Нагороди та відзнаки
Герой України
CMNS: Жованик Андрій Євгенович у Вікісховищі

Андрій Євгенович Жованик («Татарин») (8 вересня 1975, Київ — 2 серпня 2022, м. Соледар Донецької обл.) — український військовий і громадський діяч, інженер-будівельник. Командир інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення в/ч А0281 ЗСУ (2021), командир підрозділу ОДЧ «Карпатська Січ» (24.02. — 30.04.2022), командир 1-ї роти 4-ї тактичної групи 7-го центру ССО (Legio V у складі ДУК «Правий сектор», орієнтовно з 1.05.2022); звання — лейтенант ЗСУ. Герой України (2024)[1].

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

1997 року закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури та військову кафедру при університеті. Будував «Метроград» у центрі Києва. 15 років працював начальником ремонтно-будівельної дільниці в Національному університеті харчових технологій, начальником будівельної дільниці заводу «Росинка». Під керівництвом Андрія Жованика виконували оздоблювальні роботи в Театрі ляльок на схилах Дніпра. Працював інженером технічного нагляду за будівництвом у «БРСМ-Нафта» і «Сокар Україна», мав найвищу кваліфікацію інженера технічного нагляду.

Участь у війнах з Росією[ред. | ред. код]

На початку 1990-х брав участь у війнах у Придністров'ї та Грузії.

Воював на Донбасі з літа 2014 р. (з перервами).

6—10 серпня 2014 р. в лавах «Правого сектору» брав участь у боях за с. Степанівку, біля Савур-Могили, у середині серпня 2014-го — у боях за села Амвросіївку та Многопілля.

Зима 2014—2015 рр. — бої за с. Піски (у лавах «Правого сектору»).

Весна 2016 р. — бої за м. Авдіївку (позиція «Мурашник» — у лавах ОДЧ «Карпатська Січ»), позиційні бої в околицях Донецького аеропорту (в лавах «Правого сектору»).

29 червня 2016 р. під командуванням Андрія Жованика взято висоту 223 на Світлодарській дузі (Донецька обл.; у лавах «Правого сектору»). У цьому бою загинув Василь Сліпак, згодом Герой України.

У 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роках брав участь у зборах резервістів у танкових та десантно-штурмових військах, постійно навчався військової справи, зокрема закінчив курси снайперів.

З першого дня повномасштабного вторгнення Росії воював у складі ОДЧ «Карпатська Січ».

Учасник боїв за Київ, Київщину (Бровари, Ірпінь, Буча, зона відчуження ЧАЕС), Чернігівщину, Харківщину, Донеччину — Бахмут і Соледар (24.02.2022 — 2.08.2022). Маючи лише автомати і напівавтомати, захищав Ірпінь, утримував об'їзну дорогу Ірпінь — Київ до середини березня (тоді вже мав і протитанкову зброю).

17—22 березня 2022 р. в районі Ічні Чернігівської області його підрозділ знищив ворожу техніку: танк, БТР і бензовоз.

У лавах ОДЧ «Карпатська Січ» тримав оборону сіл Бражківки, Сулигівки та Вірнопілля (Ізюмщина на Харківщині). У боях у Бражківці та біля Барвінкового у квітні — травні 2022 р. підрозділ А. Жованика знищив 2 танки Т80 (пройшли в тил ворога, замінували і підірвали).

Був одним із керівників оборони м. Соледара Донецької області. 2 серпня 2022 р. — останній бій. О 9:30 зведений загін під командуванням Андрія Жованика з метою знищення двох ворожих підрозділів висунувся на східний край Соледара (район заводу «Кнауф»). Озброєння: автомат М-4, ручні гранати, кулемет РПК. Зафіксували противника, вступили в бій, вразили дві БМП та завдали втрат живій силі — п'ять знищених окупантів. Загинув у прямому стрілецькому бою.

Прощатися з Андрієм Жоваником та Юрієм Коваленком на Майдан Незалежності в Києві прийшли сотні людей. Похований за козацькою традицією, з козацькою китайкою. Піснею прощали кобзарі Тарас Компаніченко і Святослав Силенко.

Могила — на Центральній алеї слави Байкового кладовища Києва в кінці праворуч, поруч із могилою Олега Куцина, командира 49-го ОСБат «Карпатська Січ».

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Член Спілки націоналістичної української молоді (з 1991), Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України» (з 1993), Історичного клубу «Холодний Яр» (з 01.1997).

Учасник Революції на граніті (10.1990), Помаранчевої революції (22.11.2004 — 23.01.2005), Революції гідності (2013—2014) та подій в Одесі (2.05.2014).

Опікун куреня ч. 39 ім. Дмитра Донцова київського Пласту (до 02.08.2022). Багатолітній учасник вшанування героїв Холодного Яру. Рідновір.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Меморіал добровольцям, які загинули в боротьбі за Українську державу, в Холодному Яру
  • Нагороджений медаллю «За мужність» від ДУК «Правий сектор».
  • «За старанність, високий професіоналізм, зразкову дисципліну, волю до перемоги, сумлінне та бездоганне виконання службових обов'язків під час зборів з особовим складом оперативного резерву першої черги нагороджений грамотою командира частини полковника Максима Миргородського (7.07.2021)».
  • Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно; 24.02.2024)[1].

Родина[ред. | ред. код]

У шлюбі з Оксаною Жованик. Діти: Василь (1996), Катерина (2002), Богдан (2007). Василь — бандурист, нині в ЗСУ.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Біля меморіальної дошки Андрію Жованику в Києві: Олексій Обухов (бойовий побратим А. Жованика), письменник Роман Коваль, Олена Михайлівна і Оксана Жованики — мама і дружина героя. Київ, 9 червня 2023 р.

Про Андрія Жованика знято передачу «Герої» (проєкт Ольги Бутко, 2022). Створено документальний фільм «Андрій Жованик. Світ як воля та уява» (режисер Сергій Дарійчук, 2022). У газеті «Україна молода» і на сайті Укрінформу написано статті про подвиг Андрія Жованика.

  • 9 червня 2023 на стіні будівлі київської гімназії біотехнологій № 177 встановлено меморіальну дошку випускнику 177-ї школи командирові 5-го Легіону ССО Андрію Жованику.
  • 17—18 червня Історичний клуб «Холодний Яр» під час 27-х Вшанувань Героїв Холодного Яру відкрив Меморіал козакам-добровольцям, які загинули в боротьбі за Українську державу. Серед них — Андрій Жованик — «Татарин» (5-й Легіон).

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 126/2024 «Про присвоєння А.Жованику звання Герой України»

Джерела і посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жованик_Андрій_Євгенович&oldid=41902794