Залізнична мережа Лисичанська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Залізнична мережа Лисичанська — залізничний транспорт у місті Лисичанську Луганської області.

Історія[ред. | ред. код]

У грудні 1878 відбулося урочисте відкриття Донецької Кам'яновугільної залізниці, її загальна довжина становила 389 верст.

У травні 1879 були побудована ділянка Попасна — Лисичанськ (39 верст) 16 років, до 1895 року станція Лисичанськ була тупиковою.

Єдина під'їзна дорога була прокладена від станції Любимівка (Переїзна) до цементного заводу[1] (поблизу сучасного «Строймашина») в 1898 році. До 1934 року вугілля з усіх шахт до залізниці доставлялося вантажними ПКД та бремсбергами. У 1934 році інженери вирішили підкорити Лисичанські гори. Різницю в 150 метрів, подолали використавши протяжну Ісаєву балку, вийшовши по ній до шахти № 1-2 Мельникова, до станції «Підземгаз», яка тоді ще будувалася, і до шахти Новодружеської. Після другої світової війни лінію продовжили до шахт: Привільнянська, Капустіна, Томашевська-Південна, Томашевської-Північна, до безлічі динамітних складів.

Уже мало хто знає, що залізниця була і до Білогорівського крейдяного кар'єра. Остання дорога в 1980 році вивела до Лисичанського нафтопереробного заводу, який з'єднаний зі станцією Сіверськ (Ями).

28 лютого 1855 року вийшов указ про виробництво пошуків до спорудження Харківсько-Феодосійської залізниці «для забезпечення паливом всіх можуть бути влаштованими в Південному краї залізниць, зробити дослідження до пристрою шляху від Харківсько-Феодосійської дороги до кам'яновугільних копалень» (2). В Указі також перераховувалися копальні, що знаходяться в Катеринославській губернії і сказано: «щоб при таких дослідженнях досліджувати, скільки можливо, як кількість вугілля в кожному родовищі знаходиться, так і якість цього мінералу».

22 квітня 1875 року було прийнято рішення про будівництво Донецької кам'яновугільної лінії. Концесія на будівництво була надана промисловцеві Саві Мамонтову і торговому дому Вогау і Ко.

Дорога від станції Попасна (станція) до Лисичанську була побудована та відкрита 3 травня 1879 року. На всьому протязі її було всього 2 проміжні станції: Комишуваха (станція) та Лоскутівка (станція).

Залізничні гілки Лисичанська[ред. | ред. код]

Ділянка Попасна — Лисичанськ побудована у 1879 р.[2](рос.) Ця ділянка, як і уся тодішня Донецька кам'яновугільна залізниця, була побудована акціонерним товариством «Донецька дорога», власником якого був російський промисловець і меценат Сава Мамонтов. Остання залізнична гілка у Лисичанську була побудована у 1980 р.

  • Лисичанськ — Куп'янськ. Ділянку побудовано у 1895, у 1903 проклали другу колію.
  • Цементний завод. Гілку побудовано у 1898. Демонтовано у 2000-х.
  • Желатиновий завод, Гілку добудовано приблизно у 1967 р. для заводу, який почав працювати у 1968 р.
  • Завод ГТВ. Гілку побудовано у 1965 р. для заводу, який почав працювати у 1966 р.
  • Завод Мехскло. Гілку побудовано у 1935 р. для заводу, який почав працювати у 1935 р.
  • Шахта ім. Мельникова № 1-2 та станція Підземгаз. Гілку побудовано у 1934 р. Ділянку до станції Підземгаз демонтовано у 2000 р.
  • Білогорівський кар'єр. Гілку побудовано у 1951 р., демонтовано у 1980 р.
  • Шахта «Новодружеська» Гілки побудовано у 1934 р.
  • Шахта імені Г. Г. Капустіна. Гілку побудовано у 1955 р. Довжина гілки до шахти Капустина (через шахти Мельникова № 7, Новодружеська, Привільнянська) — 21 км.
  • Шахта «Привільнянська». Гілку побудовано у 1948 р.
  • НПЗ. Гілку побудовано у 1980 р.
  • Завод Донсода на лівобережжі. Гілку побудовано у 1965 р., демонтовано у 2010 р.
  • Шахта Матроська. Гілку побудовано у 1948 р. Демонтовано.
  • Лісова дача (конка). Побудовано заводом Донсода 1905 р., демонтовано у 1920 р.
  • Шахта Івано-Діборовська. Гілку побудовано 1921 р.
  • Завод Пролетарій. Гілку від шахти Івано-Діборовської побудовано у 1932 р.
  • Шахта Томашевська-Південна. Гілку побудовано 1960 р., демонтовано.
  • Амоналові склади поблизу шахти Томашевська-Південна, демонтовано.
  • Томашевська-Північна. Гілку побудовано 1949 р., демонтовано.
  • Склади деревини. Гілку побудовано ??????, демонтовано.
  • Хладкомбінат. Гілку побудовано ??? , демонтовано.
  • Пивзавод Лиспи. Гілку добудовано приблизно у 1971 р. для заводу, який почав працювати у 1972 р.
  • КХП (Лутрезерно). Гілку побудовано 1976 р., демонтовано у 2000 р.
  • Мехскло, міст через р. Біленьку, 2019 р.
    Мехскло, міст через р. Біленьку, 2019 р.
  • Ділянка до НПЗ, 2019 р.
    Ділянка до НПЗ, 2019 р.
  • Шахта Мельникова-7, 2020 р.
    Шахта Мельникова-7, 2020 р.

Станції[ред. | ред. код]

  • Станція Любимівка з'явилася в 1894 році, перейменували її в Переїзну 1 травня 1902 року.

У 1892 році на 137 десятинах орендованої землі селян села Верхнього був побудований Донецький содовий завод акціонерного товариства «Сольве, Любимов і Ко», а пізніше і на 100 десятинах землі тих самих селян, цементний завод «Товариства Чорноморського цементного виробництва в Новооссійську». Так з'явився роз'їзд Любимівка.

  • Станція Насвітевич побудована у 1899 році одночасно з подовженням дороги .
  • Станція Вовчоярська отримала свою назву тільки в 1929 році. У 2013 році її було переведено з категорії «станція» у категорію «зупиночний пункт».
  • Лисичанськ
    Лисичанськ
  • Насвітевич
    Насвітевич
  • Переїзна
    Переїзна
  • Вовчоярська
    Вовчоярська

Водопропускні тунелі[ред. | ред. код]

Для пропуску води, що ярами збігає з Лисичанських круч, під залізничним насипом було побудовано майже 50 тунелів. У якості матеріалу використано тесаний пісковик, стелі побудовані у формі арки. Пізніше, при прокладці другої колії, насип був розширено, а тунелі — подовжено.

Після 2 світової війни деяку мости-тунелі були підкріплені залізобетонними блоками.

  • Ісаєв яр. Два Водопропускні тунелі (мости)
  • "1933г,АРТ"ель Ісаєв яр
    "1933г,АРТ"ель Ісаєв яр
  • тунелі-мости вздовж східного схилу
  • мости
  • Шляхопровід. Лисичанськ, вул.Червона,1
  • Дренажно-штольнева система захисту від зсувів

Джерела[ред. | ред. код]

  • Подов В. И. История города Лисичанска – Луганск: Альма-матер, 2005. – 535 с. – ISBN 966-617-171-182-1. (рос.)
  • Родзевич А. И. Спутник пассажира по Юго-Восточным железным дорогам [в 3 вып.]. Выпуск II. Балашово-Харьковская, Донецкие Каменноугольные, Восточно-Донецкая и Елец-Валуйская линии / Сост. А. И. Родзевич, коммерч. агент юго-вост. ж.д. — Москва: Издание общества Юго-Восточных железн. дорог, 1900. — 318 с. (рос.)
  • Труды XXII съезда горнопромышленников юга России, сотоявшегося в г. Харькове с 25 октября по 13 ноября 1897 года. Часть. 1-я. Харьков. Паровая типография и литография Зальберберга. Улица Рыбная, 30. 1898.
  • Лопатин Н. В. У колыбели Донбасса: к 250-летию Лисичанска, 1710 – 1960 — Луганск: Областное издательство, 1960. — 279 с. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ Страницы истории: Шамотный завод и Белый дом. lisichansk.com.ua (рос.) . 13 квітня 2013. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 6 жовтня 2020.
  2. ↑ станция. Лисичанск. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Залізнична_мережа_Лисичанська&oldid=40327551