Капітано-дель-пополо
Капітано-дель-пополо (італ. Capitano del popolo, дослівно — капітан народу або точніше — капітан пополанів) — посада і адміністративний титул, що використовувався в комунах середньовічної Італії. Був завпроваджений для врівноваження влади аристократії та інших знатних родин італійських міст-держав[1].
Історія[ред. | ред. код]
Посада була створена на початку XIII століття, коли пополани (італ. populares), дедалі заможніші класи простолюдинів (купці, ремісники, власники суден у морських містах, митці та інші професіонали) почали набувати ваги в управлінні комунами різних італійських міст-держав і знадобився посадовець муніципалітету, здатний представляти їх інтереси і протистояти політичній владі аристократії та інших впливових та багатих родин (італ. potentes), представлених зазвичай подестою (італ. podestà — титул, який використовувався для голови магістратів та інших вищих адміністративних посад у середньовічних італійських містах).
Однією з перших посаду капітано-дель-пополо впровадила комуна Болоньї у 1228 році. У Флорентійській республіці посада капітано-дель-пополо існувала з 1250 року. Така посада також існувала на ранніх етапах Генуезької республіки, яка обрала Гульєльмо Бокканегра своїм першим капітано-дель-пополо в 1257 році.
Капітано-дель-пополо зазвичай очолював цехову міліцію міста, покликану захищати конституційний лад республіки і здійснював контроль над подестою та магістратом, іноді за допомогою двох автономних рад — однієї з представників місцевих гільдій митців і ремісників (італ. arti e mestieri) та другої з гонфалоньєрів, керівників озброєного ополчення цехів або парафій міста.
Вже у другій половині XIII століття посада капітано-дель-пополо стала джерелом для зловживань, що призвели до виникнення деспотизму та успадкування влади в комунах. Отримавши контроль над виборчим процесом для обрання капітано-дель-пополо, багато впливових сімей (включаючи аристократів, для контролю влади яких ця посада впроваджувалась) отримали контроль над своїми містами та селищами, забезпечивши таким чином своє довготривале політичне життя і вплив, а також поступове перетворення Комуни на Синьйорію (тобто спадкове володіння).
Хронологія впровадження посади[ред. | ред. код]
- 1228 — Болонья
- 1240 — Мілан (Пагано делла Торре)
- 1244 — Парма
- 1250 — Флоренція (Уберто Россі)
- 1257 — Генуя (Гульельмо Бокканегра)
- 1262 — Верона (Мастіно I делла Скала)
- 1270 — Кремона
- 1273 — Лукка (Лукетто Гаттілузіо)
- 1328 — Мантуя (Луїджи I Гонзага)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Najemy, John M. 2006. A History of Florence 1200—1575. Blackwell Publishing. ISBN 1-4051-1954-3. pp. 66–7, 75, 83–4, 94, 123, 157, 172, 178, 248.