Кедрії
Кедрії, Кедреї (дав.-гр. Κεδρεῖαι) — давньогрецьке місто на однойменному острові у Керамічній затоці в Карії (нині острів Седір в затоці Гьокова, Туреччина).
Історія[ред. | ред. код]
Виникло місто не пізніше VI ст. до н. е., імовірно, на місці давнішого карійського поселення. Грецькі переселенці були дорійцями, про що свідчить назва однієї з місцевих філ[1]. Ксенофонт стверджує, що і пізніше міська громада була лише наполовину грецькою[2], проте не всі дослідники вважають це повідомлення достовірним. Найбільшим і найшанованішим місцевим святилищем був храм Аполлона Кедрійського.
Острів мав вигідне стратегічне становище і славився запасами кедра — деревини, придатної для виготовлення кораблів — тому власне і отримав свою назву. За перської влади Кедрії були невеликим, але доволі заможним містом — до державної скарбниці вони щорічно сплачували три таланти.
У 454 році до н. е. Кедрії увійшли до складу Делоського союзу. Можливо, у цей час запаси деревини на острові вичерпалися, бо сума форосу, сплачуваного містянами невдовзі була скорочена з трьох до двох талантів. При цьому Кедрії залишалися чи не найвірнішим афінським союзником у Карії. За що і постраждали у 406 р. до н. е., коли місто захопив Лісандр. Усі мешканці Кедрій були оберені на рабів[3].
Пізніше перси дозволили відновити місто. Після страти сатрапа Тіссаферна (395 р. до н. е.), острів опинився під владою карійського династа Гекатомна і фактично приєднаний до Карії. Існує свідчення, що Кедрії використовувалися як літня заміська резиденція Мавсолом та його спадкоємцями.
За еліністичної доби Кедрії опинилися під владою сусіднього Родоса і використовувалися як опорний пункт біля анатолійського узбережжя. Місто отримало нові мури і сторожові вежі, місцеві мешканці — родоське громадянство. У 44 р. до н. е. разом із Родосом перейшло під владу Риму. Доволі популярною є легенда про перебування на острові Марка Антонія і Клеопатри, під час якого римлянин нібито наказав засипати місцевий пляж дрібним африканським піском — до якого звикла його коханка (насправді дуже схожий за фактурою пісок можна знайти й ближче — не на такому вже далекому від Кедрій Криті, то ж цілком можливо, що кедрійський пісок є місцевим).
Пізніше місто було зруйноване землетрусом, внаслідок якого острів перетворився на невеличкий архипелаг, а частина Кедрій опинилася під водою. Місцевість була населена і за візантійської доби, від якої залишилися руїни двох церков, але пізніше знелюднила. Зараз руїни Кедрій і так званий «пляж Клеопатри» є популярним місцем для туристичних екскурсій.