Климпуш Орест Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Климпуш Орест Дмитрович
Народився 14 лютого 1941(1941-02-14) (83 роки)
Ясіня, Рахівський район, Україна
Країна  Україна
Діяльність політик, дипломат
Alma mater Національний транспортний університет
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Членство ПАРЄ і Верховна Рада України IV скликання
Посада народний депутат України[1], народний депутат України[2], посол України в Угорщиніd і представник Парламентської Асамблеї Ради Європи[3]
Партія United Ukrained
Батько Климпуш Дмитро Іванович
Діти Климпуш-Цинцадзе Іванна Орестівна
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

О́рест Дми́трович Кли́мпуш (нар. 14 лютого 1941, Ясіня, Угорське королівство, тепер у складі Рахівського району Закарпатської області) — український політик, інженер, дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посланник України 1-го класу (липень 1999)[4]. Син Дмитра Климпуша — команданта Карпатської Січі (військових формувань незалежної української держави — Карпатської України в 1938–39 роках). Батько Іванни Климпуш-Цинцадзе, тесть Арчіла Цинцадзе.

Кар'єра[ред. | ред. код]

З 1957 — робітник, автослюсар Ясінського ліспромгоспу. Навчався заочно в Хустському лісотехнікумі.

1959—1964 — здобував освіту в Київському автодорожньому інституті.

З 1965 — головний інженер-механік на Хустській автобазі Головльвівбуду.

1967—1970 — аспірант Київського автодорожнього інституту. Для захисту дисертації вступив до комуністичної партії.[5]

З 1971 інженер, завідувач сектору, 1977—1988 — заступник директора з наукової роботи в Державному інституті автотранспорту.

У 1988 — директор інституту — генеральний директор ВО «Автотранспорт».

20 березня 1992 — 11 липня 1994 — Міністр транспорту України[6][7].

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 (1-й тур), Рахівський виборчий округ № 172, Закарпатська область, висунутий трудовим колективом. Член групи «Конституційний центр». На час виборів: Міністр транспорту України. До грудня 1997 — голова підкомітету з питань залізничного, автомобільного та авіаційного транспорту Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку.

Радник Прем'єр-міністра України (в 1995)[8].

8 грудня 1997 — 29 квітня 2002 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорській Республіці[9];

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Словенія (27 березня 1998 — 29 квітня 2002, за сумісництвом)[10][11].

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 по квітень 2006, виборчий округ № 75, Закарпатська область, самовисування. За 28,87 %, 17 суперників. На час виборів: Надзвичайний та Повноважний Посол в Угорщині і Словенії, безпартійний. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член групи «Народовладдя» (червень 2002 — березень 2004), позафракційний (березень — квітень 2004), уповноважений представник групи «Центр» (квітень — червень 2004), член групи «Демократичні ініціативи Народовладдя» (червень — вересень 2004), член фракції партії «Єдина Україна» (вересень 2004 — січень 2006), член фракції політичної партії «Відродження» (з січня 2006). Голова підкомітету з питань автомобільного транспорту і дорожнього господарства Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку (з червня 2002), член постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ (з червня 2002).

З 2005 р. — Голова Всеукраїнського об'єднання організацій роботодавців транспорту «Федерація роботодавців транспорту України». Віце-президент Всеукраїнського громадського об'єднання «Спілка ветеранів автомобільного транспорту України».

Наукова кар'єра[ред. | ред. код]

Професор кафедри двигунів і теплотехніки Національного транспортного університету, кандидат технічних наук. Викладає дисципліну «Основи екології».

Академік Транспортної академії України (1992). Професор Національного транспортного університету.

Автор (співавтор) понад 60 наукових публікацій, 3 наукових книг. Має 13 авторських свідоцтв.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. http://www.assembly.coe.int/nw/xml/AssemblyList/MP-Details-EN.asp?MemberID=4697
  4. Указ Президента України від 14 липня 1999 року № 831/99 «Про присвоєння О. Климпушу дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посланника України першого класу»
  5. Іванна Климпуш-Цинцадзе: “Ким був мій дід і за що його назвали ворогом народу – я знала з дитинства” — Локальна історія. localhistory.org.ua (укр.). Процитовано 10 травня 2022.
  6. Указ Президента України від 20 березня 1992 року № 172/92 «Про призначення Міністра транспорту України»
  7. Указ Президента України від 11 липня 1994 року № 389/94 «Про увільнення Міністра транспорту України О. Климпуша»
  8. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 року № 526 «Про призначення Климпуша О.Д. радником Прем'єр-міністра України».
  9. Указ Президента України від 8 грудня 1997 року № 1339/97 «Про призначення О. Климпуша Надзвичайним і Повноважним Послом України в Угорській Республіці»
  10. Указ Президента України від 27 березня 1998 року № 230/98 «Про призначення О. Климпуша Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Словенія»
  11. Указ Президента України від 29 квітня 2002 року № 420/2002 «Про звільнення О. Климпуша з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Угорській Республіці та з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Словенія»
  12. Указ Президента України від 27 червня 1997 року № 586/97 «Про відзначення народних депутатів України»
  13. Указ Президента України від 13 лютого 2001 року № 91/2001 «Про нагородження орденом "За заслуги"»

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]